Основні положення Версальського договору

Політичні обмеження Німеччини	Німеччина проголошувалася єдиним винуватцем війни. Заборонялося об'єднання з Австрією (аншлюс) з метою утво­рення єдиної Німецької держави. Німеччина повинна була видати воєнних злочинців
Економічні обмеження	Накладалися великі репарації (в основному на користь Франції). У договорі не вказувалася конкретна їхня сума - її згодом мала визначити спеціальна комісія (у наступні роки було визначено суму 269 млрд золотих марок з терміном виплати 42 роки). Вугільні шахти Саару передавалися Франції на 15 років
Територі­альні обмеження	Німеччина поступалася територіями на користь 5 сусідніх держав. Країну було розчленовано на дві частини: власне Німеччину й Австрію. До Франції переходили Ельзас і Лотарингія. Територія на лівому березі Рейну поділялася на три зони, які повинні були бути звільнені від окупації переможцями через 5, 10 і 15 років. Міста Данциг (тепер польське місто Гданськ), Мемель (тепер литовське місто Клайпеда), а також Саар підлягали управлінню Ліги Націй. У майбутньому населення цих регіонів мало право висловитися шляхом референдуму (плебісциту) щодо того, чи бажає воно приєднатися до Німеччини. Східна Пруссія відокремлювалася від Німеччини «поль­ським коридором». Німеччина втратила всі землі, захоплені нею на Сході в ре­зультаті поразки Росії: Україну, Білорусію, Польщу, Естонію, Латвію, Литву. Усі заморські німецькі колонії відходили під мандат Ліги Націй (у більшості з них цим мандатом скористалася Велика Британія).
Військові обмеження	Чисельність війська не могла перевищувати 100 тис. осіб. Німецький Генеральний штаб ліквідовувався. Дозволялося мати не більше 6 «кишенькових» крейсерів. Заборонялося мати підводний флот та військову авіацію. Накладалася заборона на важку артилерію і танки. Термін служби солдатів встановлювався у 12 років, а офіцерів - 25. Усі фортеці на відстані до 50 км на схід від Рейну зносилися.

■ 3. Утворення Ліги Націй. Перші 26 з 400 статей Версальського до­говору започатковували Лігу Націй - міжнародну міжурядову організацію. Створення Ліги Націй В.Вільсон вважав ключовою проблемою конференції. За Статутом Ліги Націй, який був складовою Версальського договору і який підписали 44 держави, її засновниками вважалися країни, що брали участь у війні проти Німеччини (таких було 31), а також новоутворені держави (13).

Оскільки Конгрес США, де переважали республіканці - при­хильники політики ізоляціонізму, відмовився ратифікувати Версаль­ський договір, то США не стали членом Ліги Націй. Це стало осо­бистою трагедією В. Вільсона, унаслідок якої він невдовзі відійшов від політики і помер. Ліга ж, штаб-квартира якої розташовувалась у Женеві (Швейцарія), формально проіснувала до квітня 1946 р., хоча фактично припинила діяльність 1939 р. напередодні Другої світової війни.

Ліга Націй не мала офіційного прапора та емблеми. У 1939-1940 рр. використовувалася неофіційна емблема п'ятикутної форми, що символі­зувала п'ять континентів і п'ять рас. Офіційними мовами були англій­ська, французька й іспанська (з 1920 р.). Була пропозиція доповнити цей перелік мовою есперанто, але проти цього заперечила Франція.

Ж. Клемансо наполягав на створенні армії Ліги Націй, проте аме­риканська і британська делегації рішуче виступили проти цього. Нато­мість США змушені були відмовитися від ідеї Міжнародного арбітражу і Світового міжнародного суду. 14 лютого 1919 р. В. Вільсон представив Статут Ліги Націй, який журналісти відразу нарекли «Євангелієм XX сто­ліття».

У світі створення Ліги одні сприйняли з надією і сподіванням, що вона не допустить нової війни, інші ж вважали її плодом ідеалізму її творців, найперше - В. Вільсона. Від самого початку існування Ліги було проблематичним. Так, багато неєвропейських учасників конфе­ренції були не задоволені з того, що в Раді Ліги Націй домінували європейські країни: Британія, Франція й Італія. Уже на першому засі­данні Асамблеї неєвропейці, особливо делегати від Аргентини, піддали організацію жорсткій критиці, називаючи її «європейським клубом». Вони виступали за демократичну Лігу, за те, щоб Рада обиралася всіма країнами на Асамблеї. Ці ідеї були відкинуті, й аргентинська делегація залишила конференцію. Також неєвропейські країни закидали, що в Лізі домінують білошкірі представники. Японці відверто заявили, що розцінюють таке становище як прояв расової дискримінації. Проте аме­риканці та британці відкинули і ці звинувачення.

■ 4. Мирні договори з Австрією, Угорщиною, Болгарією, Туреч­чиною. Паризька мирна конференція не звелася до обговорення лише долі Німеччини. «Велика трійця» також ухвалила важливі рішення щодо майбутнього Австро-Угорщини, Болгарії й Турецької Осман­ської імперії. Усі ці держави опинилися в таборі переможених. Долю їхніх територій було вирішено укладенням упродовж 1919-1923 рр. низки договорів. Ці договори виносилися на розгляд Ліги Націй як організації, покликаної врегульовувати проблеми між державами в повоєнному світі. Переможені держави спочатку повинні були спла­тити репарації.