3 Питання. Адміністративно-державний устрій Київської Русі

В даному питанні зверніть увагу на те, що в адміністративному плані Київська Русь не була унітарною державою і складалася із відносно самостійних земель та волостей, які були слабо пов’я­зані між собою в економічному відношенні. Волості об’єдну­валися в землі, в яких головними були міста. Князі правили волостями і землями на правах родинної власності.

«Руська Правда» згадує стару адміністративну одиницю — вервь, яка об’єднувала людей територіальними зв’язками. В основу взаємовідносин членів верві покладалася кругова відповідальність усіх членів за кожного, а цілої громади — за всіх. Ціла громада, все її населення керувалося в суспільних відносинах стародавніми правовими звичаями. Вервь мала також свою судову організацію, відому під назвою копного суду. За допомогою цих важелів підтримувався на території верві лад і порядок. У Пскові та Новгороді верві відповідала сотня і губа.

За формою правління Київська Русь склалася як ранньофеодальна монархія. На чолі держави стояв Великий князь. Великі князі зосереджували законодавчу й виконавчу владу, мали судові функції. Порядок успадкування престолу в Київській Русі не регулювався нормами права.

Функції Великого князя: організація військової дружини і військових походів; організація охорони кордонів держави; зовнішні стосунки з іншими державами; укладання міжнародних угод; законодавчі функції; керування адміністрацією і князівським судом. Князь збирав також податки з населення, судові збори та кримінальні штрафи, мав вплив на справи церкви.

Студенти мають усвідомити сутність ранньофеодальної монархії: Великий князь київський не був абсолютним монархом у державі, не мав якихось виключних юридичних прав відносно інших князів, а вважався старшим більше морально, звичайно маючи у своєму розпорядженні більше матеріальних сил і більше засобів для поширення своїх впливів. Такою була природа влади українського князя.

В період феодальної роздробленості особливе значення в системі князівської влади мали князівські з’їзди, де з тих або тих питань князі складали поміж собою відповідні їхнім інтересам договори, які мали назви: «ряд», «докінчання», «цілування». Змістом таких договорів були: 1) військові конвенції — умови щодо оборони території або спільного наступу; 2) питання щодо недоторканності територій; 3) визначення порядку рушення князів на війну; 4) забезпечення повної незалежності в справах внутрішнього управління; 5) врегулювання питань, які торкалися претензій князів на заняття того чи іншого престолу; 6) розглядання судових справ відносно того чи іншого князя, який заподіяв злочин. Але оскільки князівські з’їзди не були постійними і загальнообов’язко­вими для всіх князів, вони істотно не змінювали природу влади в Київській Русі.

Органом влади в Київській Русі була боярська Дума. Це рада князів з боярами. Завданням боярської Думи було приймати рішення з питань, що торкалися державного управління. М. Грушевський висловлюється про Думу як про «обов’язкову учасницю княжого правління», але Дума не мала сталої форми й оз­наченої компетенції. «Князь радився з тими боярами, які були під рукою або яких він бажав бачити на нараді, через це склад міг постійно мінятися.

Таким чином, боярська Дума не мала в Київській Русі чітко означеної форми і компетенції, не мала під собою ясно окресленої юридичної підвалини. Але для нас важливе тут те, що такий звичай скликати на наради «ліпших людей» існував. Скликання таких нарад вимагала й давня традиція. Наприклад, Володимир Мономах у своєму «Повчанні дітям» говорить, що він щоденно радився з боярами.

Верховним народним органом, який вирішував з давніх-давен долю народу і зберігся з часів родоплемінного ладу, було віче. В основу взаємовідносин між народом та князем покладався договір — ряд, який укладало з князем віче. Основною вимогою віча князеві було — «не ображати народу».

Всі важливі питання, які торкалися цілої землі, здавна вирішувалися на вічах. Правом на участь у вічі користувались однаковою мірою всі вільні громадяни даної землі. Обмеження прав щодо участі у вічах стосувалося лише тих, які персонально залежали від іншої особи: через це холопи, раби, закупи, а також жінки і неповнолітні у вічах участі не брали. Князь також брав участь у вічах.

Таким чином, віче було владою загальноземською, загальнонародною. Постанови віч «старшого города» (міста), тобто центральної громади землі, були обов’язковими для пригородів. В самих пригородах також відбувалися віча, але вони не торкалися загальноземських справ, а обмежувалися розв’язанням справ місцевого значення. Кожен громадянин, у тому числі й князь, міг стати ініціатором скликання віча.

Для законності вічевої постанови, ухваленої на зібранні, необхідна була кваліфікована більшість голосів. М. Костомаров писав, що віче встановлювало рішення по управлінню, договори з князями та іншими землями, оголошувало війни, укладало мир, закликало князів, вибирало владик, робило розпорядження про збір війська і про захист країни, віддавало на власність або в «кормління» землі, визначало торговельні права і якість монети, іноді ставило громадою церкви та монастирі, встановлювало правила й закони — було, отже, законодавчою владою, а разом з тим — судовою, особливо в справах, що стосувалися громадянських прав.

