1.2. Застосування бм у будівельних конструкціях

Спорудою називається усе, що штучно зведено людиною для задоволення матеріальних і духовних потреб суспільства.

Будівлею називається надземна споруда, яка має внутрішній простір і призначена для того чи іншого виду людської діяльності (житлові будинки, заводські корпуси, вокзали, школи, лікарні та ін.).

Споруди, які не відносяться до будівель, а призначені для виконання лише технічних потреб (мости, димарі, щогли, резервуари, тунелі та ін.) називають інженерними спорудами.

Будівля складається із взаємозв’язаних конструктивних елементів: фундаменту, стін, опор, прогонів, перекриттів, даху, сходів, вікон, дверей та перегородок.

Фундамент – це підземна конструкція, яка сприймає навантаження від наземних частин будівлі і передає його на ґрунт; виконують із буту, бетону, бутобетону, цегли і залізобетону.

Стіни - вертикальні конструкції, які виконують огороджуючі або несучі функції; виконуються з деревини, каміння, цегли, залізобетону, блоків.

Перекриття - це горизонтальні несучі конструкції, що спираються на несучі стіни (плити перекриття) або колони (балки, ригелі, ферми з плитами перекриття); виконуються з залізобетону, деревини, сталі.

Окремі опори – несучі вертикальні елементи (колони, стовпи, стійки), що передають навантаження від перекриттів та інших елементів будівлі на фундаменти; виконуються з залізобетону, дерева, каменю, сталі.

Дах – це частина будівлі, яка захищає приміщення і конструкції будівлі від температурних впливів та атмосферних опадів; складається із несучих елементів та покрівлі; несучі елементи виконуються із дерева, з/б, сталі у вигляді крокв, кроквяних ферм і великорозмірних панелей, покрівлі – з черепиці, оцинкованого металу, азбестоцементних хвилястих листів, руберойду.

1.3. Класифікація будівельних матеріалів

Усі будівельні матеріали класифікують за:

а) походженням;

б) призначенням;

в) пожежно – технічними показникам.

За походженням будівельні матеріали можна поділити на дві групи:

• природні;

• штучні.

Природні матеріали зустрічаються в природі у готовому вигляді і використовуються в будівництві без особливої обробки (бут ,щебінь, граніт, базальт, пісок, глина та інші).

Штучними називають такі будівельні матеріали, які в природі не зустрічаються, а виготовляються за допомогою спеціальних технологічних процесів (цегла, керамічні вироби, пластмаси ,руберойд та інші).

За призначенням будівельні матеріали поділяють на:

а) матеріали, призначені для зведення стін (цегла, дерево, метали, бетони, залізобетон);

б) в’яжучі матеріали, призначені для зв’язування окремих матеріалів в монолітну конструкцію (цемент, вапно, гіпс, глина);

в) теплоізоляційні матеріали (піно і газобетони, войлок, мінеральна вата, пінопласти та інші);

г) облицювальні матеріали (кам’яні породи, керамічні плитки, різні види пластиків, лінолеум та інші).

д) покрівельні і гідроізоляційні матеріали (покрівельна сталь, азбестоцементні плити, шифер, толь, руберойд, рубіпласт, ізол, бітум та інші).

За пожежно – технічними ознаками будівельні матеріали класифікують за такими показниками пожежної небезпеки: горючістю, займистістю, поширенням полум’я поверхнею, димоутворювальною здатністю та токсичністю продуктів горіння.

За горючістю будівельні матеріали поділяють на негорючі (НГ) і горючі (Г).

Негорючі (неспалимі) – матеріали, які не горять, не тліють і не обвуглюються під впливом відкритого полум’я або високої температури (скло, мармур, залізо, азбестоцемент).

Негорючі (неспалимі) матеріали поділяють на жаростійкі, вогнетривкі, та термостійкі.

Жаростійкість – це здатність матеріалу витримувати тривале нагрівання до заданого інтервалу температур (нижче 1580°С) без зміни експлуатаційних характеристик. До жаростійких відносять різні керамічні і металеві матеріали, ситали, спеціальні бетони.

Термостійкість – це здатність матеріалів витримувати без руйнування циклічні зміни температури. Підвищену термостійкість мають матеріали з низьким коефіцієнтом термічного розширення (плавлений кварц, спеціальне скло), високою теплопровідністю і низьким модулем пружності (метали).

Вогнетривкість – це здатність матеріалів протистояти впливу високих температур не розплавляючись. Вона характеризується температурою, при якій зразок усіченої піраміди розм’якшується так, що його вершина, нахиляючись, торкається основи. Для вогнетривких матеріалів (динас, шамот, корунд і ін.) ця температура не нижче 1580°С.

Негорючі будівельні матеріали за іншими показниками пожежної небезпеки не класифікують.

Горючі (спалимі) – матеріали, що горять самостійно після видалення джерела займання, якими вони були підпалені (дерево).

Горючі будівельні матеріали поділяють на 4 групи:

Г 1 – низької горючості;

Г 2 – помірної горючості;

Г 3 – середньої горючості;

Г 4 – підвищеної горючості.

Горючість будівельних матеріалів з відношенням їх до відповідної групи визначають за результатами випробувань відповідно до ДСТУ БВ.2.7-19.

Горючі будівельні матеріали за займистістю поділяють на 3 групи:

В 1 – важкозаймисті.

В 2 – помірнозаймисті.

В 3 – легкозаймисті.

Визначаються за результатами випробувань відповідно до ДСТУ БВ.1.1-2.

Горючі будівельні матеріали за поширенням полум’я поверхнею поділяють на 4 групи:

РП 1 – не поширюють;

РП 2 – локально поширюють;

РП 3 – помірно поширюють;

РП 4 – значно поширюють.

Визначають для поверхневих шарів конструкцій, покрівель, підлог, килимових покриттів і встановлюють за результатами випробувань згідно ДСТУ Б.В.2.7-70.

Горючі будівельні матеріали за димоутворюючою здатністю поділяють на 3 групи:

D 1 – з малою димоутворюючою здатністю.

D 2 – з помірною димоутворюючою здатністю.

D 3 – з високою димоутворюючою здатністю.

Групи встановлюють залежно від коефіцієнта димоютворювання, який визначаються відповідно до ГОСТ 12.1.044.

Горючі будівельні матеріали за токсичністю продуктів горіння поділяють на 4 групи:

Т 1 – малонебезпечні;

Т 2 – помірнонебезпечні;

Т 3 – високонебезпечні;

Т 4 – надзвичайно небезпечні.

Встановлюють залежно від значення показників токсичності продуктів горіння відповідно до ГОСТ 12.1.044.

До полімерних матеріалів звичайно застосовується така характеристика як теплостійкість. Теплостійкість – властивість матеріалу зберігати експлуатаційні характеристики (наприклад, міцність, пластичність, ударну в’язкість) при механічному і хімічному впливі в умовах високої температури.