Течії Атлантичного океану

Безумовно найвідомішою течією Атлантичного океану є Гольфстрім. Це – найпотужніша (до 10 тис. км) серед теплих течій Світового океану. В цілому вона переносить у 80 разів більше води, ніж усі річки земної кулі. У своїй південній частині Гольфстрім має ширину 75 км, товщина потоку досягає 700-800 м. Рухається ця маса теплої води ( з температурою 28˚С) зі швидкістю майже до 10 км/год. Встановлено, що з охолодженням вод Гольфстріму лише на 0.1-0.2˚С виділяється тепло, завдяки якому температура повітря у прибережних районах може підвищитися на 10˚С. Головне джерело живлення Гольфстріму – Карибське море. Величезна маса води, яка приноситься сюди пасатними течіями, перетікає у Мексиканську затоку. Рівень води тут підвищується, а її надлишок виходить через Флоридську протоку у відкритий океан. Так виникає течія, назва якої означає “течія затоки”.

Межа Гольфстріму визначається ізотермою 15˚С на глибині 200 м. Солоність води значна і досягає понад 35%_о. Основний потік доходить до 55˚ зх. д. Далі води Гольфстріму розділяються на ряд вузьких мандруючих потоків.

Інша течія Атлантичного океану - Лабрадорська, навпаки, веде до погіршення метеорологічних умов в районі Ньюфаулундської банки. Температура води тут у січні - 0˚, у липні - 12˚С. Лабрадорська течія нерідко виносить в океан (південніше Гренландії) айсберги, один з яких став причиною знаменитої трагедії “Титаніка”.

Крім того, в Атлантичному океані є ще один унікальний природний об’єкт , пов’язаний з океанічними течіями. Це єдине у всьому Світовому океані море без берегів – Саргасове, яке розміщується між 40˚ і 66˚ зх.д. Це район сходження вод, слабких течій, великого випаровування, яке удвічі перебільшує кількість опадів. Назване море завдяки скупченню плаваючих на його поверхні бурих саргасових водоростей ( Sargassum ). Саргасове море – оазис майже нерухливої води, що обмежений потужними течіями.

Течії Тихого океану

У Тихому океані в порівнянні з іншими океанами найбільше яскраво виражена динамічна система поверхневих вод. З кругообігом пов’язані зони конвергенції и дивергенції водних мас.

У Тихому океані формуються північні й південні субтропічні антициклональні кругообіги течій і циклональний кругообіг у північних помірних широтах. Але на відміні від інших океанів тут існує потужна стійка Міжпасатна протитечія, яка разом із Північною та Південною Пасатними течіями утворюють два вузьких тропічних колообіги у приекваторіальних широтах. Біля берегів Антарктики під впливом вітрів із сходу, які дмуть із материків утворюється Антарктична течія, яка взаємодіє з течією Західних Вітрів, і тут формується ще один циклональний кругообіг, добре виражений у морі Росса.

Біля західних берегів Північної та Південної Америки у тропічних широтах, де згін води Каліфорнійською та Перуанською течіями підсилюється сталими вітрами уздовж берега, найбільш яскраво виражений апвелінг.

Течії Індійського океану

Рух води на поверхні Індійського океану зумовлюється дією вітру, а на великій глибині — нерів­номірним розподілом густини. Через те, що поверхневі води в загальних рисах переміщуються в напрямі руху вітрових систем, в океані чітко вирізняються три великомасштабні циркуляції:

мусонний кругообіг, південний субтропічний антициклональ­ний кругообіг та Антарктична Циркумполярна течія. Останні дві системи подібні до відповідних систем інших океанів, але південний субтропічний антициклональний кругообіг відріз­няється від тихоокеанського і атлантичного тим, що в ньому немає чітко вираженої східної ланки вздовж берегів Австралії. Водночас його західна ланка — течія Мису Голкового — найсильніша з подібних течій Південної півкулі. Середня швидкість її 1 м/с, а місцями досягає 2 м/с.

Складовою субтропічного антициклонального кругообігу на півночі є Південна Пасатна течія, На підході до острова Мадагаскар вона роздвоюється. Більша частина потоку продовжує рух на захід, а менша повертає на південь уздовж східного берега Мадагаскару. Поблизу берегів Південної Африки вона зливається з Мозам­біцькою течією та дає початок течії Мису Голкового. Остання являє собою вузький потік блакитної води, що досягає крайньої південної точки Африки.

Зустрівшись із зеленими водами Антарктичної Циркумполяр­ної течії, ця течія повертає назад, утворюючи Агульяську зво­ротну течію. В такий спосіб на півдні Африки формується неве­ликий антициклональний вихор шириною близько 300 км.

Досить складна циркуляція в північній частині океану, де переважають мусонні вітри. Під час південно-західного мусону води рухаються за годинниковою стрілкою. Мусонний кругообіг утворюють три основні течії: Південну Пасатну, Сомалійську та Мусонну.