Паризька мирна конференція.

План:

1. Наміри головних держав-переможниць на конференції.

2. Версальський договір з Німеччиною. Створення Ліги Націй.

3. Утворення Ліги Націй.

4. Мирні договори з Австрією, Угорщиною, Болгарією, Туреччиною.

Література: П.Полянський. Всесвітня історія 10 клас. Київ «Генеза» стор. 103-115.

1. Наміри головних держав-переможниць на конференції.

1. Наміри головних держав-переможниць на конференції'. Війна скінчилася, й настав час дбати про мир. З метою облаштування повоєн­ного світу переможцями було скликано всесвітню мирну конференцію, якій судилося стати найзапеклішою дипломатичною битвою між вчо­рашніми союзниками. На відкритті конференції 18 січня 1919 р. були присутні 72 делегати з 26 суверенних країн і 4 британських домініонів.

Росію, яка вийшла з війни до переможного для Антанти завершення і в якій була неприйнятна для Заходу влада більшовиків, та переможені країни на конференцію не було запрошено.

Хоч і не маючи формального запрошення, до Парижа прибула також спільна від Української Народної Республіки і Західної Області УНР делегація. Вона мала намір домогтися визнання незалежності України, виведення з української території іноземних військ (Антанти, польських та румунських), надання допомоги в обороні від радянської Росії та анти­більшовицької російської Добровольчої армії генерала Антона Денікіна. Пізніше, навесні 1919 р., до Парижа прибула спеціальна українська де­легація, що мала домагатися припинення війни Польщі проти Західно­української Народної Республіки.

Головну роль на конференції відігравала «Велика четвірка» в особі президента США Вудро Вільсона та прем'єр-міністрів Жоржа Клемансо (Франція), Девіда Ллойд Джорджа (Велика Британія), Віктора Орландо (Італія). Усередині четвірки вирізнялася «Велика трійця», у якій місця італійцю вже не знайшлося.

Крім «Ради чотирьох», найважливіші рішення приймалися також «Радою десяти», яка складалася з глав урядів і міністрів закордонних справ США, Великої Британії, Франції, Італії та Японії.

Ще задовго до відкриття конференції між членами «Великої трійці» загострилася боротьба. Навіть з такого другорядного питання, як де проводити її - у Франції чи у Швейцарії. Англія і Франція, віддаючи належне внеску на завершальному етапі війни американських дивізій у Франції, закидали США, що ті не виробили жодної гармати і жод­ного танка, а із задіяних 1918 р. у Франції 4 млн союзницьких військ майже 2 млн становили англійські вояки. Те, що саме 1 млн амери­канців схилив на Західному фронті шальки терезів на бік Антанти, уже не згадувалося. Війна закінчилася, і США перестали бути «рятівним колом» для Європи.

Ситуація у світі на час проведення Паризької конференції:

• Спільними зусиллями Німеччина була переможена. Тепер по­трібно було вжити заходів, щоб у майбутньому з німецької землі не розгорілося полум'я нової війни.

• Владу в Росії захопили більшовики, які закликали народи до всесвітньої комуністичної революції. Це, природно, непокоїло переможців. Вони боялися, що полум'я комуністичної революції може охопити всю Європу й навіть Америку.

• Центральна і Східна Європа були дестабілізовані; на руїнах Ро­сійської та Австро-Угорської імперій внаслідок національного руху постали нові держави: Польща, Чехо-Словаччина та ін.

• Монарші династії Німеччини і Австро-Угорщини напередодні мирної конференції зреклися тронів й лише Велика Британія залишалася монархією.

• Британський і французький уряди підписали впродовж війни низку таємних угод. Зокрема, вони пообіцяли надати Японії особливий статус в Азії. За Лондонським договором 1915 р. со­юзні держави пообіцяли Італії, що вона отримає ряд територій тепер уже не існуючої Австро-Угорщини. Італія чекала на ви­конання обіцянки.

• Японія також наполягала на задоволенні її претензій в Азії.

Війна закінчилася швидше, ніж цього очікували союзники. Відтак на підготовку мирних договорів і узгодження позицій залишалося об­маль часу. Виявилося, що єдині в боротьбі проти Німеччини, переможці мають дуже різні погляди на майбутнє повоєнного світу. Уже в ході конференції інколи складалося враження, що здобути військову пере­могу було легше, ніж домовитися про розподіл її плодів.

Франція насамперед вбачала в конференції місце реваншу, помсти німцям. Відсутність на конференції традиційного союзника Франції проти Німеччини - Росії змушувала Париж триматися Англії.

Велика Британія сподівалася, що конференція стане трампліном для відновлення її могутності. Д. Ллойд Джордж, як і Ж. Клемансо, не хотів бачити американського президента в Парижі. Французький прем'єр, боячись, що сама присутність В. Вільсона на конференції дасть змогу німцям маневрувати на переговорах, писав Д. Ллойд Джорджу: «Я не вважаю за потрібне приховувати від вас, що вважаю його при­сутність і небажаною, і неможливою».

США перебували в особливому становищі. На початку грудня 1918 р. американська делегація у складі 1300 осіб вирушила на пароплаві «Джордж Вашингтон» до Європи. В. Вільсон - «батько» історичних «14 пунктів», не приховував, що метою США на конференції є доповнення економічної і військової могутності міцним політичним впливом на Європу. Американці мало переймалися гаслом Д. Ллойд Джорджа «Німці за все заплатять!», адже часи, коли вони кланялися у Вестмінстері й Пале-Бурбоні, пройшли. Головне, на думку американців, полягало в установленні рівноваги між Англією та Німеччиною через заснування на конференції всесвітнього парламенту - Ліги Націй. Америка розрахову­вала, опершись на нові держави, стримати апетити Англії і Франції щодо Німеччини, адже лише за умов рівноваги США могли стояти над іншими державами. Англія вже не могла цьому зарадити, адже втратила свій єдиний традиційний козир - перевагу над США у військово-морському флоті.

Єдиним серйозним конкурентом лідерству США міг бути лише Ватикан, і щоб не допустити контролю Папи Римського над об'єднаною німецько-австрійською державою, Сполучені Штати виступали проти об'єднання Австрії з Німеччиною.

У ході конференції було підготовлено проекти окремих мирних до­говорів з п'ятьма країнами: Німеччиною, Австрією, Болгарією, Туреч­чиною й Угорщиною.

Щодо «українського питання», то в ході конференції та в її підсум­кових документах українські інтереси було проігноровано. Принципово негативна позиція Польщі щодо українських домагань була підтримана французькою делегацією. Прихильність до українських інтересів ви­явила делегація Великої Британії, але це не мало позитивних для укра­їнської справи наслідків. Поразка українських армій у війні з поляками і більшовиками в 1919-1920 рр. призвела до послаблення й без того хиткої позиції української делегації в Парижі. У червні 1919 р. Польща отримала повноваження на приєднання всієї Галичини. У грудні 1919 р. Паризька конференція прийняла декларацію про тимчасовий східний кордон Польщі, за якою їй передавалися території з переважно поль­ським населенням. Проте передавалися й українські території: Лемківщина, Посяння, Підляшшя, Холмщина. У травні 1919 р. конференція передала Закарпатську Україну Чехо-Словаччині (у вересні це рішення було вписано у текст Сен-Жерменського договору).

■ 2. Версальський договір з Німеччиною. Створення Ліги Націй.

Після запальних дискусій, коли часом конференція висіла на волоску від зриву, 28 червня 1919 р. політики виїхали до передмістя Парижа Версаля, де й підписали договір, що увійшов в історію як Версальський.