12. Інституційна структура фінансового ринку і ринку фінансових послуг.

В організаційному плані фінансовий ринок і ринок фінансових послуг — це сукупність взаємоповязаних ринкових фінансових інститутів, шо супроводжують потік коштів від власників фінансових ресурсів до позичальників. Інституційну структуру цих ринків утворюють комерційні банки, валютні та фондові біржі, інвести­ційні фонди компаній, лізингові організації, пенсійні та страхо­ві фонди, національний банк, позабіржові торговельні системи, розрахунково-клірингові організації, депозитарії, інвестиційні керуючі реєстратори, інші фінансові інститути, які відповід­но до чинного законодавства можуть здійснювати операції на фінансовому ринку. Розглянемо детальніше названі інституції та їх функції на фінансовому ринку і ринку фінансових послуг.

Комерційні банки виникли на ранніх етапах становлення банківської справи, коли банки обслу­говували переважно торгівлю, товарообмінні операції та пла­тежі. Банки кредитували транспортування, зберігання та інші операції, пов'язані з товарним обміном. Основними клієнтами були торговці (звідси й назва "комерційний банк"). З розвитком промислового виробництва виникли операції з короткостроко­вого кредитування виробничого циклу: позички на поповнення оборотного капіталу, утворення запасів сировини та готових ви­робів, виплати заробітної плати та ін. Строки кредитування по­ступово збільшувалися для вкладання в основний капітал, цінні папери тощо. Тобто термін "комерційний" у назві банку втратив початковий зміст.

Сьогодні комерційний банк може надати клієнту до 200 видів різноманітних банківських продуктів і послуг. Широка ди­версифікація операцій дозволяє банкам зберігати клієнтів та за­лишатися рентабельними навіть при дуже несприятливій кон'юнктурі ринку. Змінюються форми операцій, методи конку­ренції, системи контролю та управління. Різко розширилась сфе­ра діяльності, яка сьогодні охоплює весь світ завдяки формуван­ню міжнародних ринків позичкового капіталу.

Висока кваліфікація банківських працівників, спорідне­ність процедур обслуговування, спеціальна оснащеність банківських приміщень та ряд інших умов сприяють розвитку додатко­вих сфер банківських послуг. Додаткові послуги мають за мету забезпечити максимальне задоволення індивідуальних потреб клієнтів і, таким чином, стимулювання вкладень у комерційний банк. Такими послугами є:

• консультування в галузі бухгалтерського обліку та фінансо­вого контролю;

• аналіз кредитоспроможності;

• посередництво в операціях з цінними паперами;

• трастові операції (управління майном за дорученням клієнта);

• факторинг;

• чековий споживчий кредит;

• кредитні картки;

• лізинг.

У країнах з розвиненими ринковими відносинами небанківські фінансово-кредитні інститути представлені лізингови­ми, факторинговими компаніями, кредитними спілками, касами взаємної допомоги. Росту ролі спеціалізованих небанківських інститутів на ринку фінансових послуг сприяють, як правило, три причини: ріст доходів населення; активний розвиток ринку цінних паперів; надання цими установами спеціальних послуг, яких не можуть надавати банки.

Основні форми діяльності цих установ на ринку фінансо­вих послуг зводигься до акумуляції заощаджень населення, на­дання кредитів через облігаційні позики корпораціям і державі, мобілізації капіталу через усі види акцій, наданню іпотечних і споживчих кредитів, а також кредитної взаємодопомоги.

Лізингові компанії - фінансово-кредитні формування, що досить поширені в західних країнах та поступово набирають сво­го розвитку в Україні.

У промислово розвинених країнах лізингові операції отримали широкий розвиток в останні десятиріччя. На умовах лізингу в США купується близько 45% обладнання, що реалізується на внутрішньому ринку, в Японії - 33%, в Німеччині -18%, в Австралії 25%, Англії, Швеції, Франції - 13 17%.

Правові основи здійснення лізингових операцій визначено За­коном України "Про лізинг".

Факторингові компанії проводять торговельно-комісійні операції, пов'язані з кредитуванням оборотних коштів підприємств, що полягають у інкасуванні дебіторської заборгованості покупця.

Каси взаємної допомоги та кредитні спілки. В умовах повільного збільшення доходів населення постійно збільшується попит на У навколиш­ньому світі такі покупки практично ніколи не виконуються за ра­хунок збережень, а існуючі механізми нагадують забуту (але ефективну) систему купівлі "у кредит" та видачі позичок, яка існувала в соціалістичному господарстві. Симбіоз кредитних со­юзів і торгівлі дає двоякий результат як для громадян - негайне надання права користування товаром, так і для торгівлі -збільшення обороту. Подвійний позитивний ефект підсилюється і тим, що кредитні союзи носять суспільно-позитивний характер, тобто участь у них самих споживачів.

