2. Вже в х ст., після створення Кирилом і Мефодієм слов’янської азбуки, на Русі поширюються переклади окремих біблійних книг і уривки текстів античних творів.

В ХІ ст. з’являються і твори києворуських авторів. 1051 р. – твір митрополита Ілларіона “Слово про закон і благодать”, який свідчить про перемогу християнства як ідеології в Київській Русі. В цьому творі Ілларіон здійснює протиставлення закону (іудейства) благодаті (християнству). В Старому Заповіті (першій частині Біблії) містяться закони, які Бог дає іудеям. В Новому ж Заповіті описується благодать, яка приходить з Ісусом Христом.

Також в Київській Русі розповсюдженими були апокрифи – тексти на біблійну тематику, які Церква не включила до офіційної Біблії. Апокрифи не були включеними до Біблії тому, що в них людина ототожнюється з природою. Вони стверджують, що Бог тіло створив із землі, кров – від Чорного Моря, очі – від Сонця, душу – від світла.

Важливу роль на різних рівнях культури Київської Русі відіграє ідея кола, яка проявляється як ідея довершеності, досконалості. Навколо голів святих на іконах ми бачимо кола, що називаються німбами. Вважається, що коло робить людину досконалою і захищає її від диявола. Тому для захисту від диявола навколо голів святих зображають німби.

Головною рисою культури Київської Русі був панетизм – переважання етичної, моральної проблематики. Всі проблеми, що ставляться в той період, стосуються людини. Як посередник між Богом і людиною виступає Ісус Христос, який є боголюдиною.

Значний вплив на культуру Київської Русі справила Візантія. Візантійські тексти приходили на Русь через Болгарію. І тому культура Болгарії виступає як культура-посередниця між Руссю та Візантією. Один з творів візантійського філософа Іоана Дамаскіна – “Джерело знання” – теж був відомий на Русі. В цьому творі Іоан Дамаскін здійснює поділ філософії на теоретичну і практичну.

В культурі Київської Русі більше уваги приділялось практичній філософії (етиці, політиці, економіці). Крім того, Іоан Дамаскін в другій частині свого твору дає опис двох видів пізнання: чуттєвого і раціонального. Але ця друга частина не була перекладена в Київській Русі. Традиція Київської Русі в розгляді пізнання така: лише чуттєве пізнання є вірогідним і може поєднати нас із Богом.

В культурі Київської Русі починають з’являтись і елементи наукових знань. Розповсюдженими були твори фізіологів, які поширювали умовні природничо-наукові уявлення про людину, рослини, каміння тощо.

В Київської Русі вважали, що справжнє вдосконалення можливе лише в колективній формі. Тому великого значення надавали колективній молитві. Ідея індивідуального вдосконалення прозвучала в культурі Київської Русі лише 2 рази: 1) на початку ХІV ст. – ісихазм; 2) в єретичній течії, що очолювалась Нілом Сорським.

В культурі Київської Русі поширена ідея, що філософія є уподобленням Богові. Філософія є любов’ю до мудрості. Істиною ж мудрості є Бог. А тому любов до Бога і є істинною філософією.

3. В хііі-хv ст.Ст. На передній план в філософії Київської Русі виходить антропологічно-гуманістична тематика, яка проявляється у розробці питань про співвідношення Бога і людини.

Наприкінці ХІV ст. виникає такий напрям, як ісихазм. Це – напрям фізичного мовчання, тобто утиску фізичного заради морального. На Русі прибічником філософії ісихазму були Феофан Грек і Андрій Рубльов. Ісихасти виступали за високу культуру почуттів. Почуття існують не для демонстрації іншим, а для себе. Людина повинна не показувати свої почуття, а вбирати в себе дійсність, спостерігати за навколишнім.

Ісихасти стверджували, що єднання людини з Богом відбувається шляхом заглиблення у внутрішній світ, для чого необхідна розумна молитва.

В ХІІІ-ХІV ст.ст. зростає кількість церков та монастирів, які мають великі земельні наділи. Поширюється також симонія – продаж церковних посад. Тому частина духовенства критикує сучасний їм стан церкви. Так виникає нова течія – нестяжательство. Очолює її Ніл Сорський (1433-1508). Сутність його поглядів на процес пізнання така: всіляку справу треба починати з розмірковування. Призначення ж розмірковування – очищення розуму від помислів, що виникають під дією реального, земного світу. В результаті такого очищення ми наближаємось до Божественної мудрості і лише завдяки їй можемо вершити свої справи.

Ніл Сорський стверджував, що будь-яку справу треба починати з розмірковування, щоб очистити розум від “помислів”, що виникають під дією реального світу. Для полегшення справи Ніл Сорський навмисно досліджував походження ідей і їхній вплив на розвиток пристрасті.