В історичній літературі вважається, що природа віч в різних землях Київської Русі була однакова, але, за визначенням М. Гру­шевського, віче мало значнішу вагу в північних землях (Новгород, Псков), ніж у Києві.

Студенти повинні усвідомити, що протягом X століття характер князівської влади в Київській Русі змінюється. В руках князя зосереджується вся повнота влади. Своє значення втрачають віча. Князі погоджують свої дії вже не з віче, а з керівниками військових дружин. У зв’язку з веденням частих воєн змінюється склад військової дружини. Варязька дружина поступово зникає, а її міс­це посідає українська. З місцевих старших дружинників князь призначає намісників і воєвод. Зникають місцеві «ясні князі». Центральне управління повністю зосереджується в руках князя.

Студентам необхідно взяти до уваги, що певного розподілу на центральні і місцеві органи управління в Київській Русі не було. Цей поділ був відносний. Так, первісно існувала десятинна система, потім розвинулась двірцево-вотчинна. В цьому плані зверніть увагу на те, що органом центрального управління, крім самого князя й думи, був так званий княжий двір — місце, де зосереджувався суд і розправа.

Найближчими помічниками князя були призначені ним урядовці — тиуни. Тиуни виконували різні доручення князя, а також керували господарством, мали судові функції. Тиуни мали категорії: тиун огнишний або двірський, що відав двором; тиун конюшний; тиун сільський. Ключники — підручні тиунів. Дітські та отроки знаходилися при дворі князя. Вони виконували різні завдання, що стосувалися судової справи: виконували судові присуди, доставляли на суд звинувачених, були присутні при «муках» (тортури). Отроки походили з рабів-юнаків, а дітські були особами вільного стану.

«Ябетники» — урядовці, обов’язком яких були пошуки краденого і злочинців («сочення»). Гриді — придворні слуги князя. Дітські, отроки, гриді, ябетники, мечники, метальники входили до складу молодшої дружини. Всі вони мали від князя утримання, але разом з тим, виконуючи доручення князя, одержували за свою працю платню безпосередньо від народу (система «кормління»). Бояри і мужі становили дружину старшу.

Для бояр обов’язкової, примусової служби в Київській Русі не було. Кожен боярин, дружинник, кожна службова людина мали право по своїй волі покинути службу.

Вище фінансове управління зосереджувалося в особі самого князя, який стягував податки (данина й урок) за допомогою різних урядовців — данщиків, пошлинників (митників) та ін.

Старовинною формою збирання данини було полюддя — форма контрибуції з населення, яку брав князь за свій військовий ризик. За одиницю оподаткування брався дим-двір і рало-плуг (окрема ділянка землі, що оброблялася господарем власними силами). Данина бралася продуктами (хліб, мед, хутра) і грішми (гривні, куни, ногати, різані, векші).

Окрім безпосередніх данин бралося мито-податок з населення, якщо воно користується тією чи іншою послугою держави (мито судове, штрафи, помічне).

На місцях центральне управління представляли посадники. Згадаймо, що ця посада з’явилася в Київській Русі внаслідок реформ Володимира Великого. Посадники призначалися київським князем у різні адміністративні центри (князівські намісники). Влада посадника мала адміністративний характер. До його функцій входив догляд за стягненням з населення податків; суди та розправа; оборонна функція. Утримання посадників відбувалось завдяки системі кормління.

Делегуючи посадникам широкі права, київські князі одночасно встановлювали й певні обмеження. Так, посадники не мали права власності на землю, яка надавалася їм великими князями за службу в користування. Посадники не мали змоги втручатися у внутрішнє управління провінціями, бо кожна громада користувалася самоуправлінням, обираючи для управління й суду свої окремі земські органи влади: тисяцьких, соцьких, десяцьких, стар­ців, добрих людей тощо.

Функції влади тисяцького, соцьких і десяцьких мали характер військово-адміністративний і адміністративно-фінансовий. Крім того, соцькі та десяцькі виконували поліцейські функції.

Велику роль у Київській Русі відігравало військо. Воно складалося з народного ополчення (так зване земське військо) на чолі з тисяцьким. Земське військо скликалося тільки під час війни. Окрім цього існувало постійне військо у вигляді князівської дружини і дружини бояр. Військо складалось із кінноти й піхоти.

Зверніть увагу на те, що в Київській Русі був чітко визначений договірний характер правних стосунків між ланками влади: віче і князь, ряд; договори князів між собою (феодальні з’їзди); договори князів із землями тощо. Цими фактами можна пояснити наявність федеративних тенденцій у процесі існування Київської держави.

Елементами демократичності державного устрою можна вважати відсутність станів як замкнених у собі самих корпорацій, каст. Фактично в політичному відношенні і смерд, і боярин були рівноправні. Так, вони разом з князем беруть участь у вічі як органі, що виявляє верховну волю народу.

В Київській Русі була досить сильною автономія громад, місцеве самоврядування. Народ управлявся своєю виборною владою, а представники центру не порушували загальнодемократичних засад Київської держави. Нерівність існувала фактично лише в економічній сфері.