2. Лейкози

Лейкоз — злоякісне новоутворення кровотворної системи з обов'язковим ураженням кісткового мозку. У разі гострого лейкозу втрачається здатність кровотворної клітини до дифе­ренціації, якщо лейкоз хронічний,— кровотворна клітина здатна диференціюватися до зрілих форм. У середньому в 1/3 ді­тей з новоутвореннями діагностують лейкоз.

Сучасна класифікація гострих лейкемій — FAB (від назв Франція, Америка, Британія) — базується на морфологічних та цитохімічних особливостях лейкемічних клітин — бластів. Нині класифікація доповнена результатами імунофенотипу-вання та генетичних досліджень. Розрізняють лімфобластну та мієлобластну лейкемії. Класифікація має практичне значен­ня для правильного прогнозування хвороби та вибору про­грамного лікування хворих.

Етіологія та патогенез. Останніми роками відзначено значні досягнення у вивченні етіології та патогенезу лейке­мій. Чітко визначилася пухлинна суть лейкозу. Установлено цілу низку етіологічних чинників, таких як іонізуюча радіа­ція, канцерогенність деяких речовин. Широке визнання знай­шла вірусна теорія походження лейкемій. Важливе значення у виникненні лейкозів мають спадкові чинники, що підтвер­джується наявністю лейкемії в однояйцевих близнят, сімей­них лейкемій, високим ступенем ризику появи цієї патології у дітей з хромосомними захворюваннями. Цитогенетичні дослі­дження виявили різні хромосомні аберації (зміни), що часто мають клональний характер. Сьогодні визнають клонову при­роду лейкозів. Закономірності лейкозного процесу, клініка, особливості перебігу, чутливість до терапії підтверджують тео­рію пухлинної прогресії, для якої характерним є пригнічення нормальних ланок кровотворення, поява атипових бластів, що можуть змінюватися з рецидивами хвороби.

Клініка. Щоб зрозуміти клініку гострої лейкемії, необхідно пам'ятати, що проліферація бластів у кістковому мозку при­зводить до пригнічення нормальних ланок кістковомозково-го кровотворення і червоного (еритроїдного), лейкоцитарного (мієлоїдного) та тромбоцитарного (мегакаріоцитарного). Основ­ними синдромами лейкемії є анемічний (блідість, млявість, не­здужання), геморагічний петехіально-плямистого типу (петехії, носові кровотечі), проліферативний, що проявляється значним збільшенням печінки, селезінки, лімфатичних вузлів, болем у кістках та суглобах. Для загальноінтоксикаційного синдрому є характерними висока температура тіла, слабкість, втрата апетиту, поява інфекційних ускладнень (часто стоматиту, отиту, ангіни, пневмонії), видужання від яких різко затягується У 5—10% хворих на гостру лейкемію спостерігають нейролей кемію (головний біль, блювання, позитивні менінгеальні сими томи), яка зумовлена інфільтрацією бластними клітинами м'я ких мозкових оболон.

Діагноз гострого лейкозу підтверджують обов'язковими ДО слідженнями периферійної крові, пунктатів кісткового мозку (мієлограма), спинномозкової рідини. Також проводять пито хімічне фенотипування бластів. На підставі результатів дослі дження встановлюють клінічний діагноз гострої лейкемії згід но із сучасною класифікацією.

В аналізі крові виявляють нормохромну анемію, тромбо цитопенію. Рівень лейкоцитів у різних клінічних випадках ва­ріює від глибокої лейкопенії до гіперлейкоцитозу (лейкеміч-ний варіант). Наявність бластів у лейкоцитарній формулі — основний критерій лейкозу. У пунктаті кісткового мозку спо­стерігають редукцію нормальних ланок кровотворення та бластну проліферацію кісткового мозку. Варіант лімфобласт-ної чи мієлобластної лейкемії встановлюють на підставі мор­фологічних та цитохімічних особливостей бластів. Лікування призначають після встановлення діагнозу гострої лейкемії згі­дно із сучасною програмою лікування. Обов'язково врахову­ється варіант лейкозу. В Україні проводять терапію за сучас­ними протоколами німецької групи ВБМ (Берлін, Франкфурт, Мюнхен). До протоколу включено такі хіміотерапевтичні пре­парати, як вінкристин, рубоміцин, Ь-аспарагіназа, блоки ци-тозару, циклофосфан, адріаміцин, високі дози метотрексату, преднізолон та ендолюмбальні (у спинномозковий канал) уве­дення метотрексату, цитозару, преднізолону. Лікування про­водять за точно рекомендованими дозами та днями введення медикаментів.

Розрахунок доз хіміопрепаратів проводять, ураховуючи по­верхню тіла дитини (на 1 м²). Одночасно із застосуванням програмного хіміотерапевтичного лікування дітей, хворих на гостру лейкемію, призначають терапію для забезпечення функ­ціонування систем організму дитини. Ведуть боротьбу із синд­ромом лізису пухлинної маси, виконують корекцію кислот­но-основного стану, електролітного балансу, діурезу, анемії, боротьбу з геморагічним синдромом. Обов'язково призначають протигрибкові препарати, антибіотики, проводять лікування інфекційних ускладнень. Тривалість інтенсивного лікування однієї дитини з профілактичним опроміненням центральної нервової системи — 10 міс і більше. Ремісія з обов'язковим контролем мієлограми, як правило, досягається на 33-й день лікування.

Підтримувальну терапію хіміопрепаратами (6-меркаптопу-рином і метотрексатом) продовжують до 2 років.

Після закінчення програмного лікування дитину вважають такою, що видужала від гострої лейкемії. Шанс на повне виду­жання мають 80% дітей з гострим лімфобластним лейкозом. Гір­ший прогноз у дітей з мієлобластною лейкемією. Таким хворим рекомендують проводити трансплантацію кісткового мозку.