Глава 10

КУЛЬТУРА РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ XVIII ст.

§ 1. Характер культурних процесів

XVIII століття — це ціла епоха в розвитку російської культури, доба значних змін у матеріальному і духовному житті, європеїзації культури в контексті ідей Просвітництва.

Першим і найважливішим етапом цього процесу стала рефор­маторська діяльність Петра І. Людина енергійна, цілеспрямована, яка знала чимало наук і ремесел, мала неабиякі організаторські здібності та дивовижну харизму. Петро І докорінно змінив Росію, спрямував її розвиток шляхами руху Європи доби Нового часу. Перша чверть XVIII століття — час бурхливих перетворень майже у всіх сферах життя суспільства і держави. Долаючи господарчу відсталість, будуються великі промислові підприємства, розвива­ється металургія, ткацьке виробництво тощо. Розширюється вну­трішня та зовнішня торгівля. Проведена велика фінансова рефор­ма. Створена армія нового зразка, успішно організований військо­во-морський флот. Корінна перебудова торкнулась і органів державної влади. Боярську думу змінює Сенат — вищий бюрокра­тичний виконавчий і розпорядчий заклад з внутрішніх справ управління, а також вищий судовий заклад. Запроваджуються «Табелі про ранги».

Проведення реформ сприяло пожвавленню ремесла, промисло­вості та торгівлі, централізації, узагальненню та спрощенню управ­ління державою. Державна влада набуває форми абсолютизму. Після переможного закінчення війни зі Швецією у 1721 р. Петро І прийняв новий титул — імператора. Країна почала називатися Російською імперією. Цим підкреслювалась військова міць, що зростала, нове міжнародне становище держави та укріплення само­державної влади.

Державній владі була підпорядкована і церква. У 1721 р. засно­вана «Духовна колегія» чи Синод, який замінював патріарха і під­корявся світській владі. Були зроблені і перші спроби обмежити церкву і монастирі у розпорядженні своїми великими багатствами. Для управління церквами та монастирськими володіннями засно­ване єдине відомство — Монастирський приказ, на чолі якого стоя­ла не духовна особа, а світський чиновник. Цими заходами Петро І здійснив часткову секуляризацію, випереджаючи повну секуляри­зацію, що була оголошена Катериною II у 1764 р.

195

Духовне життя в добу Просвітництва

Корінний злам старого охопив усю сферу духовного життя. Для задоволення потреб держави започатковується світська освіта, від­криваються школи «математичних і навігаційних наук, хірургічна, інженерна» тощо. У Москві створюється гімназія з більш широкою загальноосвітньою програмою. Одним із засобів підготовки спеціа­лістів визнавалося відрядження за кордон для здобуття вищої освіти, так зване пансіонерство.

Змінюється алфавіт, новий шрифт називають громадянським. Друкуються підручники, виходить перша газета «Відомості», по­ступово розгортається широка видавнича діяльність.

Зміни торкнулись і сфери побуту, стосунків і поведінки. З'яв­ляються рекомендації з поведінки та поводження людей один з одним, запроваджуються нові правила етикету зовнішнього вигля­ду: зміни в зачісці, одязі, забороняються бороди тощо. Імператор запроваджує «асамблеї», тобто бали та збори, в яких повинні були брати участь жінки, тим самим жінкам надавалося право, так би мовити, «з'являтися в суспільстві» поряд з чоловіками.

Петрівські реформи сприяли динамічному і прогресивному роз­виткові країни, але цей рух не був поступовим і однозначно пози­тивним. Розвиток культури був нерівномірним і парадоксальним. Країна входила в добу Нового часу та ідеології Просвітництва дуже швидкими темпами, не будучи до неї достатньо підготовленою. Європа до цього часу мала багатовіковий послідовний досвід ста­новлення буржуазних відносин і культури. Росія ж увібрала євро­пейський досвід готовим, не маючи достатніх засад для його втілен­ня. Тому процес розвитку культури був внутрішньо суперечливим. З одного боку, соціально-економічні, суспільно-політичні та духов­ні зміни мали прогресивний буржуазний зміст, з іншого — відбу­валися на фоні посилення та розширення кріпосницьких феодаль­них відносин. Селяни потрапляли у все більшу кріпосну залежність, форми пригноблення і придушення повстань ставали жорсткішими. Залежні були й дворяни, до яких імператор ставився як до слуг, які зобов'язані виконувати свої повинності.

