1.2. Сутність поняття соціально-економічної безпеки : співвідношення соціального і економічного

Слід зазначити, що за роки незалежності України політичні ді­ячі, науковці, фахівці, органи державного управління та представ­ники громадських організацій дійшли висновку про необхідність законодавчого встановлення норм національної безпеки держави.

Прийняття Концепції (основ державної політики) національної безпеки України Верховною Радою у 1997 році було важливим кроком державного підходу до формування ефективної системи її розвитку. Цей документ уперше визначив політику захисту націо­нальних інтересів України, обумовив цілеспрямованість дій щодо самозбереження і прогресивного розвитку України як суверенної держави. До головних складових та суб'єктів національної безпеки було включено громадянина України, стан захищеності його жит­тєво важливих інтересів, прав і свобод. Одночасно було розкрито зміст захищеності національної безпеки суспільства від внутріш­ніх та зовнішніх загроз — його духовних та матеріальних цінно­стей, а також держави — її конституційного ладу, суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності кордонів.

Концепція національної безпеки вперше обумовила розмежу­вання сфер безпеки, до складу яких входять; політична, економіч­на, соціальна, військова, екологічна, науково-технічна, інформа­ційна. У Концепції є визначення поняття національних інтересів та закріплено перелік найпріоритетніших напрямів безпеки на той час, систематизовано загрози національній безпеці та основні на­прями державної політики в цьому напрямі захисту безпеки. Реалі­зація положень концепції була покладена в основу створення си­стеми забезпечення національної безпеки України, в якій, згідно з послідовного, обгрунтованого та ретельного аналізу складових національної безпеки, визначення їх змісту та співвідношення.

Найголовнішою вимогою щодо стратегічних напрямів забез­печення національної безпеки є об'єктивне, неупереджене визна­чення пріоритетних національних інтересів, адже особливості нинішнього соціально-економічного та політичного стану в Україні потребують концентрації зусиль та ресурсів саме на стратегічних напрямах державної політики, врахування яких сприяє задоволенню національних інтересів.

Водночас соціальна безпека, незважаючи на гостроту соціаль­них проблем та небезпечність їх наслідків, не знайшла відповід­ного розвитку в системі захисту національної безпеки України. У колі пріоритетних національних інтересів, визначених законом, соціальні інтереси викладені недостатньо систематизовано, вони не ув'язані з економічними та політичними інтересами.

Позитивним боком нового документа є те, що соціальні інте­реси точніше враховують нові соціальні орієнтири суспільства -забезпечення розвитку громадянського суспільства, зміцнення соціальної та політичної стабільності, створення соціально орієн­тованої ринкової економіки, забезпечення постійного зростання рівня життя і добробуту населення тощо.

Формування приоритетних соціальних інтересів має бути відоб­ражено у Стратегії національної безпеки держави: спиратись на чинну правову базу з національної безпеки, виходити із загаль­них потреб країни у розбудові соціальної держави, відповідати вимогам розробленої Стратегії соціального та економічного роз­витку України до 2015 року, враховувати висновки експертного опитування провідних вітчизняних фахівців із цих проблем.

Слід систематизувати та визначити національні інтереси у соці­альній сфері. До їх кола пропонується включити: підвищення рів­ня та якості життя населення, формування та становлення серед­нього класу, подолання бідності; ліквідацію соціальної нерівності, різкого розшарування населення; збереження та розвиток високо­продуктивного трудового та інтелектуального потенціалу нації, посилення трудової, підприємницької та інноваційної активності; забезпечення соціального захисту населення, адресне піклування про людину, підвищення рівня соціального забезпечення населен­ня; зміцнення генофонду українського народу; поліпшення стану здоров'я населення, забезпечення його охорони на виробництві та в побуті; забезпечення якісного фізичного та духовного розвитку людського капіталу; становлення та розвитку громадянського сус­пільства; визначення стратегії розбудови соціальної держави та формування умов її здійснення; розвиток соціальної інфраструк­тури, удосконалення системи освіти, охорони здоров'я, житлових умов; забезпечення продовольчої безпеки; визначення пріоритету загальнолюдських цінностей та механізму їх упровадження; зміц­нення моральних засад, патріотизму українського народу, розви­ток його духовності; удосконалення та розвиток системи держав­ного та регіонального соціального управління; інтеграцію України як рівноправного партнера до європейських міжнародних систем.

Схематично соціальну безпеку як складову національної без­пеки можна подати у вигляді схеми (рис. 1.1).

У найзагальнішому розумінні соціальна безпека — це стан га­рантованої правової та інституційної захищеності життєво важ­ливих соціальних інтересів людини, суспільства і держави від зов­нішніх та внутрішніх загроз та коли значення критеріїв їх соціа­льної захищеності перебувають не нижче порогових значень, що становлять загрозу для національної безпеки країни.

Рисунок 1.1 Складові соціальної безпеки

Для більш детальної, системної характеристики цієї категорії доцільно розглянути її теоретико-методологічні засади.

Як показали попередні теоретичні дослідження проблем соці­альної безпеки, вони є досить актуальні і потребують методоло­гічних підстав для визначення та обґрунтування місця соціальної безпеки в системі національної безпеки, в системі управління со­ціальними процесами, розкриття їх сутності та змісту, а також визначення суміжних категорій і понять.

Потребують з'ясування співвідношення принципів соціальної безпеки та соціальної політики, систематизація соціальних загроз національній безпеці, розкриття основних напрямів забезпечення соціальної безпеки.

Тлумачення поняття «соціальна безпека» немає в жодному словнику ні з філософії, ні з соціології, ані з політології. У слов­никах військового спрямування є лише термін «безпека». Зна­чення його, за С. І. Ожеговим, це «стан, за якого немає загрози будь-кому». В. Даль визначає безпеку як відсутність небезпек, збереженість, надійність.

Чіткого, розгорнутого визначення поняття «соціальна безпе­ка» в жодному українському виданні все ще немає. Якщо уважно слідкувати за дослідженнями відомого українського фахівця у царині соціальної політики В. М. Паламарчука, то можна побачи­ти послідовну зміну тлумачення «соціальна безпека». Так, у 1993 році він зазначає, що передусім під соціальною безпекою слід розуміти недопущення умов, які б призвели до неприйнятного зниження рівня життя основних верств населення та окремих со­ціальних груп, їх соціальної деградації.

У найширшому розумінні соціальна безпека цим дослідником розглядається не лише як пи­тання підтримки суто матеріальних умов, недопущення зубожін­ня та злиденності тих чи інших соціальних груп, а як проблема збереження соціальної перспективи для всіх верств населення .

У редакції 1996 року В. М. Паламарчук пропонує в основу ви­значення поняття соціальної безпеки і в практику здійснення по­літики соціальної безпеки покладати національні соціальні інте­реси, які б відображали фундаментальні цінності і прагнення українського народу, його потреби в гідних умовах життєдіяль­ності, а також цивілізовані шляхи створення таких умов і засоби задоволення соціальних потреб громадян України . Ці підходи суттєво допомагають автору в остаточному визначенні та роз­критті поняття «соціальна безпека».

Виходячи з уявлення про загальний зміст терміна «безпека», російські соціологи В. Серебряніков та А. Хлоп'єв під соціальною безпекою розуміють сукупність заходів захисту інтересів країни та народу в соціальній сфері, розвиток соціальної струк­тури і відносин у суспільстві, системи життєзабезпечення і соціа­лізації людей, способу життя відповідно до потреб прогресивного розвитку нинішніх і майбутніх поколінь.