5. Філософія Григорія Сковороди.

Народився у 1722 р. в селі Чорнухи Полтавської губернії. Він мав дуже багату біографію: навчався у Києво-Могилянській академії, був співаком придворної капели в Санкт-Петербурзі, перебував у складі посольської місії за кордоном, згодом викладав у Харківському колегіумі. Після цього вже до самої смерті був мандрівним філософом. Мандруючи Україною, він писав діалоги, читав та дарував їх своїм друзям та знайомим.

Філософські погляди Сковороди такі:

Філософія є самим життям. Тому головним у людині є не розум, а серце. Мова його творчості – це мова образів, символів, а не чітких понять.

Реальність не є матеріальним або ідеальним буттям. Вона є гармонійною взаємодією трьох світів: макрокосмосу, великого світу; мікрокосмосу, світу людини, і символічного світу, або Біблії. У свою чургу, кожен із трьох світів є єдністю двох сторін: видимої, зовнішньої та невидимої, внутрішньої.

Макрокосмос у своїй видимій стороні постає як природній світ відчутних речей та явищ, як матерія; а невидима його сторона – Бог.

Так само й мікрокосмос, людина, виступає у вигляді зовнішньому, тілесному, але справжня її сторона – духовність.

Світ Біблії теж за свою видиму сторону має безпосередній текст; його ж внутрішня сторона – той смисл, який приховується за текстом.

Творчості Сковороди притаманна діалектика. Але це – не об’єктивна діалектика, як у Гегеля. Це – діалектика суб’єктивна, екзистенціальна, яка, за означенням Сартра, є логікою людської дії.

Творчості Сковороди притаманний кордоцентризм (від лат. cordis – серце), тобто наголошення на вирішальному значенні серця в житті та діяльності людини. Сковорода пише: “Голова усього в людині є серце людське…”, “серце є корінь життя і обитель вогню і любові”…

Сковорода вважає, що макрокосмос і мікрокосмос перебувають у стані гармонії, яка виникає завдяки творчій життєвій ініціативі людини.

Між макрокосмосом і мікрокосмосом існує посередник, третій світ, світ символів – Біблія. Для осягнення істини необхідна розшифровка Біблії.

Філософію Сковорода визначає таким чином: “Коли дух веселий, думки спокійні, серце мирне, – то й усе світле, щасливе, бажане. Оце є філософія.”

У ХІХ ст. Україна перебувала у складі Росії. Виникає заборона української мови і взагалі всього українського (Валуєвський циркуляр). Як реакція на це у 1845 р. в Києві виникає таємне Кирило-Мефодіївське товариство, яке ставило собі за мету створення федерації вільних слов’янських республік. До цього товариства входило 12 чоловік, серед них – відомий історик Микола Костомаров, відомий письменник Пантелеймон Куліш і Т. Шевченко. У 1847 р. за доносом Кирило-Мефодіївське товариство було викрите, а його учасники ув’язнені.

6. Памфіл Юркевич (1827-1874) – автор “філософії серця”. Народився у родині священника на Полтавщині. Навчався у Київській духовній академії, згодом викладав у ній. Його лекції з філософії та історії філософії користувалися надзвичайним успіхом.

Юркевич вважає, що реальність складається з трьох сфер:

1. ноуменальний світ – ідеальне царство “вічної правди”, подібне до “світу ідей” Платона;

2. реальний світ, що є царством розумних істот;

3. феноменальний світ примарного існування тілесності.