3.2. Фінансові установи та особливості січового скарбу.

Фінансова система Запорізької Січі сформувалася під впливом фінансових інститутів Польщі, Литви та Київської Русі. В першу чергу, це проявилося у використанні термінів (“скарб”, “податок”, “мито”, “підскарбій”, “гетьман”, “господар” тощо), які офіційно вживались у Литовському князівстві. Фінансове право формувалось під впливом законодавства Литовської держави, і, особливо, Литовського Статуту. Так, звідти використано положення про надання пільг при оподаткуванні козаків-вояків.

Управління фінансами Запорізької Січі було організоване за аналогією з Литовською адміністрацією. Обов’язки міністра фінансів виконував шафар, до повноважень якого відносились акумуляція доходів у грошовій і не грошовій формі, витрачання коштів і матеріальних цінностей, облік доходів і видатків січової скарбниці. У підпорядкуванні шафара перебували два заступники – підшафари, а також кантаржей – хранитель мір і ваги) (див. рис. 3.1.)

Рис. 3.1. Фінансова адміністрація у структурі органів виконавчої влади Запорізької Січі.

Запорожці на основі дослідження теоретичних засад та практики управління фінансами в державах, що їх оточували, створили свою оригінальну систему державних фінансів, пристосовану до конкретних умов і часу. Її основу складав січовий скарб, який на зразок скарбниці Литовського князівства, був сховищем грошей і цінностей, архівом, складом військових клейнодів і оздоб, арсеналом бойових припасів і зброї.

Січовий скарб формувався за рахунок таких доходів:

1. кошові регалії та домени – доходи від промислової експлуатації рибальських і мисливських угідь, земель (зимівників і хуторів);

2. мито;

3. внутрішні податки;

4. орендна плата (за оренду крамниць і дубів (вантажних човнів), що належали куреням). Витрачалась на потреби курінного товариства;

5. грошове і матеріальне забезпечення з боку Польщі, Росії, Гетьманщини (грошима, хлібом, горілкою, військовими припасами та ін.);

6. військова здобич;

7. інші доходи:

• безхазяйне і конфісковане майно;

• викуп за полонених;

• судові штрафи;

• доходи від кредитних операцій.

Характеристика доходів скарбу свідчить, що на Запорізькій Січі, як і в Європі в той час, стягувалися домени – доходи від промислової експлуатації загальновійськових земель і сільськогосподарських угідь. З розвитком грошових відносин домени поступово переходять у регалії, як форму одержання доходу з тих типів господарської діяльності держави, котрі мають монопольне становище і не допускають приватної конкуренції. Як відомо, Кіш мав монопольне право щорічно розподіляти між куренями найприбутковіші угіддя, але існувала незначна конкуренція між січовим, курінним та приватним господарствами. Кіш і курінь могли отримати середній дохід від промислів, який отримувала і будь-яка приватна особа. Регалії були в якості особливого способу одержання Кошем доходів і майже не відрізнялися від доменів. Однак регалії виступали перехідною формою від доменів до податків.

Важливу роль у формуванні доходів січового скарбу займало грошове й хлібне жалування польського та російського уряду. Вперше грошове жалування Запорізькому Війську від польсько-литовського уряду призначив у 1576 році король Стефан Баторій. Кожному козаку він визначив в рік по червонцю і кожуху. Жалування від скарбниці Речі Посполитої не завжди вчасно поступало в Січ, бо вона часто була порожньою.

Російські царі теж посилали на Січ гроші, провіант, спорядження. Так, у 1696 році Петро І нагородив кожного козака по карбованцю і відрізу сукна за перемогу над турками під Азовом. З 1734 року запорозькі козаки грошове жалування отримували в Петербурзі, за яким вони виряджали групу із 20 чоловік: полковника, писаря, осавула і 17 курінних отаманів. В 1751 році за указом Кирила Розумовського жалування Запорізькому Військові щорічно повинні були відпускати статс-контори з поблизьких місць без поїздок до столиці.

Отже, формування січового скарбу відбувалось за рахунок внутрішніх джерел доходів – доходів від промислів та внутрішніх податків і зовнішніх джерел – військової здобичі, плати за наймане військо. Крім того, на суспільні потреби виконувались особиста козацька служба, безоплатні роботи та натуральні повинності. Вони не підлягали вартісній оцінці, а тому відносилися до непрямих чинників впливу на незначний обсяг запорізького скарбу.

Видатки січового скарбу здійснювалися за такими напрямами:

Рис. 3.3. Склад видатків скарбу Запорізької Січі.