1.4 Методичні підходи до аналізу собівартості виробництва продукції рослинництва. Обчислення собівартості сільськогосподарської продукції:

Визначення собівартості продукції (робіт, послуг) здійснюється у такій послідовності:

• Розподіляють за призначенням витрати на утримання основних засобів на об’єкти планування та обліку витрат;

• Обчислюють собівартість продукції (робіт, послуг) допоміжних та підсобних промислових виробництв, які надають послуги основному виробництву;

• Розподіляють витрати на зрошення, осушення земель, списують послуги бджільництва по запиленню сільськогосподарських культур;

• Розподіляють загально виробничі витрати;

• Визначають загальну суму виробничих витрат по об’єктах планування та обліку;

• Обчислюють собівартість продукції рослинництва;

• Розподіляють витрати на утримання кормоцехів;

• Визначають собівартість продукції тваринництва;

• Визначають собівартість живої маси тварин на вирощуванні і відгодівлі;

• Визначають собівартість продукції підсобних промислових виробництв по переробці сільськогосподарської продукції.

Обчислення собівартості продукції рослинництва:

У рослинництві, за винятком продукції, яку одержують від окремих сільськогосподарських культур, об’єктами визначення собівартості є сільськогосподарські роботи, виконані в поточному році під урожай наступного року, тобто роботи, які належать до незавершеного виробництва, а також роботи, які спрямовані на поліпшення земель і виконуються за рахунок власних оборотних коштів підприємства; витрати, що плануються по статтях виробничих затрат (без загальногосподарських) як витрати майбутніх періодів.

Об’єктом обчислення собівартості в рослинництві є окремі види основної, супутньої і побічної продукції, одержаної від вирощування сільськогосподарських культур.

Собівартість продукції рослинництва за видами сільськогосподарських культур (групами культур) обчислюють: зерно, насіння соняшнику - франко-тік (включаючи витрати на доочищення і сушіння); солома, сіно - франко-скирта або інший пункт зберігання; коренеплоди, картопля, овочі, баштанні культури, льон та інші технічні культури - франко-поле (місце зберігання); зелена маса на силос - франко-місце силування; силос - франко-силосна споруда; зелені корми - франко-місце споживання; насіння трав - франко-склад; парниково-тепличні овочі, плоди, ягоди - франко-пункт приймання.

Обчислення собівартості технічних культур:

Собівартість одного центнера насіння олійних культур (соняшнику, льону-довгунця, гірчиці, рицини, сої, арахісу тощо) визначають у порядку встановленому для зернових культур. Витрати ділять на масу одержаної від урожаю і оприбуткованої продукції.

При обчисленні собівартості продукції льону-довгунця виробничі витрати на вирощування і збирання відносять на насіння і солому пропорційно їх вартості за їх реалізаційними цінами. Собівартість трести льону-довгунця включає вартість соломи і витрати на розстилання, перевертання і піднімання із стелищ.

Собівартість інших луб’яних культур (коноплі середньоросійські, південні тощо) обчислюють аналогічно до собівартості льону-довгунця.

Собівартість 1 ц коренеплодів цукрових буряків (фабричних і маточних) визначають діленням витрат виробництва і збирання (за винятком витрат на збирання і транспортування гички) на масу одержаної від урожаю і оприбуткованої продукції.

Собівартість 1 ц насіння цукрових буряків розраховують діленням загальної суми витрат на масу оприбуткованого кондиційного насіння.

Собівартість тютюнової і махоркової сировини визначають за загальною сумою виробничих витрат і заліковою масою сировини. Витрати на окремі види продукції розділюють пропорційно до їх вартості за цінами реалізації.

Собівартість 1 ц окремих видів продукції лікарських рослин польового вирощування визначають діленням загальної суми витрат, віднесених на цей вид продукції, на масу одержаної від урожаю і оприбуткованої продукції.