Усі зміни в країні торкнулися головним чином дворянства і не зачепили нижчих прошарків суспільства. Селянство залишалося вкрай пригніченою, але разом з тим найбільш стійкою до змін час­тиною населення. У цьому середовищі зберігалися і відтворювали­ся традиції, старий уклад життя і вірування.

Дворянство ж активно сприймало нові віяння, воно навчалося, наслідувало Захід, а найбільш освічені підтримували, сповідували та відстоювали провідні ідеї Просвітництва. Внаслідок цього росій­ська культура втрачає свою однорідність. Відбувається її розмежу­вання на дворянську, прогресивну за своєю суттю, і селянську, традиційну. Поступово дворянська культура стає панівною, такою, що визначає просвітницьку спрямованість всієї російської культури XVIII ст. і встановлює нову для російської людини картину світу.

196

Широкого поширення набувають ідеї європейського Просвіт­ництва. У центрі уваги виявились не стільки проблеми потойбічно­го буття, скільки реального світу і пов'язаного з ним людського іс­нування.

Російська суспільна та філософська думка зближується з наукою, віддаляючись від релігії. Формуючи і зміцнюючи абсолютну монар­хію, російські імператори повністю підкорили церкву державі. Тим самим вона втрачає вирішальний вплив на розум людини. Церква залишалася за межею нового, обслуговуючи переважно нижчі про­шарки суспільства. Розвиваються світські знання, науки, підпри­ємницька діяльність. Триває активний процес секуляризації куль­тури.

Світське наукове знання формує бачення світу як єдиного уні-версуму, що володіє природними закономірностями, які доступні людському розуму. Пізнання та визнання єдиних законів природи, яке не орієнтоване на понадприродні, метафізичні начала, підтвер­джує ідею гармонії світу, взаємозв'язку його явищ.

Послідовним захисником нової картини світу став учений, філософ, засновник сучасного природознавства та літературної мови, теоретик і практик мистецтва, поет М.В. Ломоносов, діяльність і творчість якого була значною віхою в процесі секуляризації російської суспіль­ної думки. Він утверджував непорушний детермінізм природного світу, ідеали розкріпаченого розуму, що пізнає, активної особистості, діяльність якої порівнюється із загальним благом. М.В. Ломоносову, A.M. Брянцеву, Д.С. Анічкову та іншим російським мислителям на­лежить велика заслуга в переорієнтації суспільної свідомості з іде­альних, потойбічних, неусвідомлюваних проблем на пізнання реаль­ного, природного світу, на завдання земної дійсності.

Змінюється розуміння божественного начала. На відміну від європейської природної релігії (до визнання Бога можна прийти не шляхом відкриття, а спостерігаючи могутність та досконалість природи), російські просвітителі, не заперечуючи принципово іс­нування Бога, бачили в ньому лише силу, що гарантує благо, ство-рювальний сенс розумної людської діяльності. Тобто релігія вияв­ляється потрібною не у сфері природності, а тільки у сфері мораль­ності. У сфері ж реального життя, земної діяльності головне місце відводиться міцній державі, якій належить абсолютна влада. Цю позицію відстоювали прибічники абсолютистської держави, серед яких сподвижник Петра І Ф. Прокопович, просвітницького абсо­лютизму — А.Я. Кантемір, В.М. Татищев, М.В. Ломоносов та ін.

У другій половині XVIII ст. заходами, що були здійснені Ка­териною II стосовно послаблення впливу церкви, поліпшенню стану підприємницьких, купецьких та ремісницьких прошарків, утво­рюється ілюзія реальності просвітницького абсолютизму. Дійсність ж виявилась іншою. Ідеологи дворянства звертаються до критики абсолютизму, обмеження самодержавства. Захоплені ідеями Просвітництва, Н.І. та П.І. Паніни, М.В. Рєпнін, М.М. Щербатов

197

та інші виступали за гегемонію аристократичної верхівки в держав­ному управлінні, за введення загальнодворянського парламенту, за залучення до законодавчої діяльності дворян, купців, духовних осіб тощо. Також відстоювались ідеї обираності дворянства, елітар­ності людини дворянського походження.