Кредитні спілки надають кредити на придбання товарів довгострокового користування (будинків, ав­томобілів, меблів, дорогих товарів домашнього вжитку) та на розвиток малого бізнесу. Основна форма - взаємне кредитування, а мета діяльності спілки - підвищення добробуту учасників шляхом взаємного кредитування їх фінансових потреб на умовах повернення й платності.

У зарубіжних країнах широкого розвитку набули такі гро­мадські кредитні установи як каси взаємної допомоги, які об'єдну­ють на добровільних засадах громадян для надання взаємної матеріальної допомоги. Вони створюються при профспілкових ор­ганізаціях для робітників і службовців - членів профспілки, в колгоспах для колгоспників, у відділах соціального забезпечення місцевих рад - для пенсіонерів.

Контрактні фінансові інститути, як правило, включають інститути спільного інвестування, пенсійні фонди, страхові ком­панії, ломбарди, фінансові компанії, позичково-ощадні асоціації, благодійні фонди.

Страхові компанії відіграють надзвичайно велику роль на фінансовому ринку, забезпечуючи інвесторам страховий захист від різного роду ризиків. Угоди страхування, що з ними уклада­ються, є основою для фінансового забезпечення інвестиційних проектів. Пасивні та активні операції страхових компаній носять специфічний характер і суттєво відрізняються від аналогічних операцій банків та інших кредитно-фінансових установ. Так, ак­тивні операції складаються із інвестицій у державні облігації цен­тральних і місцевих органів влади, в облігації та акції приватних корпорацій іпотеку та нерухомість, а також у борг під поліси. Позики під поліси це, по суті, кредитування осіб, що застраху­валися в даній компанії. Особливістю активних операцій ком­паній зі страхування життя полягає в тому, що це, в основному, довгострокові вклади на 5, 10 і більше років. Страхові компанії володіють достатніми довгостроковими страховими резервами і є основними постачальниками довгострокового капіталу на національних фінансових ринках провідних західних країн.

Інститут спільного інвестування залежно від порядку здійснення його діяльності може бути відкритого, інтервального та закритого типу.

Інститут спільного інвестування (ІСІ) належить до відкритого типу, якщо він (або компанія з управління його акти­вами) бере на себе зобов'язання здійснювати у будь-який час на вимогу інвесторів викуп цінних паперів, емітованих цим ІСІ (або компанією з управління його активами).

ІСІ належить до інтервального типу, якщо він (або ком­панія з управління його активами) бере на себе зобов'язання здійс­нювати на вимогу інвесторів викуп цінних паперів, емітованих цим ІСІ (або компанією з управління його активами) протягом обумовленого у проспекті емісії строку, але не рідше одного разу на рік.

ІСІ належить до закритого типу, якщо він (або компанія з управління його активами) не бере на себе зобов'язань щодо вику­пу цінних паперів, емітованих цим ІСІ (або компанією з управління його активами) до моменту його реорганізації або ліквідації.

ІСІ може бути строковим або безстроковим.

Строковий ІСІ створюється на певний строк, встановле­ний у проспекті емісії, після закінчення якого зазначений ІСІ ліквідується або реорганізується. ІСІ закритого типу може бути лише строковим.

Безстроковий ІСІ створюється на невизначений строк.

Корпоративний інвестиційний фонд—це ІСІ, який ство­рюється у формі відкритого акціонерного товариства і прово дить виключно діяльність із спільного інвестування.

Пайовий інвестиційний фонд — це активи, що належать інвесторам на праві спільної часткової власності, перебувають в управлінні компанії з управління активами та обліковуються ос­танньою окремо від результатів її господарської діяльності.

Управління активами ІСІ здійснює компанія з управління ак­тивами. Компанією з управління активами може бути юридична особа, що створюється відповідно до законодавства України. Част­ка держави в статутному фонді (капіталі) компанії з управління ак­тивами не може перевищувати 10 відсотків.

Ломбарди - це кре­дитні установи, які у нашій країні виникли на початку 20-х років. Ломбард створюється для надання населенню послуг по схову предметів домашнього вжитку і особистого користування, а та­кож видачі позичок під заставу цих предметів. Швидше всього і самий маленький кредит (20-30 грн. і більше) можна взяти у ломбарді.

