МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ

ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНІЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КАФЕДРА СОЦІОЛОГІЇ

Реферат

На тему: «ГЕНДЕРНА ПРОБЛЕМА В СУСПІЛЬСТВІ»

Зробила:

Студентка II курса Гр ЗЕД-10а

Факультета менеджмента

Мазінг А.М.

Викладач:

Філатов Ю.І.

Донецьк, 2011

Актуальність теми. Затвердження принципів гендерної демократії розглядається сьогодні світовим співтовариством як необхідна складова демократичних процесів і розвитку громадянського суспільства. У рамках Програми розвитку ООН гендерна демократія визначається як система волевиявлення жінок і чоловіків, рівних у можливостях і правах, що законодавчо закріплені та реально забезпечені в політико-правових принципах, діях, будівництві громадських і державних структур.

Міжнародний статус України та можливість інтеграції в Європейське співтовариство багато в чому залежать від характеру і спрямованості побудови гендерної демократії, формування якої вже кілька десятиліть є однією з важливих складових політики європейських держав. Принципи гендерної рівності закріплені в багатьох міжнародних документах, зокрема в Загальній декларації прав людини (1948), Конвенції ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації стосовно жінок (1967), Декларації ООН про викорінювання насильства щодо жінок (1993) і багатьох інших.

Конституція України (стаття 24) гарантує принцип гендерної рівності в суспільно-політичній і культурній діяльності, в отриманні освіти, у праці та винагороді за неї. Проте найбільш гострою проблемою, навколо якої відбуваються трансформації гендерної політики як у західних, так і в пострадянських країнах, є протиріччя між рівністю статей, що декларується, і реальним соціальним статусом жінки. Ця проблема стала особливо актуальною під час трансформаційних процесів у країнах Східної Європи і пострадянських країнах. Як відзначалося у зведеній доповіді в рамках Програми розвитку ООН за 1999 рік, один із найбільших кроків назад у перехідний період – значне посилення гендерної нерівності в політичній, економічній і соціальній сферах.

Отже, суть наукової проблеми, полягає у протиріччі між законодавчим закріпленням принципів гендерної рівності і реальними соціальними процесами, що характеризуються збереженням гендерних диспропорцій практично у всіх сферах суспільного життя; у протиріччі між процесами демократизації суспільства, що відкривають широкі можливості для самореалізації жінок, для освоєння ними нових соціальних ролей, і реальним загостренням гендерних нерівностей, зниженням соціального статусу жінок в умовах трансформаційних змін українського та інших пострадянських суспільств.

Аналіз соціального статусу жінок у різних сферах життєдіяльності українського суспільства представлений сьогодні багатьма дослідниками. Проблеми гендерної нерівності і різних аспектів становища жінки розглядаються такими авторами, як

О. Балакірєва, В. Довженко, І. Демченко, Т. Журженко, О. Забужко, О. Іващенко,

К. Карпенко, А. Лантух, В. Лапшина, Є. Лібанова, О. Луценко, О. Макарова,

І. Мироненко, С. Оксамитна, В. Онікієнко, С. Павличко, О. Піщуліна, М. Рубчак, Л.Смоляр, В. Суковата, В. Фесенко, Ю. Якубова, О. Яременко та інші. Вагомий внесок у розвиток досліджень гендерної нерівності у пострадянських суспільствах здійснили такі російські соціологи, як С. Айвазова, Л.Бабаєва, О. Балабанова,

Серед зарубіжних авторів, які працюють у руслі соціологічного аналізу гендерних відносин, заслуговують уваги роботи C. Аккер (S. Acker), Е. Гідденса (A. Giddens),

Р. Коннелa (R. Connell), P. Кромптон (R. Crompton), Дж. Ріглі (J. Wrigley), С. Уолбі (S. Walby), К. Уоллес (C. Wallace), П. Еботт (P. Abbott), Дж. Еспін-Андерсен (G. Esping-Andersen).

