7. З’їзд народів у Києві.

Однією з помітних подій періоду діяльності Центральної Ради став з'їзд представників народів і областей колишньої Російської імперії (вере­сень 1917 р.). До Києва прибули поляки, білоруси, буряти, грузини, дон­ські козаки, євреї, естонці, латиші, литовці, молдавани, татари і, звісно, українці - усього 93 особи. Тимчасовий уряд репрезентував письменник- кадет українського походження М. Славинський.

Цей форум, під почесним головуванням М. Грушевського, ухвалив підсумкову резолюцію «Про федеративний устрій Російської республі­ки». Вироблений делегатами документ передбачав вирішення найважли­віших проблем державного устрою:

1. національне визволення на засадах «федерації, побудованої на на­ціональному принципі»;

2. створення дійсно демократичного суспільства за широкої участі гро­мадян у державному житті та законодавчого, а не адміністративного регу­лювання;

3. оптимізація державного управління шляхом його децентралізації.

З'їзд також ухвалив створити Раду національностей при Тимчасово­му уряді та обрав Раду народів з місцем перебування в Києві, яку очолив М. Грушевський.

7. З’їзд вільного козацтва в Чигирині.

3-7 жовтня 1917 р. в Чигирині відбувся з'їзд Вільного козацтва за участю 200 делегатів, які представляли 60 тис. організованих озброєних добровольців Київщини, Чернігівщини, Полтавщини, Катеринославщини, Херсонщини й Кубані. На з'їзді було обрано Генеральну раду з 12 осіб і почесного отамана - командира 1-го Українського корпусу генерала П. Скоропадського. Своїми рішеннями з'їзд спробував надати Вільному козацтву специфічної організаційної форми в загальнонаціональному масштабі.

Вільне козацтво могло стати серйозною військово-політичною силою. Центральна Рада, розуміючи можливості його використання в держав­них справах, затвердила статут Вільного козацтва та вітала заклики з'їзду в Чигирині до повсюдного утворення добровольчих загонів. Про­те одразу виявилася й непослідовність Ради, яка вважала Вільне коза­цтво не стільки військовим формуванням, скільки міліційним. Тому аж до січня 1918 р. воно було підпорядковане секретаріату внутрішніх справ.

5