Собівартість продукції трав’янистих одно- і дворічних (коріандр, аніс, кмин тощо) та ефіроолійних культур обчислюють розподілом всіх витрат пропорційно до їх вартості за цінами реалізації. При цьому витрати на вирощування і збирання насіння повної стиглості зараховують на собівартість насіння. При використанні насіння анісу і фенхелю в стадії молочно-воскової стиглості всі витрати відносять на собівартість ефіроолійної сировини.

По трав’янистих багаторічних ефіроолійних культурах (м’ята перцева, герань великокореневищна, шавлія мускатна тощо) витрати на насіння, вирощування і збирання розподіляють пропорційно до маси продукції, одержаної щорічно від врожаю.

Визначення собівартості картоплі, овочів, баштанних, грибів:

Витрати на вирощування картоплі розподіляють між стандартною і нестандартною продукцією пропорційно до її вартості за цінами реалізації. Попередньо із загальної суми витрат виключають вартість використовуваного бадилля (картоплиння), яка складається з витрат на його збирання і транспортування. Собівартість стандартної і нестандартної картоплі обчислюють діленням частини витрат по кожному виду на масу бульбоплодів, одержаних від врожаю.

Собівартість одного ц. продукції овочівництва відкритого грунту визначають розподілом витрат на вирощування і збирання (за винятком вартості насіння і розсади) між окремими видами пропорційно до зайнятої площі і тривалості вегетаційного періоду (гектаро-дні). До одержаної суми додають вартість насіння або садивного матеріалу і ділять на масу одержаної від урожаю і оприбуткованої продукції.

У захищеному грунті вирощують овочі (огірки, помідори, цибулю, перець тощо), а також розсаду овочевих культур для потреб господарства і на продаж. При обчисленні собівартість необхідно всі витрати (за винятком насіння або садивного матеріалу) розподілити між окремими видами овочевої продукції пропорційно до квадратних метро-днів (метро-дні визначають множенням квадратних метрів площі, яку займає та чи інша овочева культура, на кількість днів її вегетаційного періоду). Потім до суми витрат по певній культурі додають вартість насіння або розсади і ділять на масу одержану від урожаю та оприбуткованої продукції. Результат становитиме собівартість одиниці продукції. При визначенні собівартості розсади витрати ділять на її кількість (тис. шт.).

При обчисленні собівартості 1 ц грибів всі витрати (за вирахуванням вартості відпрацьованого субстрату, виходячи з нормативних витрат на його збирання і вивезення) ділять на масу одержаних від урожаю і оприбуткованих грибів.

Собівартість 1 ц окремих видів баштанових продовольчих культур визначають діленням всіх витрат по їх вирощуванню і збиранню на масу продукції.[15]

У процесі аналізу виробництва продукції рослинництва вивчають:

а) виконання плану валових зборів продукції в розрізі окремих культур та їх груп, а також як це вплинуло на виконання плану продажу державі;

б) виконання плану за розміром посівних площ та їх структурою;

в) досягнутий рівень урожайності всіх сільськогосподарських культур, відповідність його плановому показнику, дотримання комплексу агротехнічних заходів, що забезпечує запланований рівень урожайності; що зумовило зміни в запланованому комплексі агротехнічних заходів та як це позначилося на врожайності;

г) фактори, які вплинули на відхилення фактичного збору валового збору культур від планового, та які втрати чи додаткову користь від цього має господарство;

д) недоліки в роботі та причини їх, яких заходів вжито для того, щоб усунути ці причини та ліквідувати недоліки;

е) показники передових відділків, ферм, бригад, ланок порівняно з середніми показниками господарства, в результаті чого їх досягнуто та як це позначилось на загальних показниках господарства.

Крім того визначають місце господарства в районі за основним показниками рослинництва, провадять порівняльний аналіз цих показників і показників передових господарств та виявляють невикористані резерви.

