Тема 9. Демократія, економічна свобода та економічний порядок.

План лекції

1. Сутність та форми демократії.

2. Економічна демократія як механізм розвитку національної економіки та її модель в Україні.

3. Сутність економічного порядку

4. Економічна свобода.

1. Сутність та форми демократії.

Особлива увага останнім часом, як у країнах постіндустріального ти­пу, так і в країнах з трансформаційною економікою, приділяється таким інституціям, як: демократія та свобода.

Вони є загальними інституціями сучасного громадянського суспіль­ства, що визначають якісний рівень розвитку всіх його підсистем. З філо­софської точки зору демократія та свобода є всезагальними дефініціями, що у різних сферах суспільної життєдіяльності набувають своїх конкрет­них рис та форм. А їх загальна сутність полягає в тому, що вони пронизу­ють саму сутність людей і суспільства загалом у процесі його постійного розвитку.

Демократія - форма суспільної влади і держави, що грунтується на визнанні народу як джерела влади.

Головними принципами демократії, що найбільш повно відобража­ють її сутність як інституції громадянського суспільства, є:

1. рівноправ­ність усіх громадян,

2. наділення громадян соціальними, політичними, національ­ними та іншими правами та свободами, що закріплюються в законі та традиціях,

3. право на участь в управлінні державою і суспільством,

4. підпо­рядкування меншості більшості.

Одним з основних принципів демократії є принцип більшості. Принцип більшості складає суть доктрини народного суверенітету, відповідно до якого народ проголошується джерелом верховної влади у демократичному суспільстві. Принцип більшості здійснюється за допомоги прямої та представницької демократії. Пряма (плебісцитарна) демократія передбачає безпосередню участь громадян у процесі підготовки, обговорення, прийняття і реалізації рішень. До форм прямої (плебісцитарної) демократії відносяться: проведення виборів на основі загального виборчого права, референдуми, всенародні обговорення питань державного життя. Члени суспільства безпосередньо беруть участь у розробці політичних рішень, прийнятті законів або знаходженні консенсусу між протилежними інтересами членів свого співтовариства. Ця форма демократії дає можливість розвивати політичну активність громадян, забезпечувати легітимність влади, здійснювати ефективний контроль за діяльністю інститутів держави.

Представницька (репрезентативна) демократія – це, коли члени співтовариства залишаються джерелом влади і мають право ухвалювати рішення, але реалізують це право через обраних ними представників, які повинні відстоювати їхні інтереси. При такому управлінні демократія розуміється як компетентне й відповідальне перед народом представницьке управління. Носіями представницької демократії є парламенти, інші законодавчі органи влади як в центрі, так і на місцях, а також виборні представники виконавчої і судової влади.

Ні одна з цих форм у “чистому вигляді” не існує. Політична реальність показує, що поєднання форм прямої і представницької демократії є надійним інструментом виявлення волі більшості народу. Але принцип більшості не можна вважати бездоганно демократичним, якщо при цьому не забезпечувати право меншості на опозицію.У демократичному суспільстві і більшість, і меншість громадян цілком рівні у своїх правах і свободах. Закріпленні Конституцією права і свободи громадян є важливими цінностями демократії.

Поступове вкорінення сучасної демократії й підвищення її впливу на різні сторони життя привели до того, що в наш час поняття демократії розширилось і стало містити не тільки характерні риси форми політичного правління, але й також ідеологічні і світоглядні підходи до відносин між людьми, моральні і навіть філософські передумови людського існування в умовах сучасності.

Для соціально-економічного розвитку національної економіки, еконо­мічного зростання, поглиблення демократизації українського суспільства необхідним є створення повноцінних громадянських інститутів.

Забезпечення права та свобод людини і громадян - це великий комп­лекс проблем, який включає:

• соціальні та економічні права;

• громадянські і політичні права і свободи;

• основні обов'язки громадян;

• правосуб'єктність громадян;

• статус іноземців та осіб без громадянства;

• права корінних народів і національних меншин;

• основи соціального захисту;

• визначення правового режиму власності;

• правових принципів і гарантій підприємництва;

• правил конкуренції і норм антимонопольного регулювання.

Особливого значення при розвитку демократичної національної еко­номіки набувають права людини.

Права людини - розроблена на основі прийнятої ООН Загальної де­кларації прав людини сукупність основних прав особистості, які значною мірою визначають соціальну політику розвинутих країн світу.

Головним серед них є право на життя, оскільки позбавлення цього права унеможливлює реалізацію інших прав людини, їхній захист. Пріо­ритетний принцип концепції прав людини - рівність усіх перед законом, який стверджує верховенство прав особистості. Реалізують права люди­ни - держава, громадські організації, в межах окремої країни, міжнарод­ні, передусім правозахисні організації. Другим за значенням у концепції прав людини є захист соціально-еко­номічних прав від нерівного й дискримінаційного доступу до економічних і соціальних благ (багатства, освіти, охорони здоров'я, культури та ін.).