Глава 1 культура як суспільне явище

§ 1. Філософсько-культурологічне осмислення явища культури

Дослідження культури має дуже глибоке коріння і викликає інтерес у вчених різних наук — філософії, історії, соціології, пси­хології, археології, етнографії. У середині XX ст. реалізуються потреби й можливості спеціального міжпредметного дослідження культури — формується культурологія як самостійна наукова дис­ципліна. Основні напрями культурологічних досліджень визнача­ються можливостями культурології в художньо-естетичному впли­ві на особистість, а значний аксіологічний пласт, що містить в собі наука про культуру, дозволяє їй бути фундаментом гуманітаризації вищої освіти. Культурологія як наукова дисципліна вивчає куль­туру у всій повноті її проявів і передбачає розгляд культурологічних теорій, історію світової та вітчизняної культури.

Основною категорією культурології є поняття культури. Слово «культура» походить від латинського «cultura», що означає оброб­лення. Для багатьох лінгвістів незаперечним є той факт, що за етимологією слово «культура» від латинських слів colo, colere — зро­щувати, обробляти землю, займатися землеробством. Класична латинська мова засвідчує саме таке первісне вживання цього слова. Однак цей термін уже в римській античності мав й інше значення, наповнене антропологічним змістом — виховання і навчання самої людини, «оброблення людської душі». Поняття «культура» в су­часному світі має багато інших смислових відтінків. Загальновідомим є розуміння культури як оціночне поняття і приналежність її до рис особистості (культурність), а також стосовно загальної культури людини. Поширеними є поняття «культура праці», «культура по­ведінки» , «фізична культура» тощо. У науці, звичайно, мається на увазі «культурні риси», «культурні системи», розвиток, розквіт і занепад культур.

Визначення цієї категорії досить різнопланове: від простого протиставлення культури природі до дефініції культури як історич­но визначеного рівня розвитку суспільства і людини або як сукуп­ність матеріальних і духовних надбань людства. Культура тракту­ється і як спосіб духовного освоєння дійсності на основі системи цінностей, і як розгортання творчої діяльності людини, спрямованої на пошук змісту буття. У подібних визначеннях завжди простежу­ється зв'язок з людиною, виділяється діяльне начало як бажання людини творити себе й навколишній світ. Таким чином, слово «куль-

4

тура» співвідноситься з іншим поняттям — «натура» (natura — лат. природа). Поняття «природа» — одне з найширших. Передовсім, природа обіймає все те, що з»явилося та існує само по собі, неза­лежно від волі та бажання людини. Культура є продовженням і перетворенням того, що дається людині від природи. Якщо просте­жити взаємозв'язок понять «природа» і «культура», то можна по­мітити їх відмінність: під культурою розуміють усе те, що створено людиною, і в цьому значенні — штучне; під природою — все те на­туральне, що існує за незалежними від людини законами. Але ж насправді природа, культура і людське суспільство становлять не­розривну єдність, цілісність. Культура не лише відрізняється від природи, а й передбачає її наявність як попередню, постійну і необ­хідну умову свого існування. Це насамперед об'єктивні природні умови як загальний предмет людської праці, завдяки чому існує людське життя. По-друге, це об'єктивне матеріальне начало в самій людині. Отже, можливість буття культури залежить від природи, а сама культура передбачає наявність природи і людини.

Таким чином, культура як специфічний спосіб існування люди­ни в природі не лише не усуває значення останньої в бутті людини, а сама є засадою єдності людини з природою. Культура виділяє людину (суспільство) з природи, відносно вивільнює її стосовно природно-необхідного шляхом оволодіння ним. Водночас культура є своєрідним засобом входження людини в природу. Чим більш гармонійне поєднання людини і природи, тим багатшим є її життя з погляду культурного розвитку.

Щоб визначити зміст поняття «культура», необхідно враховува­ти динаміку його становлення в історії філософської та культуро­логічної думки.

Античність знаменує початок європейської культурної традиції. Саме тоді відбувається усвідомлення специфіки культури, вводять­ся поняття і категорії для її характеристики. Давньогрецькі філо­софи створили вчення про Космос як про світовий порядок речей. Його важливими складовими були природа, Бог, людина. Тоді ж формуються перші філософські поняття: природа, настановлення, справедливість, необхідність, свобода і базисне, для античного ро­зуміння культури, поняття «пайдея». Давньогрецький термін «пайдея» (pais — дитина) містить як безпосередньо виховання, на­вчання, так і в більш широкому смислі — освіту, освіченість, про­світництво, культуру. Греки створили систему освіти, яка формує не професіонала окремої галузі, а людину як особистість, з певними ціннісними орієнтаціями. Саме ця спрямованість на людину і ста­новить головну гуманістичну цінність античного розуміння куль­тури, основа якого — ідеал людини, що саме і є метою культурного розвитку. Невід'ємною частиною Космосу була природа. Антична людина пишалась своєю силою, розумом і здатністю жити «за при­родою». Тобто природний порядок був гарантом стабільності, а життя «за природою» перетворювалося в етичний ідеал освіти та

культури. Однак філософи стародавньої Греції, навіть найвидатні-ші з них — Платон і Арістотель, ще не узагальнюють культуротворчу діяльність людей в понятті «культура».