Під час аналізу абсолютні величини використовують для визначення виконання плану валових зборів, посівних площ і врожайності культур. Відносними величинами характеризують структуру посівних площ, рівень виконання планового завдання по врожайності і валових зборах культур виробничими одиницями і господарством у цілому. Щоб виявити вплив окремих факторів на відхилення фактичного валового збору окремих культур від планового, користуються методами обчислення різниць, ланцюгових підстановок або індексів, а для виявлення впливу різних елементів агротехнічного комплексу на рівень урожайності – методом кореляції. Метод порівняння застосовують для аналізу виконання плану господарством і різними виробничими одиницями, динаміки за кілька років, а також для аналізу свого господарства порівняно з даними передових господарств району та середньо районними показниками.

Отже, аналіз виробництва продукції рослинництва можна провести використовуючи слідуючи дані:

1. Аналіз виробничої програми рослинництва:

Обсяг валових зборів продукції рослинництва залежить передусім від розміру загальної площі продуктивних земельних угідь господарства, структури цих угідь і посівних площ культур. До продуктивних земельних угідь належать рілля і посівні площі сільськогосподарських культур, природні сінокоси і пасовища, багаторічні плодові насадження. Другим важливим фактором є урожайність сільськогосподарських культур та інших продуктивних угідь.

При аналізі визначають вплив на обсяг валової продукції (у вартісному вираженні) по кожній культурі та в цілому по галузі рослинництва зміни, насамперед, двох факторів:

- посівних площ;

- урожайності культур.

2.Аналіз виконання плану посівних площ сільськогосподарських культур:

Під час аналізу з’ясовують, як господарство здійснює програму перетворення непродуктивних земель на продуктивні, виявляють резерви розширення площі ріллі за рахунок освоєння цілинних і перелогових земель, зрошення й осушення земель, визначають частку загальної посівної площі у складі площі ріллі. Чим вищі ці показники, тим інтенсивніше використовуються земельні угіддя.

Важливе значення для збільшення виробництва кормів має перетворення природних кормових угідь на окультурені сінокоси і пасовища шляхом здійснення заходів з їх поліпшення і підвищення продуктивності.

У складі сільськогосподарських угідь найпродуктивнішою є площа ріллі, яка зайнята посівами сільськогосподарських культур. Збільшення обсягу продукції та підвищення ефективності використання землі залежить від структури посівних площ, тобто частки посівних площ окремих культур у загальній посівній площі господарства. При аналізі важливо порівняти фактичні розміри посівних площ та їхню структуру з плановими, дати економічну оцінку змінам, що відбулися у структурі посівних площ. Таке оцінювання проводять шляхом визначення впливу зміни посівних площ на обсяг валової продукції (наприклад, у порівняльних цінах), а також на валовий чистий дохід господарства.

Для економічного оцінювання зміни частки окремих культур у структурі посівних площ враховують показники рівня продуктивності 1 га в натуральному і вартісному вираженні, витрати, валовий та чистий дохід на 1 ц продукції і на 1 га площі посіву відповідної культури. Зменшення посівних площ у господарстві під товарними культурами і збільшення за рахунок цього посівної площі під кормовими вважають негативним явищем.

У складі товарних культур збільшення обсягу продукції досягається шляхом збільшення частки високопродуктивних, як правило, інтенсивних культур, у структурі посівних площ. По кормових культурах аналіз проводять з урахуванням їхньої врожайності не лише у фізичній вазі, а й у перерахунку на кормові одиниці.

Однак при аналізі структури посівних площ слід враховувати не лише економічну ефективність окремих культур, а й інші умови, зокрема прийняту у господарстві систему сівозмін, державне замовлення продажу продукції, потреби тваринництва у кормах, забезпеченість трудовими та іншими виробничими ресурсами тощо.

3.Аналіз урожайності культур:

Основним напрямом збільшення обсягів продукції землеробства є підвищення урожайності сільськогосподарських культур. Для цього господарства здійснюють комплекс заходів щодо підвищення родючості землі, впровадження інтенсивних технологій вирощування культур тощо. При аналізі виконання плану з урожайності культур потрібно насамперед оцінити її рівень по господарству в цілому та його підрозділах (відділках, бригадах, ланках). Для цього по кожній культурі порівнюють фактичні показники урожайності з плановими, а також показники окремих внутрішньогосподарських підрозділів між собою і із загальногосподарськими показниками.

