Смерть Марата (1793)

Давід захоплювався благородною красою грецького мистецтва і намагався віддати данину цьому мистецтву у портреті Марата, однієї з головних фігур Французької Революції. Марат страждав від хвороби шкіри, через яку змушений був приймати медицинські ванни. Проте Марат не звик марнувати час, тому ставив біля ванни дошку, що слугувала йому столом. У той роковий день в кімнату до Марата була допущена жінка, що несла діячеві петицію. І коли Марат читав того листа, жінка вбила його ножем. На картині Давіда Марат ще тримає перо в одній руці, а петицію - в іншій.

Картина викликає шок у глядача, що вперше її побачив, оскільки зображає фігуру мертвого політичного лідера, що спадає з ванни. Ніж вбивці досі знаходиться на підлозі. Теплі кольори скупо використані в картині (лише коло поранення Марата). Давід закликає глядача розділити біль і гнів, які він відчував через вбивство Марата. Проте картина Давіда зображає лише один бік історії, є пропагандою. Марат був прихильником насильства в політиці, і лише вбивство зупинило його терор. А Давід у своїй картині намагався вплинути на точку зору глядача і показати драматичність цього сюжету, подає Марата - як жертву ворогів революції.

Після перевороту

Давід щасливо оминув небезпеки в часи терору, але зазнав двох арештів після чергового перевороту і зміни політиків при владі. Після перевороту і страти Робесп'єра, Сен-Жюста - Давід вимушено відходить від активної участі в політиці і діяльності на користь нової буржуазної влади. Французька революція почала поглинати власних дітей, як Сатурн в римських міфах.

У 1799 р. після чергового перевороту військових - владу отримав молодий генерал Наполеон Бонапарт.

Давід відходить від політики і зосереджується на приватному житті, набирає учнів. Його творчість цих років - абсолютно позбавлена суспільних тем і суспільного значення. Серед найбільш цікавих робіт - портрети ( портрет мсьє Серізіа, портрет мадам Серізіа з сином ). Це зображення людей, що пережили лихоліття революційних подій і зосереджені на приватному житті. Політикам не було діла до них, а ім не було діла до політиків. Як художник і особа - Давід відкривав для себе обмежений світ французьких міщан і буржуа.

Але про художника згадали. Його здібності знадобилися новій аристократії, яка почала формуватися в військовому і родинному оточенні Наполеона. Їм був потрібен майстер, що був здатен своїм мистецтвом уславити їх військові перемоги, їх велич, що нічми не поступалась величі європейських монархій. Наполеон стає спочатку першим косулом, а згодом - імператором Франції, маскуючи це відповідністю державним інтересам Франції і необхідністю мати штиб, який би урівнював його з европейськими монархами. Розпочинаються авантюрні наполеонівські війни і створення французької імперії. Республіканські налаштовані особи відходять від Наполеона, усвідомивши якісні зміни в політиці Бонапарта ( композитор Бетховен розчаровано вигукнув «Він такий же - як Усі !». Воювати на боці Наполеона заради імперської мети відмовився генерал Тадеуш Костюшко та ін.) Давід - навпаки, підтримав Наполеона і почав виконувати замови його самого, його родинного та військового оточення. Стиль робіт художника в черговий раз змінився - став величним, холодно-офіциозним, віртуозне виконання не пом'якшували ні яскраві фарби, ні золоте шитво генеральських строїв, ні золото новітніх, ампірних меблів та інтер'єрів. Згодом Давід посів місце головного майстра при дворі Наполеона. Холодною імперською величчю віє від ходульних полотен Давіда, серед яких «Коронація Наполеона», « Роздача імперських орлів на прапори наполеонівських загонів», «Наполеон на перевалі Сен-Бернар».