Розум є сферою загального і тому принципово не може вичерпати

індивідуальне. Воно осягається серцем.

На початку ХХ ст. виникає київська екзистенціально-філософська школа, до якої входили Бердяєв, Шестов, Зіньковський. Філософська позиція Бердяєва грунтується на його ствердженні про кризу сучасного йому суспільства. Ознаки цієї кризи Бердяєв вбачає у поширенні науково-раціоналістичного розуміння світу. Воно розриває цей світ на об’єкт і суб’єкт. Бердяєв вважає, що необхідно створити нову філософію тотожності об’єкта і суб’єкта, подібну до філософії Шеллінга. Людина мусить здійснити рішуче поривання з видимістю матеріального буття і через творчість наблизитись до Бога.

Шестов вважає, що наука дає лише формальні пояснення явищ природи. Самі ж вони залишаються нез’ясованими, загадковими і таємничими. Шестов вдається до такого прикладу: якби з бурякового насіння виросли носороги, то наука б досить легко це пояснила. Але й великий буряк, що виріс з маленької насінини, після всіх пояснень, які дають ботаніки, так само незрозумілий, як і носоріг, що виріс з тієї самої насінини. (Шестов “Самоочевидные истины”).

Творчості М. Коцюбинського (1864-1913) теж притаманні екзистенціальні мотиви. Одна з провідних тем його творчості – відчуження людини, втрата органічного зв’язку із землею, природою. “Перемога над природою” обертається поразкою дл людини. Вихід Коцюбинський шукає в поверненні до природи, у встановленні постійного діалогу з природою не як з байдужим буттям, а як зі своїм “внутрішнім”. Це – типове екзистенціальне змалювання взаємин людини і природи.

Коцюбинський започатковує в українській культурі жанр “потоку свідомості”. Він змальовує багатошаровість людської психіки, зазирає до незбагачених для раціонального аналізу глибин несвідомого. Коцюбинського цікавить людська особистість. Звичайно, людина тісно пов’язана з навколишнім природнім і суспільним світом. Але Коцюбинський вважає, що істотними є не ці зовнішні (тобто природно-соціальні) характеристики людини, а саме внутрішні. Людина створює власний, не менш багатий за зовнішній, внутрішній світ.

7. З 20^х рр. ХХ ст. марксизм-ленінізм стає єдино допустимою у філософській сфері точкою зору. Філософія поділяється на 2 потоки: діамат (діалектичний матеріалізм) і істмат (історичний матеріалізм). Діамат виступає як матеріалістичне розуміння загально-м етодологічних аспектів філософії. Істмат є застосуванням матеріалістичної точки зору до історичного процесу.

Альтернативна філософія в цей час розвивається нелегально в літературних колах.

Такі письменники, як Зеров, Хвильовий, висунули так звану “теорію азіатського відродження”. Вона полягала в тому, що Україна повинна визволитись з-під влади Росії і орієнтуватись на Західну Європу.

З приходом до влади Сталіна починаються репресії діячів української культури і філософії в тому числі.

Друге відродження української філософії починається в 60^х рр. нашого століття і пов’язане з ім’ям Павла Копніна. Пам’ятаємо, що в центрі філософії марксизму-ленінізму стоять невблаганні об’єктивні закони розвитку суспільства і природи. Копнін зміщує наголос філософських міркувань з цих об’єктивних законів на суб’єкта, на його пізнавальні, моральні і світоглядні позиції.