5. Український національний конгрес

Центральна Рада інтенсивно вирішувала організаційні питання, пов'язані зі скликанням Всеукраїнського національного конгресу. В ого­лошенні повідомлялося: «В Києві 6-7 квітня... збереться Український на­ціональний з'їзд. Представників мають прислати всі українські організа­ції - політичні, культурні, професійні, територіальні, які приймають домагання широкої національно-територіальної автономії України і всієї повноти політичного і культурного українського життя...». В оголошенні подавалися норми представництва на з'їзді та його порядок денний.

Багато зусиль до підготовки конгресу доклав М. Грушевський. Орган Центральної Ради «Нова Рада» опублікувала на своїх шпальтах 10 його статей, які готували громадську думку до сприйняття завдань, що стоя­ли перед народом України на переломному етапі її історії. У статті «Все­український з'їзд» М. Грушевський виклав суть концепції та етапів дер­жавотворення. Центральним завданням з'їзду він вважав розв'язання організаційних питань.

Таким чином, конгрес-з'їзд вважав важливим етапом перехід від української національної до територіальної організації. Наступним кро­ком мало стати сформування всеукраїнського органу, до складу яко­го увійшли б представники «не тільки від українського народу, а й від усіх народностей української землі - української більшості і неукраїн­ських меншостей».

Український національний конгрес відкрився 6 квітня 1917 р. в залі Купецького зібрання (нині - будинок Національної філармонії у Києві). Загальна чисельність його делегатів становила 1500 осіб.

На відкритті форуму з привітальним словом виступив М. Грушевський. За його пропозицією було обрано президію з'їзду в складі: С. Єрастов - голова, представники Петроградського гарнізону Овдієнко й Гайдай - заступники голови, представники від українського війська - полковник Глинський, солдат Колос, від селянства - Х. Барановський та С. Єфремов, від робітників - В.Винниченко, від інтелігенції –О.Левицький і Ф.Штейнгель, від духовенства – П.Погорілко. Почесним головою з’їзду обрали М.Грушевського.

У резолюціях першого дня роботи конгресу втілювалося прагнення делегатів забезпечити національно-територіальну автономію України у складі федеративної й демократичної Російської республіки при забезпе­ченні прав національних меншин в Україні і таких самих прав україн­ської меншини в Росії.

У резолюціях, ухвалених 7 квітня, зазначалося: до скликання Уста­новчих зборів, які санкціонують повний лад у Росії та Україні, україн­ський народ «в порозумінні з меншими народностями України має не­гайно творити підстави її автономного життя...».

8 квітня відбулися вибори Центральної Ради. Головою було обрано М. Грушевського, заступниками - В. Винниченка, С. Єфремова, члена­ми - 118 делегатів. До новоутвореного Комітету Центральної Ради (піз­ніше він дістав назву Мала Рада) увійшли 20 осіб, зокрема Х. Крижанівський, Х. Барановський, А. Ніковський, Л. Старицька-Черняхівська, П. Христюк й інші.

Центральна Рада дістала право кооптувати до свого складу нових членів. Спочатку до неї ввійшли обранці всеукраїнських селянського, військового і робітничого з'їздів, а пізніше - представники національних меншин. У серпні 1917 р. в Раді налічувалося 798 членів. Але в повному складі цей орган збирався тільки на сесії, а між ними всю роботу здій­снював Виконавчий комітет. Оцінюючи наслідки українського конгресу, В.Винниченко писав, що то був перший крок «відродження нації по шляху державності. Будучи одночасно сильним і організуючим і агіта­ційним засобом, він став першим, підготовчим етапом у створенні як ідеї української держави, так і в частковому переведенні її в життя». Відтоді Центральна Рада стала «представницьким, законним (по законам рево­люційного часу) органом усієї української демократії...».