5. Прорахунки уцр

Маючи значні здобутки в національному державотворенні, Цен­тральна Рада припустилася низки суттєвих помилок і прорахунків. До її складу входили представники різноманітних партій та об'єднань, які не­рідко мали протилежні політичні погляди. Особливо відчутно це вияви­лося в ході так званої міністерської кризи, коли міжпартійні та особисті суперечності викликали майже місячний параліч у роботі Генерального секретаріату. У першій половини серпня В. Винниченко двічі подавав у відставку, відтак новий склад цього органу було запропоновано сформува­ти Д. Дорошенку. Ця кандидатура позитивно сприймалася також росій­ським урядом, який пов'язував з ним сподівання, що в українському пи­танні більше не виникатиме загострень. Однак коли 18 серпня 1917 р. Д. Дорошенко відмовився від керівництва Генеральним секретаріатом, до справ знову повернувся В. Винниченко. 21 серпня Мала Рада прийняла запропонований ним список членів Генерального секретаріату, а 1 верес­ня 1917 р. Тимчасовий уряд затвердив його.

Керівництво УЦР виявляло нерішучість і непослідовність у здійснен­ні основних соціально-економічних перетворень, у питаннях розбудови власної боєздатної армії. Послаблювала її позиції й відсутність чіткої зо­внішньої політики у відстоюванні національних інтересів.

6. Загострення конфлікту з Тимчасовим урядом.

Останній конфлікт між Тимчасовим урядом і Центральною Радою ледь не спричинив фатальних наслідків. Під час обговорення «Інструк­ції» на шостих загальних зборах УЦР фракція українських есерів внесла пропозицію про підготовку та скликання Всеукраїнських Установчих зборів. Хоча ця ідея знайшла широку підтримку в Малій Раді й Генераль­ному секретаріаті, Тимчасовий уряд розцінив це як антидержавний крок. Міністр юстиції П. Малянтович наказав прокуророві київської судової палати негайно розпочати слідство з метою притягнення В. Винниченка та інших генеральних секретарів до кримінальної відповідальності. Ке­рівника Генерального секретаріату викликали до Петрограда для пояс­нень. Центральна Рада опинилася під загрозою розпуску. Однак жовтневі події в північній столиці відкрили нову сторінку в історії революції. Під­сумок цього етапу Української революції підбив В. Винниченко. Переоцінка реальних революційних здобутків у той час, очевидно, по­яснюється тим, що діячі УЦР та Генерального секретаріату і не намага­лися підняти планку політичних вимог вище. Врешті-решт доводилося задовольнятися тим, що дозволяли обставини.

7. Погіршення соціально-економічного становища. Корніловський заколот.

На літо - початок осені 1917 р. господарство виснаженої чотириріч­ною війною Російської імперії перебувало в глибокому занепаді. Необхід­ність фінансування війни призводила до зростання інфляції (випуск па­перових грошей, не забезпечених золотом). У зв'язку з цим посилювався податковий тиск на населення. Особливо обтяжливим було підвищення цін на товари повсякденного попиту.

З весни 1917 р. численні страйки робітників спричиняли простої під­приємств. Як результат - чимало з них тимчасово чи назавжди було за­крито, зростало безробіття. Погіршилися й побутові умови городян: безперервно зростали ціни на харчі, підвищилися тарифи на транспорт і комунальні послуги, гостро постала проблема браку житла. Селянство розорювалося. З фронту тікали дезертири. Усе це посилювало невдово­лення правлячим режимом і збільшувало соціальну напруженість.

Неспроможність Тимчасового уряду навести лад на фронті та в тилу не влаштовувала значну частину консервативних сил (поміщиків, бур­жуазії, генералітету, офіцерства та ін.). Вони вирішили повалити Тимчасовий уряд і вста­новити військову диктатуру. Центром змови стала ставка Верховного головнокомандувача російської армії генерала Л. Корнілова.

У реалізації своїх планів він сподівався на допомогу військових сил Південно-Західного та Румунського фронтів і штабів Київського й Одеського військових округів. За його на­казом 7 вересня 1917 р. 3-й кінний корпус та інші формування під командуванням генера­ла Кримова рушили на Петроград. 8 вересня Л. Корнілова було оголошено заколотником і усунуто з посади. Наступного дня революцій­ні сили столиці створили Комітет народної боротьби з контрреволюцією. За цим прикладом подібні організації створювалися й в інших місцевостях. В Україні 10 вересня при Генеральному секретаріаті було утворено Особливий ко­мітет охорони революції й видано відозву до населення про боротьбу з контрреволюцією.

Під керівництвом комітетів робітники й солдати контролювали рух ешелонів, ізольовували й знешкоджували осередки заколотників. Ак­тивну участь у цій боротьбі взяли солдати Житомира та Бердичева, де знаходився штаб Південно-Західного фронту. Завдяки їхнім діям при­душено спробу надіслати сили на допомогу Корнілову. Рух контррево­люційних військ на Петроград було зупинено. 14 вересня колишнього головнокомандувача і його прихильників заарештовано.

Корніловський заколот і його ліквідація сприяли зменшенню автори­тету Тимчасового уряду та посиленню в масах впливу більшовиків.