При аналізі урожайності важливо оцінити не лише фактично досягнуті показники, а й планові. Тому при порівнянні за базисні приймають показники урожайності за кілька років, за минулий рік, середні по об’єднанню або групі однотипних чи передових господарств. Середній рівень урожайності за сукупністю однорідних культур таких, як зернові, овочі або кормові культури (у перерахунку продукції на кормові одиниці) залежить від зміни структури посівних площ. Для аналізу впливу цього фактора використовують показник урожайності при фактичних посівних площах культур і плановій їх урожайності з 1 га .

Разом із всебічною оцінкою виконання плану і досягнутого рівня урожайності культур при аналізі важливо з’ясувати причини її зміни. На показники урожайності культур впливає багато технологічних і природних факторів, між якими існують складні взаємозв’язки: якість ґрунтів, сорт культури, дотримання сівозмін, норма висіву та якість насіння або садивного матеріалу, кількість добрив, які вносяться, способи удобрення культури, строки виконання робіт, їхній обсяг та якість, інші агротехнічні заходи.

При аналізі впливу зазначених факторів на рівень урожайності крім елементарних порівнянь використовують більш складні способи регресивно-кореляційного аналізу. Адже кореляційний аналіз дає можливість оцінити, наскільки тісним є взаємозв’язок і його вірогідність, а також визначити економічну ефективність того чи іншого фактора для інтенсифікації виробництва.

Результати такого аналізу можуть бути використані для обґрунтування підвищення показників урожайності культур, що передбачується у планах господарства, а також при аналізі ефективності додаткових витрат на мінеральні добрива.

4 . Аналіз виконання плану агротехнічних заходів:

Аналіз виконання окремих агротехнічних заходів можна проводити як за їх комплексом, так і з деталізацією по окремих культурах. Найважливішими з них є нагромадження і внесення добрив, обробіток посівів проти шкідників і хвороб гербіцидами та регуляторами росту, виконання комплексу технологічних робіт тощо. Способи аналізу зазначених заходів можуть бути різні. Так, при аналізі використання добрив потрібно вивчити виконання плану їх надходження і внесення під окремі культури, порівняти норми внесення в господарстві, що аналізується, із середніми даними і даними кращих господарств.

Основні агротехнічні заходи, що забезпечують виконання плану урожайності, передбачаються у технологічних картах вирощування культур. За потреби можна порівняти фактичні показники технології вирощування культур з плановими. Для цього використовують такі основні показники: відсоток площі посіву культури по попередниках, передбачених прийнятою сівозміною; норма висіву насіння на 1 га; кількість внесених на 1 га посівної площі добрив — органічних — у тоннах, мінеральних — у центнерах, у тому числі окремо азотних, фосфорних і калійних добрив; обсяг механізованих робіт в умовних еталонних гектарах (або нормозмінах) на 1 га площі посіву культури; кратність міжрядкового обробітку на 1 га площі посіву культури; тривалість збирання врожаю в днях тощо .

Особливо корисними можуть бути результати порівнянь показників звичайної та інтенсивної технологій вирощування культур. Наприклад, інтенсивна технологія вирощування зернових культур включає комплексну концентрацію добрив, пестицидів, регуляторів росту рослин, нових технологічних засобів та інших виробничих ресурсів, меліорацію (за потреби).