1-й акт пізнання: завдяки відчуттям в серце людини вноситься образ дійсності, котрий потім “об’являється” розуму.

Наступний крок – моральна оцінка помислу, перетворення його на джерело вчинку. Тут в людині вже припиняється всіляка внутрішня боротьба, зникає сумнів; вона остаточно затверджується в прийнятому рішені.

Наступний крок – “пристрасть”, яка безпосередньо керує практичною реалізацією мисленного вибору. Пристрасть формує життєві позиції людини.

Отже, хоча Ніл Сорський в принципі не відкидав раціоналізм, все ж він за будь-яких обставин вимагав згоди розуму людського з божественним одкровенням.

Ніл Сорський: суто ісихастський погляд на спасіння. Як і його афонські наставники (Гр.Синаїт), він наголошував на аскетизації розуму. Тому придушення в собі всілякого інтересу до земного є першим кроком на шляху праведництва. Для досягнення цього він пропонував фізичну працю.

Отже, в поглядах Ніла Сорського провідною була критика з позицій містики тобто “безладу” в церкві, який призвів її до розколу і викликав широкі антицерковні рухи народних мас. Ніл Сорський мріяв про аскетизацію церкви, надіячись таким чином вивести її з-під впливу світської влади. Це ставило його в ряди феодально-боярської опозиції.

В ХІV-ХV ст.ст. в Україні поширюється агіографічна література (від грецького “агіос” – святий) – тобто життєписи святих. Створюються цілі збірки життєписів – патерики. Один із найвідоміших серед них – Києво-Печерський патерик.

4. У 1385 р. відбулась Кревська унія – злиття Польщі з Литвою. До цього Україна перебувала у складі Литви. Після унії ж більша частина України відходить до Польщі. Починається наступ католицизму на Україну.

У ХVІ-ХVІІ ст.ст. в багатьох містах України виникають братства і при них – братські школи. Це були організації городян-українців, які гуртувались навколо православної релігії. З діяльністю братств тісно пов’язана творчість українськтих полемістів. Вони вступали в полеміку (тобто сперечалися) з тими польськими діячами, які доводили безперспективність православ’я. До українських полемістів належали Герасим Смотрицький, Стефан Зизаній, Захарія Копистенський.

Найвідоміший полеміст – Іван Вишенський (бл. 1550-1620). Він вважає, що спілкування з Богом неможливе на рівні розуму. Воно відбувається містичним, ірраціональним осяянням душі. Розум є лише одним із щаблів на шляху до божественної істини.

1576 р. – в м. Острозі український магнат князь Костянтин Острозький засновує Острозький культурно-освітній центр. В ньому викладались грецька, латинська та слов’янська мови, а також граматика, арифметика, риторика, логіка тощо. Навколо Острозького культурно-освітнього центру гуртуються полемісти. При цьому існувала друкарня, створена російським першодрукарем Іваном Федоровим.

Діячі Острозького культурно-освітнього центру були людьми високої гуманістичної культури, добре ознайомленими з ідейною спадщиною Київської Русі та з сучасною їм західно-європейською культурою. Острозький культурно-освітній центр був першою спробою створення вищого навчального закладу в Україні та східно-слов’янському світі взагалі. У 1636 р. він припиняє своє існування. Проте за 4 роки до цього в Києві виникає Києво-Могилянський колегіум (1632 р.), а згодом (з 1701 р.) – Києво-Могилянська академія. Вона й стала першим справжнім вищим навчальним закладом у східнослов’янському світі.

Навчальна програма колегіуму будувалась за класичною схемою середньовічного західно-європейського університету. Вивчалися сім наук: граматика, поетика, риторика, арифметика, геометрія, філософія, музика. Це – основа, фактично ж набір навчальних дисциплін був набагато ширшим. Перші чотири роки виділялись на загальноосвітню підготовку, потім один рік на риторику і поетику, наступні два роки – на філософію, останні 4 роки – на теологію.

Програма з філософії передбачала знайомство з творами східних отців церкви, філософськими ідеями античності, західної патристики, схоластики, ідеями Відродження, Реформації, Просвітництва. З Києво-Могилянським колегіумом пов’язана діяльність таких видатних українських мислителів, як Іов Борецький, Петро Могила (1596-1647рр.) – (згодом митрополит Київський та Галицький); Феофан Прокопович (з 1711 р. – ректор академії); Стефан Яворський (який організував в Москві слов’яно-греко-латинську академію (1685 р.) на зразок Києво-Могилянської академії); Георгій Кониський.