У дослідженні проблем соціального статусу, стратифікації та нерівностей ми спиралися на теоретико-методологічні положення, представлені в роботах П. Бурд’є,

М. Вебера, Дж. Голдторпа, Є. Головахи, І. Гофмана, Т. Заславської, В. Ільїна, Р. Кромптон, О. Куценко, С. Макеєва, С. Оксамитної, Т. Парсонса, П. Сорокіна, Н. Тихонової,

Поряд з розмаїтістю та численністю опублікованих праць з гендерної проблематики, зокрема в українському суспільстві, спостерігається відсутність комплексного соціологічного бачення природи цього явища, бракує фундаментальних робіт, у яких був би представлений цілісний соціологічний аналіз різних аспектів статусу жінки в сучасному українському суспільстві. Так, практично не вивчаються суб'єктивні аспекти соціального потенціалу жінок України, співвідношення їх соціального потенціалу і статусу, особливості самооцінки жінками свого становища в суспільстві.

Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягає в науковому обґрунтуванні та опрацюванні теоретичних засад соціологічного аналізу гендерної нерівності; у з'ясуванні основних характеристик та тенденцій закріплення гендерної нерівності щодо жінок в економічній, політичній, соціокультурній сферах життєдіяльності сучасного українського суспільства.

Для досягнення поставленої мети необхідно було вирішити такі завдання:

1) уточнити сутність явища гендерної нерівності й особливості його прояву в пострадянських суспільствах;

2) систематизувати опрацьовані теоретико-методологічні підходи до вивчення гендерної нерівності;

3) здійснити теоретичну інтерпретацію понять гендерної нерівності, соціального статусу і соціального потенціалу як показників прояву гендерної нерівності щодо жінок;

4) для перевірки теоретичних положень здійснити аналіз та інтерпретацію емпіричних даних про статус жінки в економічній, політичній, соціокультурній сферах українського суспільства за об’єктивними та суб’єктивними показниками;

5) проаналізувати основні характеристики суб'єктивних аспектів соціального потенціалу жінок; визначити фактори, що впливають на реалізацію потенціалу жінок у різних сферах суспільства і, як наслідок, на їх соціальний статус.

Об'єкт дослідження – гендерна нерівність у сучасному українському суспільстві.

Предмет дослідження – розбіжність між статусними позиціями жінок та чоловіків в економічній, політичній, культурній сферах життєдіяльності суспільства, а також між соціальним потенціалом жінок та їх соціальним статусом як прояв гендерної нерівності.

Методи дослідження. Для досягнення визначеної мети використано як комплекс загальнонаукових методів (методи аналізу і синтезу, індукції та дедукції, порівняльного аналізу, типологізації та систематизації), так і методологічні положення структурно-функціонального, діяльнісно-структурного та системного підходів. Зокрема, методологія системного та діяльнісно-структурного підходів дозволила виділити складові системи гендерних нерівностей та факторів, що на них впливають. Використання структурно-функціональної методології сприяло розкриттю особливостей прояву соціального статусу та потенціалу жінки.

Наукова новизна одержаних результатів. У роботі вирішено важливе наукове завдання, а саме: розроблено оригінальний теоретико-методологічний підхід до аналізу гендерної нерівності як співвідношення соціального потенціалу та об’єктивних і суб’єктивних аспектів статусу жінок та чоловіків, на основі якого було здійснено дослідження феномену гендерної нерівності в українському суспільстві. Отримано такі результати, які мають наукову новизну:

• уперше у вітчизняній соціології для аналізу гендерної нерівності застосовано концептуальну модель „статус – потенціал”, яка ґрунтується на досягненнях діяльнісно-структурного підходу в соціології. Даний теоретичний підхід дозволив конкретизувати соціологічне уявлення про гендерну нерівність;

• у межах розробленого підходу запропоновано оригінальне визначення гендерної нерівності як розходження статусних позицій жінок та чоловіків у різних сферах життєдіяльності суспільства, зумовлене впливом гендерного фактору на можливості формування та реалізації їх соціального потенціалу;