Суть інтенсивної технології полягає в оптимізації умов вирощування культури на всіх етапах її росту і розвитку, що означає: розміщення культури по кращих попередниках; застосування сортів інтенсивного типу, які позитивно реагують на високий агрофон, стійкі до полягання, мають з високу якість зерна; оптимальне забезпечення культури елементами мінерального живлення з урахуванням їх вмісту у ґрунті на різних стадіях розвитку культури; дробове внесення добрив (азотних) згідно з даними діагностики ґрунту і рослин; застосування інтегрованої системи захисту рослин від шкідників, хвороб і бур’янів; регулювання росту рослин ретардантами; якісне виконання усіх технологічних прийомів, що сприяють захисту ґрунту від ерозії, нагромадженню вологи, створенню інших сприятливих умов росту рослин. Виконання зазначених заходів потребує належного контролю за технологією виробництва, тому впровадження інтенсивних технологій виробництва зумовлює посилення ролі аналізу в підвищенні урожайності культур. Слід зазначити, що хоча урожайність культур залежить від кожного з перелічених вище факторів, однак кількісно виміряти їх вплив елементарними порівняннями практично неможливо. Для цього при аналізі використовують такі складні способи, як групування, кореляція тощо.

5. Аналіз виконання плану зниження собівартості продукції рослинництва.

Собівартість продукції рослинництва є одним з найважливіших показників ефективності виробництва, в якому відображена оснащеність підприємства, раціональне використання техніки і землі, матеріальних, трудових і грошових ресурсів, продуктивність праці, організація і управління виробництвом.

Основним завданням аналізу є визначення рівня виконання плану зниження собівартості продукції рослинництва, факторів та їх кількісного впливу на відхилення фактичної собівартості, виявлення і використання резервів зменшення витрат на виробництво й реалізацію одиниці продукції.

Аналізують собівартість нормативну і планову, провізорну і фактичну, виробничу і повну як в цілому по підприємству, так і по галузі. Витрати на виробництво всієї продукції аналізують за елементами витрат, а окремих видів – за статтями витрат, поглиблюючи аналіз окремих з них за елементами витрат.

Дані для аналізу собівартості продукції беруть з форм річного звіту, використовують також дані статистичного, бухгалтерського і первинного обліку.

Рослинництво – досить трудомістка галузь, тому одним з основних факторів зниження собівартості продукції є підвищення продуктивності праці, що досягається за рахунок підвищення врожайності, кращої організації праці, правильного комплектування агрегатів, перевиконання норм виробітку, належної якості робіт, правильного обліку затраченого часу.

Значним резервом зменшення затрат праці є механізація всіх трудомістких процесів у рослинництві. Одночасно це викликає зростання витрат на поточний ремонт техніки, збільшення суми амортизаційних відрахувань і витрат на паливо. Їх розмір на одиницю продукції залежить від рівня врожайності і дотримання лімітів відповідних витрат. Зокрема витрати на поточні ремонти зменшується, якщо останні зроблені своєчасно, а також при належному зберіганні і правильній експлуатації техніки, чіткій системі матеріального стимулювання за раціональне використання машин. Розмір амортизаційних відрахувань залежить від дотримання норм нарахування амортизації, рівня виконання норм виробітку технічними засобами. Сума витрат на паливомастильні матеріали залежать від технічної готовності машин та механізмів, правильного регулювання паливної апаратури двигунів, раціональне комплектування агрегатів і вибору оптимальних режимів їх роботи, чіткого планування і точного обліку паливомастильних матеріалів.

Дотримання планових норм витрат на насіння залежить від якості насіння, правильного вибору способу посіву і належного регулювання на норму висіву сівалок, пересіву площ і частки купленого насіння, яке, як правило, значно дорожче за власне.

Витрати добрива залежать від наявності приміщень для їх зберігання і техніки для внесення, дотримання асортименту завезення і внесення, організації обліку, зберігання і використання.

При аналізі факторів зміни собівартості потрібно розрізнять внутрішні фактори, які залежать від господарства, і зовнішні, що не залежать від його діяльності (зміна цін на промислові вироби, переоцінка основних засобів, зміна порядку і норм нарахування амортизації). В процесі аналізу собівартості продукції необхідно визначити, якою мірою зміну собівартості вплинули витрати внутрішнього і зовнішнього порядку, оскільки від цього залежить об’єктивність оцінки роботи господарства і обґрунтованість рекомендацій по результатах аналізу.

