- •Наукові основи безпеки життєдіяльності
- •1.1 Теоретичні основи безпеки життєдіяльності.
- •1.2 Концепція допустимого ризику
- •1.3 Методика прогнозування можливості виникнення негативних чинників в індивідуальній діяльності.
- •Людина в системі «Людина – середовище»
- •Фізіологічні фактори забезпечення безпеки життєдіяльності людини
- •Психологічні та соціальні основи забезпечення безпеки людини
- •Методики формування й підтримання особистої психологічної стійкості людини в екстремальних умовах
- •Роль сприйняття в оцінці небезпек
- •4. Забезпечення безпечної життєдіяльності
- •4.1. Методи забезпечення безпеки життєдіяльності людини
- •4.2. Системи формування здоров’я.
- •4.3. Безпека харчування
- •4.4. Харчування в умовах радіаційного забруднення.
- •4.5. Безпека в умовах кримінальної злочинності
- •4.6. Стан та динаміка розвитку проявів тероризму. Стратегія захисту від тероризму.
- •4.7. Корпоративна безпека
- •4.8. Невідкладна допомога при нещасних випадках
- •4.9. Надання першої медичної допомоги під час аварій при роботі з електрообладнанням
- •4.10. Лікарські препарати, необхідні для надання першої допомоги
- •4.11. Надання першої медичної допомоги в урятуванні життя і здоров'я
- •5. Правове забезпечення та управління безпекою життєдіяльності
- •Правове забезпечення та управління безпекою життєдіяльності
- •Система правового захисту та нагляду за дотримання правової безпеки
4. Забезпечення безпечної життєдіяльності
4.1. Методи забезпечення безпеки життєдіяльності людини
Метод є способом досягнення мети. Причому вибір застосовуваного методу повинний здійснюватися виходячи з загальних закономірностей досліджуваного явища, процесу, події, що впливають на рівень безпеки життєдіяльності людини.
Для організаційної, конструктивної, матеріальної реалізації обраних методів, з умовою забезпечення безпеки життєдіяльності, використовуються засоби забезпечення безпеки.
Таким чином, методи і засоби - це логічна послідовність алгоритму забезпечення безпеки життєдіяльності. Вибір їхнього виду залежить від конкретних умов діяльності людини, рівня небезпеки проектованого об'єкта, вартості такого об'єкта і багатьох інших критеріїв.
У виробничому середовищі, яке представляється системою «людина - машина» існують наступні дві характерні зони:
Гомосфера - простір (робоча зона), де знаходиться людина в процесі розглянутої діяльності.
Ноксосфера - простір, у якому постійно існують чи періодично виникають небезпеки, негативні антропогенні фактори.
Виходячи з визначення цих зон, випливає, що сполучення або перетинання простору гомосфери і ноксосфери неприпустимо з позицій безпеки людини.
Забезпечення безпеки досягається наступними трьома основними методами:
Метод А полягає в просторовому і тимчасовому поділі зон гомосфери і ноксосфери. Цей метод може бути реалізований застосуванням засобів дистанційного керування, автоматизації, роботизації виробничих процесів і ін.
Метод Б полягає в нормалізації стану ноксосфери. Він реалізується шляхом виключення небезпек. Так, заходи, що захищають людину від шуму, газу, пилу, небезпеки травмування й інші засоби колективного захисту, є прикладами реалізації цього методу.
Метод В - це комплекс прийомів і засобів, які сприяють адаптації людини до відповідного середовищу і підвищенню його захищеності. Даний метод реалізується професійним навчанням, тренуванням психологічного впливу, застосуванням засобів індивідуального захисту.
У реальних умовах реалізується комбінація розглянутих методів забезпечення безпеки.
Засоби забезпечення безпеки поділяються на дві наступні основні групи:
-
засоби колективного захисту (ЗКЗ), які забезпечують нормалізацію умов праці в цілому;
-
засоби індивідуального захисту (313), що вдрішують задачу нормалізації середовища існування чи виробничого середовища для окремої людини.