Інша гілка просвітницької ідеології представлена працями М.І. Новикова, І.А. Крилова, Д.І. Фонвізіна, СЮ. Десницького, І.А. Третьякова. Вони перш за все заперечували правомірність елітарного стану дворянства, що був узаконений у феодальній сис­темі. Критика станового дворянсько-монархічного суспільства у творах просвітників поєднувалась із сатиричним і навіть саркас­тичним його викриванням у художніх образах. Поряд з цим пору­шувалися проблеми стану селянства, існування кріпацького права, аж до його знищення.

Важливим здобутком Просвітництва в Росії стала розробка ново­го розуміння індивіда, його ролі і значення в суспільстві. Вже на початку століття у творах Феофана Прокоповича розвиваються ідеї, котрі були спрямовані проти середньовічної концепції людини. Його етичне вчення звеличувало земне повнокровне життя людини, пра­цю, особисті заслуги як критерії честі та гідності. Вчення Ф. Про­коповича було теоретичним обґрунтуванням «Табелі про ранги» Петра І. Ідеї життєствердного оптимізму, природності земного повно­цінного буття розвиває Г. Бужинський, який уважав, що любов людини до себе, прагнення до самозбереження є природними. Також природне і пізнання людиною самої себе. Пізнаючи себе, людина виявляє свої потреби, а спосіб їх задоволення — праця. Якою працею повинен займатись саме індивід, визначається суспільними потре­бами, загальним благом, виразником якого є держава.

Подібних поглядів дотримувалася більшість російських мисли­телів XVIII ст. Відстоюючи радість і доцільність земного життя, вони стверджували перш за все суспільне призначення людського життя, служіння людини суспільству і державі, яким повинні бути підкорені особисті інтереси. Такими уявленнями визначалась і цінність самої людини. Теоретичним настановам дворянських іде­ологів просвітники протиставили принцип позастанової значущос­ті особистості. Не шляхетність походження, а талант, розум, осо­бисті заслуги у служінні суспільству — критерії оцінки людини.

Образ людини сильної, діяльної, такої, що вже не потребує божої допомоги для самовизначення, змінюється на образ людини, що ке­рується практичним розумом і власними потребами, який формуєть­ся в суспільній думці другої половини XVIII ст. З'являється і критич­не ставлення до чистої раціональності й утилітаризму людини та її діяльності. Розум, активність, заповзятливість важливі, але вони не єдині ціннісні характеристики особистості. її можливості реалізують­ся тільки в людському середовищі, з яким індивід повинен узгоджу­вати свої потенціали. Зростає значення феномену моральності, роль якої — сприяти узгодженню інтересів. На зміну православної моралі

198

та етичних принципів «Домострою» приходять секуляризовані по­няття громадянської моральності. Так, соціально-етична концепція О.М. Радищева ґрунтувалася на принципах гуманізму, вільнодумства і патріотизму. Виступаючи проти кріпацтва і самодержавства, Радищев боровся за свободу вибору, свободу волі, за індивідуальну відповідальність за зло, завдане суспільству окремими людьми.

Таким чином, у XVIII ст. у російській культурі широко розповсю­джуються просвітницькі ідеї та ідеали. На російському ґрунті вони здобули національне забарвлення. Основна їх спрямованість — со­ціальні проблеми: людина, її місце у світобудові і значення в соціумі. Людина розглядалася як органічна частина світобудови, якій відво­диться роль активного, діючого, розумного перетворювача суспіль­ного устрою на благо цілого. Можливості орієнтації у своїй діяльнос­ті на розум, що відкрились, немов би звільняли людей від опори на божественне провидіння, на колишні релігійні та моральні догмати. Старі державні та станово-ієрархічні настанови також ставали пере­шкодою для розумного суспільного будівництва. Антицерковні, анти-дворянські, антикріпосницькі настрої проникали і в глибини народ­ної свідомості.

У цілому доба Просвітництва в Росії визначилася загальним під­несенням, активізацією суспільної думки, виробленням нової кар­тини світу і проектів реорганізації суспільства. Однак час корінних перетворень був ще попереду. Не з'явилося у новому розумінні сві­ту й атеїстичних поглядів. Незважаючи на безсилля церкви на державному рівні, секуляризація науки, освіти, мистецтва, боже­ственне начало, релігійний світогляд залишались духовною основою життя народу, орієнтиром створення добра і блага. Православ'я підтримувало існування спадкоємності цінностей культури, що були набуті історією російського народу.