5. Філософія культурно-цивілізаційного циклизма

Принципово інша (деревоподібна) схема історичного про­цесу розглядається в культурологічних концепціях.

Загальні методологічні ідеї культурологічних концеп­цій.

- Не зізнається єдність всесвітнього історичного процесу і критикується однолінійна, односпрямована схема прогресу. Потворність лінійної схеми, на думку М.Данилевського, полягає в тому, що намагаються з'єднати непоєднуване. До древ­ньої історії, наприклад, відносять Єгипет, Індію, Китай, Ваві­лон, Ассирію, Іран, Грецію, Рим. "Чи не зроблене це теж саме, що з'єднувати ворону з устрицею, тому що ні в тій, ні в іншій чотирьох ніг не має.".

Критика європоцентризму. Представники цих концепцій вважають, що історія Європи або романо-германського племені неправомірно була ототожнена з долею всього людства. Багато історичних класифікацій і періодизацій розробляються на прикладі Європи, а потім автоматично екстраполюються на увесь світ.

Головна ідея: світовий історичний процес - це розвиток відносно замкнутих локальних цивілізацій {культур, культурно-історичних типів).

Культурний детермінізм. Основним критерієм історичної класифікації є своєрідність окремих культур.

Докладніше охарактеризуємо три найбільш помітні куль­турологічні концепції кінця ХІХ-ХХ століть.

Культурно-історичні типи Н. Данилевського

Микола Якович Данилевський (1822-1885 - росіянин уче­ний біолог, статистик, історик, філософ), по своєму світогля­ду примикав до ідеології слов'янофілів, які вважали, що сло­в'янам не варто звертатися до історичного досвіду європейсь­кої цивілізації; у них є власний, більш продуктивний і більш гуманний шлях прогресу. Ці ідеї були реалізовані Данилевським в його історико-філософській концепції, викладеної в ро­боті "Росія і Європа" (1871). В цій праці були сформульовані всі основні методологічні принципи культурологічної філо­софії історії.

М.Данилевський стверджував, що загальної історії у людс­тва немає. Кожен народ являє собою своєрідний, неповторний культурно-історичний тип, який живе по своїх мірках і своїй системі цінностей.

Ознаки культурно-історичного типу:

•/ своєрідна мова, як основа культури;

^ особливий духовний склад народу (сучасний термін - мен­талітет), ядро якого становить релігія;

^ наявність у народу політичної незалежності (коли народ створює державність), коли реалізується можливість більш ефективного розвитку перших двох ознак.

М.Данилевський формулює наступні основні закони роз­витку культурно-історичних типів.

Закон 1. Всяке плем'я або сімейство народів, які характе­ризуються окремою мовою або групою мов... становлять само­бутній культурно-історичний тип, якщо вони взагалі по своїм духовним задаткам здатні до історичного розвитку і вийшли вже із дитинства.

Закон 2. Щоб цивілізація, властива самобутньому культу­рно-історичному типу, могла зародитися і розвиватися, необ­хідно, щоб народи, до нього приналежні, користувалися полі­тичною неза-лежністю.

Закон 3. Початок цивілізації одного культурно-історичного типу не передається народам іншого типу. Кожний тип вироб­ляє її для себе при більшому або меншому впливі далеких, йому поперед-ніх або сучасних цивілізацій.

Закон 4. Цивілізація, властива кожному культурно-історичному типу, тоді тільки досягає повноти розмаїтості і багатства, коли різноманітні етнографічні елементи, які його складають, не поглинаються одним політичним цілям, користуються незалежністю і становлять федерацію або політичну систему держав.

Закон 5. Хід розвитку культурно-історичних типів ближче всього вподібнюється тим багато-річним одноплодовим росли­нам, у яких період росту буває триває не визначений час, а пе­ріод цвітіння і плодоносіння - відносно короткий і виснажує раз і назавжди їх життєву силу.

М. Данилевський розрізняє три типи народів:

^ народи - творці культур;

^ народи - руйнівники, гробарі цивілізацій

{наприклад, гуни, монголи, турки-османи).

•^ пасивні народи (етнографічні) - повільно будують свою

культуру і виступають інструментом для народів - творців.

До першого типу відносяться, наприклад, такі культури: ^ єгипетська - єврейська - перуанська

^ китайська - грецька - романо-германська

•^ халдейська - римська (європейська) •

^ індійська - аравійська - російська"

^ іранська - мексиканська

У своєму відносно замкнутому розвитку кожна культура проходить три основних стадії: ^ перша - етнографічна - збирання цінностей своєї культури,

вироблення свого духовного складу;

^ друга - державна - створення державної самостійності;

^ третя - фаза цивілізації - старіння і умирання; культура

припиняє творчість і починає переживати старе.

Перша і друга фази, на думку вченого, можуть тривати як завгодно довго, а для третьої відміряно не більш як 500 років.