У свою чергу засоби колективного захисту й індивідуального захисту підрозділяються на групи в залежності від характеру небезпек, конструктивного виконання, принципів захисту і т.п.
4.2. Системи формування здоров’я.
Здоров'я – це природний стан організму людини, який характеризується ступенем стабільності функціональних і біохімічних систем людини, а також взаємозв'язків у системі «людина – середовище існування».
Система «людина – середовище існування» представляється ієрархічною структурою, що складається з декількох рівнів, які характеризуються різною організацією безпеки життєдіяльності.
Чотири основних взаємозалежних рівні:
1 – глобальний рівень, який характеризує здоров'я населення Землі в системі «людина – біосфера». У цій системі формування здоров'я населення Землі здійснюється, з одного боку, природними законами розвитку біосфери, а з іншого боку – діяльністю людини.
2 – суспільний чи державний рівень, який характеризує стан здоров'я держави в цілому чи декількох держав, об'єднаних у співтовариство і які характеризуються одним рівнем розвитку. Цей рівень здоров'я є наслідком впливу на населення стійкої багаторічної системи матеріального і психологічного стану, який досягнутий у суспільстві.
3 – здоров'я соціальної групи індивідуумів. Під соціальною групою в цьому випадку розглядається виробничий, суспільний чи сімейний колектив людей, який знаходяться у відносно рівних умовах середовища життєдіяльності. Цей рівень здоров'я може служити показником структурної характеристики суспільства, його соціального складу, системи розподілу матеріальних і духовних цінностей.
4 – здоров'я індивідуума. Цей рівень є диференціальним показником здоров'я суспільства. Первинною основою його є індивідуальні, фізіологічні і психічні властивості кожної людинаи, його спадковість. У процесі розвитку на здоров'ї індивідуума відбиваються його спосіб життя, соціальний, родиний стан і т. п.
Унаслідок цього здоров'я людини визначається комплексом взаємозалежних біологічних і соціальних факторів середовища існування.
Розглядаючи здоров'я людини, як соціальну категорію, випливає, що вона значною мірою відбиває вплив усього комплексу факторів життєдіяльності суспільства на людину. Рівень здоров'я людини в державі формує його вікову структуру, визначає потенційні можливості розвитку.
Другим якісним показником здоров'я є рівень народжуваності в державі. Однак, так як ця характеристика має свої національні, релігійні й етичні аспекти, вона не може однозначно характеризувати здоров'я, як комплексну соціальну категорію і, у зв'язку з цим, повинна використовуватися в сукупності з іншими показниками.
Таким чином, формування рівня здоров'я індивідуума протікає, в основному, у результаті процесів адаптації і регенерації, які активізуються під впливом факторів зовнішнього середовища, на тлі спадкоємних ознак здоров'я людини, політичного та соціального клімату у державі, рівня її технічного розвитку.
У соціальній підсистемі виділяють три рівні «здоров'я»:
Біологічний − рівень фізичного здоров'я людини, який визначається спадкоємними ознаками, що розвиваються в сполученні з природними біологічними системами саморегуляції організму – системою адаптації і регенерації.
Соціальний – рівень здоров'я людини в біологічному і психологічному аспектах, який визначається його відношенням до соціальних проблем держави, світової політики.
Особливий психологічний рівень – психологічна і фізіологічна стратегія життєвої позиції людини у відношенні до свого здоров'я, що виробляється протягом життя людини під впливом факторів зовнішнього середовища і внутрішнього біологічного і психічного стану.
З фізіологічної точки зору «здоров'я» розглядається як природний біологічний стан людини. У процесі розвитку людини, природно, змінюється і його здоров'я. Тобто здоров'я людини цей такий стан його організму, при якому потік фізіологічних, біологічних і психічних процесів забезпечує рівноважне нормальне функціонування і розвиток його органів і систем.