2.Утворення Центральної Ради. М.Грушевський.

У другій половині дня 17 березня 1917 р. в українському клубі «Ро­дина» відбулися збори, на яких були присутні представники кількох організацій. Після повідомлення С. Єфремова про «події останніх днів» розгорнулася дискусія, під час якої виникла думка про створення Цен­тральної Ради як всеукраїнського керівного органу.

У заснуванні Центральної Ради взяли участь представники різних суспільних верств і організацій: інтелігенція, військові, студенти, робіт­ники, православне духовенство, члени Українського наукового товари­ства, Педагогічного товариства.

Тупівці були представлені Д. Дорошенком та В. Науменком, які обі­ймали посади заступника голови Ради, С. Єфремовим, Д. Матушевським, О. Волошиним; соціал-демократів репрезентували заступник голови Ради Д. Антонович, С. Веселовський, М. Вороний, М. Єремієв, І. Стешенко, В. Садовський. На посаду голови Центральної Ради було обрано М. Грушевського. Така комбінація забезпечила на деякий час компроміс між різними політичними силами.

Михайло Грушевський (1866-1934)

Український історик, громадський і державний діяч; голова Центральної Ради (1917-1918). Наро­дився в м. Холмі, виріс на Кавказі. Навчався в Тиф- ліській гімназії, Київському університеті (історико- філологічний факультет). Працював в університеті під керівництвом В. Антоновича. Активний член ки­ївської Громади, голова Наукового товариства іме­ні Т. Г. Шевченка у Львові. З березня 1917 по квітень 1918 р. - голова Української Центральної Ради. Перший Президент УНР. Очоливши Центральну Раду, був глибоко переконаний, що нова україн­ська державність має базуватися на принципах демократії і закону. Після її падіння М. Грушев­ський деякий час перебував у Кам'янці-Поділь- ському, пізніше - у Празі, Відні, Женеві. У березні 1924 р. повернувся до Києва і розгорнув велику науково-організаційну роботу. 1929 р. обраний дійсним чле­ном АН СРСР. Автор близько 2 тис. праць, зокрема багатотомної «Історії України- Руси», «Нарису історії українського народу», «Історії української літератури» та ін. Помер у Кисловодську 25 листопада 1934 р. Тіло Грушевського перевезено до Києва. Похований на Байковому кладовищі. Він належить до тих політиків, які сповна пізнали велич і насолоду тріумфу і гіркоту поразки...

Серед перших документів Центральної Ради - привітання на адресу голови Тимчасового уряду Г. Львова й міністра юстиції О. Керенського, а також відозва «До Українського народу». «Впали вікові пута, - писало­ся у відозві. - Прийшла воля всьому пригніченому людові, всім понево­леним націям Росії. ... Уперше, Український тридцятип'ятимільйонний народе, ти будеш мати змогу сам за себе сказати, хто ти і як хочеш жити, як окрема нація». До скликання Установчих зборів Центральна Рада за­кликала «спокійно, але рішуче домагатися від нового уряду всіх прав», які повинен мати український народ.

Після того як Тимчасовий уряд змінив царський адміністративний апарат (губернатори поступилися місцем гу­бернським комісарам, а всі посади стали виборними), до місцевих орга­нів влади прийшли представники революційних організацій. Київським губернським комісаром було призначено М. Суковкіна. Земські з'їзди обирали губернські виконавчі комітети. До Київського виконкому було обрано М. Грушевського, Д. Дорошенка, Х. Барановського, Д. Антонови­ча, В. Винниченка, А. Красовського, О. Степаненка.

Таким чином, навесні 1917 р. в Україні діяли три носії владних повно­важень: представники Тимчасового уряду, Українська Центральна Рада й ради робітничих і солдатських депутатів. Подальше протистояння між ними визначило зміст та напрямок розвитку революційних подій в Україні.