Структура суспільних відносин розглядається Данилевським в "загальних розрядах культурної діяльності". Він виділяє чотири основних сфери суспільного життя і розташовує їх по ступені значимості:

1. Діяльність релігійна, охоплює собою відношення лю­дини до Бога, поняття людини про долі свої як морально не­подільне у відношенні до загальних доль людства і Всесвіту.

2.Діяльність культурна {у вузькому значенні цього слова) - розвиток науки, мистецтва, техніки.

3.Діяльність політична, охоплює собою відносини людей між собою як членів одного народного цілого і відносини цьо­го цілого, як одиниці вищого порядку до інших народів.

4.Діяльність суспільно-економічна, охоплює собою від­носини людей не безпосередньо, як моральних і політичних особистостей, а опосередковано - стосовно до умов користу­вання предметами зовнішнього світу, добування і обробки їх.

Залежно від того, яка сфера життєдіяльності розвинена бі­льше, Данилевський виділяє типи одноосновні {європейська культура - релігійна діяльність, грецька - естетична, римська

-політична); двоосновні {європейська - політико-культурнийтип). Характеризуючи із цього погляду слов'янський культу­рно-історичний тип, Данилевський робить такий прогноз: "Ми можемо сподіватися, що слов'янський тип буде першим з чотирьох основним культурно-історичним типом"2; тобто в ньому одержують розвиток всі сфери громадського життя.

Філософ також стверджує, що слов'янський тип відрізняється молодістю, життєтворчістю і має більші переваги перед євро­пейською культурою, яка перебуває у фазі цивілізації. Ця ж думка пізніше буде висловлена Освальдом Шпенглером в йо­го знаменитій книзі "Захід Європи".

Концепція локальних культур О. Шпенглера

Освальд Шпенглер (1880-1936) - німецький філософ, істо­рик, культуролог. Його книга "Захід Європи", написана в 1914 році і опублікована в 1917 стала однієї із самих популярних у світі; вона видавалася 20 разів відразу після виходу, її назива­ли "духовним наркотиком", "філософським шлягером". Оче­видно, трапилося це тому, що Шпенглер не тільки правдиво розповів про сучасну епоху, але і проникливо пророчив багато протиріч майбутнього.

До вивчення історії, вважав філософ, не можна підходити з позицій строгого наукового аналізу; в історії головне - улови­ти унікальність, а в цьому інтелект неспроможний - потрібна інтуїція. Зрозуміти, оцінити культуру можна тільки зсереди­ни, відчувши ЇЇ.

У Шпенглера немає поняття "людство" - є окремі народи (культури). Він вважав, що кожна культура виростає на осно­ві власного "прафеномена" - способу переживання життя і живе приблизно 1200-1500 років по певному "біологічному ритму" (народження, дитинство, молодість, зрілість, ста­рість).

У житті культури Шпенглер виділяв два основних етапи.

1.Етап підняття культури - органічна еволюція.

2.Етап занепаду культури - цивілізація - механічний тип еволюції; для нього, зокрема, характерно:

^ окостеніння творчих початків;

•^ омасовлення життя (символ омасовлення - міста);

■^ глобалізація (принцип простору перемагає принцип часу,

звідси неминучі світові війни);

•/ бездуховність життя (перехід від творчості до спорту, від

літератури - до вар'єте, від героїв - до інженерів, заміна поезії механікою).

Шпенглер ще в 1914 році пророчив другу світову війну і практично всі глобальні проблеми нашої епохи.

Концепція локальних цивілізацій А. Тойнбі

Арнольд Тойнбі (1889-1975) - англійський філософ, істо­рик вважав, що всесвітню історію людині не дано зрозуміти; це - область божественного бачення. Логіку розвитку можна осягнути тільки стосовно окремих цивілізацій. Одиниця ви­вчення історії - окремо взяте суспільство.

Суспільства ділять­ся на два типи:

- перший тип - "примітивні";

^ другий тип - "цивілізаційні".

Розвиток суспільства здійснюється через "мімесис" - на­слідування. Перший тип - це суспільства, які дозволяють старим, минулому, опиратися на традиції і авторитет предків. Другий тип наслідує своїм героям, лідерам, творчим особисто­стям. Герої створюють динаміку розвитку, вони здатні конце­нтрувати енергію і відповідати на "виклик" історії.

Тойнбі вважає, що людина досягає цивілізації не внаслідок біологіч­ного дарування (спадковості) або сприятливих умов географі­чного оточення, а у відповідь на виклик в ситуації особливих труднощів, що надихає його на безпрецедентне дотепер зусил­ля. Таким чином, внутрішній механізм історії, по Тойнбі, мо­жна представити: виклик —> відповідь.

"Виклики", на його ду­мку, діляться на три види:

1.Несприятливі погодні умови (наприклад, болота в дельті Ніла - виклик для древніх єгиптян, ліси і морози - для росіян).

2.Напад іноземців.

3.Гниття попередніх цивілізацій (наприклад, падіння елліно-римської цивілізації викликало до життя злет Візантійської і Європейської культур).

Таким чином, навіть коротке перерахування концепцій прогресу дає уявлення про їх розмаїтість і різну методологічну спрямованість.