Тема: Економічне становище України на початку ХХ ст.

План:

1.Стан сільського господарства.

2. Структурні особливості промислового виробництва. Монополії.

3. Зміни в соціальному складі суспільства.

4. Селянський і робітничий рухи.

5.Створення та діяльність національних партій.

6. Неукраїнські партії й рухи.

1.Стан сільського господарства.

У сільському господарстві пореформеної доби зростала питома вага товарно-грошових відносин. Поміщики продавали або здавали землю в оренду заможним селянам, які організовували виробництво, орієнтоване на ринок. 1877-1905 рр. дворяни Південної України продали більше половини своїх маєтностей, Лівобережжя - 39,5 %, Правобережжя - 16,9 %. У руках заможних селян перебувало 40 % орендованих земель.

Землевласники переходили на ефективніші методи господарювання. Господарства, утворені у володіннях Кочубеїв, Терещенків, Харитоненків, стали зразком ринково орієнтованої організації сільськогосподар­ського виробництва.

Господарств:

Основні залишки кріпосництва

Розподіл земельної власності в Україні на 1905 р.

У них землі (в дес.):

	- поміщики
	- селяни

ГГостре малоземелля та напівкріпосницький гніт поміщиків сприяли поширенню селянського руху

Незважаючи на зміни, що відбувалися в сільському господарстві, аграрний сектор залишався носієм соціальної напруги. 30 тис. помі­щицьких маєтків (16 % усіх приватних володінь) охоплювали 64,5 % приватної землі. Дворяни залишалися панівним станом на селі. Водно­час зростала кількість малоземельних і безземельних селян, які для під­тримки власного господарства продавали свою робочу силу на сезонних польових роботах (таких було 60 %).

Крім того, на початку XX ст. в Україні налічувалося близько 1,9 млн сільськогосподарських робітників. Зростання орендної плати спричини­ло концентрацію землі в руках заможних селян. Реформа 1861 р. не змо­гла розв'язати аграрне питання, що і вилилося в селянські виступи під час революції 1905 р.

2. Структурні особливості промислового виробництва. Монополії.

Завдяки своєму географічному положенню та природним багатствам Україна на початку ХХ ст. була одним із промислово найрозвиненіших регіонів Російської імперії. Особливістю процесу її промислового зростан­ня був нерівномірний розвиток регіонів. Якщо Південь України досить швидко перейшов в індустріальну стадію розвитку, то південно-західний район орієнтувався здебільшого на аграрний сектор. Лівобережжя, де зберігалися залишки кріпацтва, помітно відставало від інших регіонів України.

Поступово в українських землях склалася певна спеціалізація про­мислових районів. Донбас став центром вугільної промисловості, Ніко­польський басейн - марганцевої, Кривий Ріг - залізорудної, Правобе­режжя і частково Лівобережжя - цукрової. Ці центри промислового ви­робництва з часом набули загальноросійського значення.

Характерною особливістю розвитку машинобудування в Україні було переважання виробництва сільськогосподарської техніки над випуском промислового обладнання.

1895 р. розпочалося будівництво Харківського паровозобудівного, а в 1896 р. - Луганського машинобудівного заводів. У 1900 р. ці підприєм­ства випустили 233 паровози, що становило 23,3 % загальноімперського виробництва. Великим центром машинобудування став Харків. Перши­ми машинобудівними заводами, що випускали спеціальні машини для гірничозаводської промисловості, були Краматорський, Горлівський і Катеринославський. Про рівень розвитку українського суднобудуван­ня свідчить потужність миколаївського заводу «Наваль». Заснований у 1895 р., він на 1900 р. мав 2250 робітників, а загальна вартість випуще­ної продукції становила 4200 тис. руб.

Швидкими темпами розвивалися й інші галузі промисловості. Важ­ливим стимулом промислового розвитку Наддніпрянщини стало бурх­ливе будівництво залізниць наприкінці ХІХ ст. Вони створили необхідні умови для швидкого зростання металургії на Півдні України, забезпечи­ли широкий збут вугілля Донбасу.

Однак на початку XX ст. фаза стихійного розвитку капіталістичних відносин завершилася. Зовнішній і внутрішній ринки не могли погли­нути надмірної кількості сировини, напівфабрикатів і готової продук­ції. Ціни на них почали падати, і підприємці змушені були вдаватися до скорочення обсягів виробництва і звільнятися від надлишкових робочих рук. Близько 100 тис. робітників стали безробітними.

Економічна криза 1900-1903 рр. негативно вплинула на дрібне вироб­ництво, але не оминула й великі підприємства. За цей час кількість дію­чих металургійних заводів на Півдні зменшилася з 29 до 23. На початку 1901 р. з 10 доменних печей Луганського гірничого району працювало 3, Катеринославського - з 14 тільки 8. Упродовж перших двох років кри­зи видобуток залізної руди скоротився на 35 %. Ціни на цукор упали на­стільки, що цукрозаводчики продавали його за кордон за збитковими ці­нами.

Малі й середні підприємства не витримували конкуренції, їх поглинали великі й потужні виробництва. Цей процес був характерним для країн охоплених економічною кризою, і дістав назву концентрація виробництва. На початку ХХ ст. Україна за рівнем концентрації промислового виробництва в основних галузях посідала одне з перших місць.

П'ять найбільших металургійних заводів (Юзівський, Дніпровський, Олександрівський, Петровський, Донецько-Юр'ївський) виробляли близько 25 % загальноросійського чавуну. Заводи Бродського, Терещенка, Харитоненка, Ярошинського та Бобринського виготовляли близько 60 % цукру-рафінаду в Російській імперії. На великих підприємствах (понад 500 осіб) в Україні працювало 44 % усіх робітників, тимчасом як у США - 33 %.

Поряд з концентрацією виробництва відбувалася монополізація. Утво­рення монополій почалося саме в найбільших галузях - металургійній, кам'яновугільній, залізорудній. Монополії як об'єднання підприємств у певній галузі створювалися з метою подолання економічної кризи. Такі об'єднання встановлювали єдині ціни на продукцію, перерозподіляли ринки збуту. В Україні формою монополістичних об'єднань були син­дикати¹: «Продамет» (1902) - торгівля металопродукцією; «Продаруд» (1903) - торгівля залізною рудою; вугільний синдикат «Продвугілля»; цукрові та інші синдикати. Російські синдикати були тісно пов'язані не тільки з вітчизняною буржуазією, а й з іноземним капіталом. Понад 25 % іноземних інвестицій, вкладених у промисловість Російської імпе­рії, припадало саме на Україну.

Одночасно з промисловим формувався фінансовий капітал. Відбував­ся процес зрощування промислового капіталу з банківським, унаслідок чого утворювалася фінансова олігархія. У результаті створювалися бан­ківські об'єднання, які фінансували будівництво підприємств, виробни­цтво продукції та її збут.

Монополізація і концентрація були об'єктивними явищами промис­лового розвитку України на початку ХХ ст. Завдяки монопольним об'єднанням в Україні Російська імперія не відставала від економічно розвинутих на той час країн світу. Лише згодом монополії ставали галь­мом для швидкого розвитку окремих галузей, унеможливлюючи здорову конкуренцію.