Ломбард створюється за рішенням виконавчого комітету обласної, міської (міста республіканського підпорядкування) Ра­ди народних депутатів, а також у складі підприємства служби по­буту. Ломбард провадить такі операції:

а) приймає на схов від громадян предмети домашнього вжитку і особистого користування;

б) видає громадянам позички під заставу предметів до­машнього вжитку і особистого користування.

Світова практика свідчить, що роз­виток благодійних фондів пов'язаний з рядом обставин: благодійність стала частиною підприємництва; створення бла­годійних фондів має прагматичну причину - бажання власників великих особистих капіталів уникнути великих податків при пе­редачі нащадку чи даруванні. Остання обставина - найбільш важлива та визначальна, тому що дозволяє великим власникам капіталів приховувати свої капітали від обкладання прибутко­вим податком та податком на спадок.

Передача засобів до благодійних фондів здійснюється у ви­гляді великих грошових надходжень або пакетів акцій. За рахунок цього благодійні фонди діють на фінансовому ринку, вкладаючи кошти в різні цінні папери або отримуючи дивіденди з переданих їм цінних паперів, і, таким чином, збільшують свій капітал. Стати­стична інформація про інвестиції благодійних фондів, як правило, дуже обмежена, а іноді взагалі недоступна. Багаго фондів не нада­ють звітів і не повідомляють про структуру своїх активів. Бла­годійні фонди користуються великими податковими пільгами.

Пенсійні фонди у західних країнах ство­рюються приватними та державними корпораціями, фірмами тапідприємствами для виплати пенсій і допомоги робітникам та службовцям. Кошти цих фондів утворюються за рахунок внесків робітників, службовців, підприємств, а також прибутків від інве­стицій самих пенсійних фондів.

У пенсійних фондах західних країн акумулюються значні довгострокові грошові кошти, які інвестуються переважно в акції приватних компаній як на національному, так і на міжнародних фінансових ринках. Профспілкові фонди є самостійною ланкою західної кредитної системи. Уряд заохочує розвиток пенсійних фондів, тому що частина їх резервів розміщується у короткостро­кові й довгострокові державні цінні папери.

Недержавні пенсійні фонди (НПФ) уособлюють ринок ануїтетів. Світова практика пенсійного забезпечення громадян показує, що обов'язкове пенсійне забезпечення, здійснюване за рахунок держави, як правило, гарантує лише мінімальний про­житковий рівень. Більш високий прожитковий рівень забезпе­чується додатковим пенсійним забезпеченням.

Фінансові компанії - кредитно-фінансові установи, які спеціалізуються на кредитуванні окремих галузей або наданні певних видів кредитів (споживчого, інвестиційного та ін.), прове­денні фінансових операцій. Ресурси фінансових компаній форму­ються за рахунок строкових депозитів (як правило, 3-6 місяч­них). Вони акумулюють грошові кошти промислових та торго­вельних фірм, деяких фінансових установ і менше - населення. Фінансові компанії сплачують своїм вкладникам вищі проценти, ніж комерційні банки.

Фінансові компанії з кредитування продажу в розстрочку споживчих товарів тривалого користування надають позички не безпосередньо споживачам, а купують їх зобов'язання у роздрібних торговців та дилерів зі знижкою (як правило, 7 -10° о). Розвиток фінансових компаній можливий при широкій на­сиченості споживчого ринку товарами та послугами, а також ак­тивній конкуренції між ними. Фінансові компанії є важливим інструментом проштовхування товарів тривалого користування на ринки для великих промислових корпорацій, особливо в умо­вах низького попиту та погіршення еко номічної кон'юнктури.

Фінансові компанії, які займаються обслуговуванням сис­тем комерційного кредиту, надають аванси фірмам, що відванта­жують товар, одержуючи при цьому право вимоги щодо боржни­ка.

Існують фінансові компанії, що спеціалізуються на на­данні дрібних позичок індивідуальним позичальникам під висо­кий (лихварський) процент.

Позичково-ощадні асоціації це кредитні товариства, створені для фінансування житлового будівництва. На Заході во­ни виникли біля 150 років тому, але істинного розвитку вони на­були після другої світової війни. Основою їх діяльності є надання іпотечних кредитів під житлове будівництво в містах і сільській місцевості (90% активів), а також вклади в державні цінні папери.

В останні роки позичково-ощадні асоціації стають серйозними конкурентами комерційних і ощадних банків у бо­ротьбі за залучення заощаджень населення. Це досягається висо­кими відсотками, а також прагненням населення за дйпомогою цих закладів вирішити житлову проблему. У цілому позичково-ощадні асоціації домінують на ринку його послуг у західних країнах. Як правило, до іпотечного кредиту для житлового будівництва звертаються середні верстви населення.