Крім того, при аналізі собівартості продукції за елементами і статтями витрат потрібно встановити доцільність перевитрат понад планові норми і обґрунтованість економії (тобто чи не є вона наслідком зниження врожайності, невиконання певних видів робіт, погіршення якості роботи і продукції, не правильного обліку витрат).

Для виявлення конкретних причин відхилень собівартості звітного року від плану чи минулих періодів потрібно розглянути фактори, що зумовлюють зміну собівартості окремих видів продукції.

6 . Оперативний аналіз:

Оперативний аналіз виконання виробничої програми рослинництва має важливе значення. Особливістю галузі рослинництва є те, що визначити обсяг виробленої продукції можна лише після збирання й обліку врожаю. Великий проміжок часу між початком виробництва та отриманням продукції в цій галузі не дає змоги здійснювати під час виробництва аналіз виробничої програми, оскільки він ґрунтується на показниках виходу продукції. Тому поточний аналіз виробництва в рослинництві обмежується контролем за виконанням плану посівних площ і технології вирощування культур.

Оперативний аналіз виробничої програми в рослинництві розпочинають з перевірки виконання робіт з приготування і передпосівного обробітку ґрунту, посіву, саджанню сільськогосподарських культур.

Важливою особливістю оперативного аналізу виконання плану агротехнічних заходів є поопераційне вивчення дотримання прийнятої агротехніки, виявлення причин відхилень і розробка заходів щодо їх усунення. Поопераційний аналіз проводять не менше одного разу після завершення певної технологічної операції. Однак більш ефективнішим є щоденний поопераційний аналіз. Це має важливе значення для аналізу довготермінових, монотонних, малозамінних технологічних операцій. Так, доцільно здійснювати щоденний поопераційний аналіз заготівлі кормів, добрив, насіння, збирання врожаю, оранки ґрунту, догляду за посівами тощо. Чим тривалішою є технологічна операція, тим більша кратність її аналізу, тим вищі дійовість, повнота і кратність використання результатів аналізу в оперативному управлінні цією операцією.

Основною планово-нормативною базою для поопераційного аналізу є технологічні карти вирощування культур, норми і нормативи. Однак з метою перетворення технологічних карт на дійовий інструмент оперативного управління і наближення їхніх техніко-економічних показників до виконавців потрібно деталізувати систему оперативного планування шляхом розробки на основі технологічних карт календарних планів-графіків, робочих планів, індивідуальних і групових планів-нарядів. Плани-графіки виконання агротехнічних заходів доводяться до бригад, а розроблені на їх основі плани-наряди — до виконавців. При цьому щомісячно і поперіодно здійснюється необхідне уточнення плану агротехнічних заходів, передбачених у технологічних картах. Таким чином, створюється деталізованіша, ширша і об’єктивніша база критеріїв для поопераційного аналізу.

Фактичні дані для операційного аналізу отримують з первинних бухгалтерських документів, регістрів оперативного обліку і статистики, а також результатів останнього обліку, зважування, з розрахунків, спостережень і повідомлень фахівців, керівників і виконавців.

Об’єктом поопераційного аналізу є технологічна операція або інший агротехнічний захід за місцем їх здійснення у бригаді, ланці, на місці роботи окремого агрегату і виконавця. Таким чином, забезпечується оперативний аналітичний вплив на виконання змінних норм виробітку, підвищення якості і дотримання строків робіт, поліпшення використання техніки.

Результати поопераційного аналізу використовують в оперативному управлінні для розробки рішень щодо коригування застосування агротехніки, розв’язання проблем, які виникли.

Наприкінці року аналізують виконання виробничої програми по відділках, бригадах, ланках або інших виробничих підрозділах господарства. В умовах внутрішньогосподарського розрахунку враховують те, що розміри посівних площ окремого підрозділу господарства переважно не залежить безпосередньо від колективу працівників цього підрозділу. Тому в основі оцінки роботи окремих госпрозрахункових колективів підрозділів, як правило, лежить план виробництва продукції з фактичних посівних площ при плановій урожайності культур.[18]

Розділ ІІ. Організаційно – економічна характеристика підприємства.