• здійснено систематизацію теоретичних підходів, що сформувались у межах різних соціально-гуманітарних дисциплін, до вивчення та інтерпретації гендерних нерівностей;

• набуло подальшого розвитку соціологічне розуміння поняття соціального потенціалу, який розглядається в сукупності його об’єктивних та суб’єктивних аспектів;

• в аналізі соціального статусу жінок дістав подальшого розвитку інтегративний підхід, що поєднує вивчення як об’єктивних, так і суб’єктивних показників статусу;

• на підставі отриманих результатів удосконалено модель системи факторів, які впливають на реалізацію соціального потенціалу жінок і, як наслідок, на їх соціальний статус.

Основна частина

Феміні́зм — теорія рівності двох статей, яка творить ідейну основу організованого руху жінок. Суттю феміністичних переконань є думка, що жінка зазнає суспільної дискримінації, насамперед через приналежність до своєї статі.

Є декілька визначень поняття «фемінізм»:

1. Соціально-політична теорія, в якій аналізують гноблення жінок та перевагу чоловіків в історичному минулому і сьогоденні, а також осмислюють шляхи подолання чоловічої переваги над жінками.

2. Широкий соціальний рух за рівність прав і можливостей для жінок, що протистоїть соціальній системі, в якій положення людей різних статей нерівноправне.

3. Ідеологія, що протистоїть усім теоріям і діям жінконенависництва.

4. Філософська концепція соціокультурного розвитку, альтернативна до існуючої європейської традиції, яка виявляє зверхність до жіночого соціального досвіду в уявленнях про світ і суспільство.

Передісторія феміністичних ідей

Суперечки про роль жінки в суспільстві, що містять феміністську перспективу, прослідковуються від епохи так до «високого середньовіччя». Соціальні передумови поширення феміністських ідей можна спостерігати в розхитуванні станової організації феодального суспільства в умовах зародження буржуазних стосунків, які спричинили залучення жінок до найманої праці і перетворення їх у власниць своїх робочих рук. У деяких дослідженнях з історії фемінізму витоки феміністської концепції пов'язують з виникненням плеяди жінок-єретичок в країнах Європи, які оголосили наприкінці 13—14 ст. про своє право на особливу інтерпретацію Учення Христа, який розумівся ними як божественна суть, що не мала статі і навіть швидше як жінка, ніж чоловік (Юліана Норіджська, 14 ст.).

Найпоширеніша точка зору зв'язує витоки фемінізму з культом людини в епоху Відродження. У зв'язку з цим зазвичай називаються імена перших італійських жінок-письменниць — Ізотти Ногаролли, Лаури Черети і, особливо, венеціанки за народженням, яка творила у Франції, Кристини Пізанської (1364—1430), автора «Книга про Град Жіночий». У 1405 вона описала в ній ідеальне місто — притулок усіх гідних жінок, які відчувають гніт і несправедливість відносно себе від оточуючих чоловіків і суспільства. На початку 16 ст. серед захисників прав жінок опинився звинувачений в єретицтві філософ Корнеліус Агріппа (1486—1535), автор Декламації про благородство і перевагу жіночої статі над чоловічою, який вважав, що лише «тиранія чоловіків позбавляє жінку свободи, отриманої нею при народженні».

До яскравих проявів ранньофеміністського протесту відноситься творчість англійських памфлетисток 17 ст. — Афри Бен (1640—1689), Мері Естел (1666—1731), яких часто іменують першими захисницями жіночих прав у Великій Британії. Вони захищали право жінки вважати себе рівною чоловікові і вважатися такою ж вільною і повноправною. До їхніх виступів долучається творчість письменників-чоловіків, насамперед, француза Пулена де ля Бару з його есе 1673 «Про рівність обох статей». У ньому він обгрунтовував тезу про те, що нерівноправне положення жінки є результатом підпорядкування її грубій чоловічій силі, а зовсім не «розпорядження природи». Це була аргументована відповідь на суперечки тодішніх інтелектуалів про положення жінки в суспільстві, її права визначати себе як самостійну особу. [3]