2.2 Державні стандарти і гарантії в сфері доходів населення.

Значну роль у забезпеченні доходів населення відіграють законо­давчо встановлені мінімальні соціальні стандарти і гарантії, від рівня яких значною мірою залежить соціальна безпека громадян. Правові засади їх формування та застосування закріплені в Законі України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії».

Відповідно до чинного законодавства державні соціальні стан­дарти визначаються як встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гаран­тій. Державні соціальні гарантії — встановлені законами мінімальні розміри оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, розміри інших видів соціальних виплат, які забезпечують рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму.

Державні соціальні стандарти встановлюються для забезпе­чення реалізації соціальних прав громадян, визначених Консти­туцією України, визначення пріоритетів державної соціальної політики щодо забезпечення потреб людини у матеріальних бла­гах і послугах та фінансових ресурсах щодо їх реалізації.

За розробку та проведення моніторингу застосування держав­них соціальних стандартів та нормативів у сфері доходів насе­лення відповідають центральні органи виконавчої влади — Мі­ністерство праці та соціальної політики України, Міністерство економіки України, Міністерство фінансів України, Державний комітет статистики України, Міністерство юстиції України.

Базовим державним соціальним стандартом у сфері доходів населення є прожитковий мінімум -— вартісна величина достат­нього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження її здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів і такого ж набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особи.

Як державний соціальний стандарт прожитковий мінімум за­стосовується для загальної оцінки рівня життя: встановлення розмірів мінімальної заробітної плати і мінімальної пенсії за ві­ком; визначення розмірів соціальної допомоги, допомоги сім'ям з дітьми, допомоги з безробіття, стипендій та інших соціальних виплат відповідно до законодавства; визначення права на при­значення соціальної допомоги; встановлення величини неоподат­ковуваного мінімуму доходів громадян; визначення державних соціальних гарантій і стандартів у сферах охорони здоров'я, освіти, культури соціального обслуговування тощо.

Світова наука і практика опрацювали кілька підходів до ви­значення величини прожиткового мінімуму: статистичний, ре­сурсний, відносний, соціологічний, нормативний, комбінований.

За статистичним методом прожитковий мінімум встановлю­ється на рівні доходів 10—20 % найменш забезпечених громадян. Ресурсний метод передбачає врахування можливостей держави щодо гарантованого забезпечення певного рівня добробуту гро­мадян. Відносний метод базується на встановленні прожиткового мінімуму, що відповідає середньодушовому доходу. При викори­станні соціологічного методу за основу беруть дані соціологічних опитувань населення про необхідний мінімальний дохід. Норма­тивний метод полягає у встановленні вартісної величини прожит­кового мінімуму на основі мінімального споживчого кошика. Комбінований синтезує кілька методів: вартість необхідних про­дуктів харчування розраховується за нормами споживання, не­продовольчих товарів — за часткою у сукупних витратах, житло­во-комунальних послуг — за фактичними витратами. Кожен із перелічених методів має свої переваги та обмеження у застосу­ванні. Так, статистичний, соціологічний та ресурсний методи можна застосовувати лише в країнах з високим рівнем економіч­ного розвитку.

В Україні прожитковий мінімум встановлюється із застосу­ванням нормативного методу для чотирьох категорій осіб: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.

Так, відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2009 рік» величина прожиткового мінімуму на одну особу з 31 листопада становить 701 гривню, а розмір мінімальної заробітної плати в Україні становить з 20 жовтня 2009 року -744 гривні[6].

Для розрахунку величини прожиткового мінімуму відповід­ними центральними органами виконавчої влади формуються на­бори продуктів харчування, непродовольчих товарів та послуг.

Набір продуктів харчування розробляється Міністерством охо­рони здоров'я України відповідно до нормативів потреби організ­му в певних мікроелементах, виходячи із хімічного складу та енер­гетичної цінності окремих продуктів. У його визначенні врахову­ються рекомендації Всесвітньої організації охорони здоров'я.

Отже, мінімальна заробітна плата нині не виконує покла­деної на неї функції — забезпечення населення, що працює, не­обхідними коштами для відтворення робочої сили, а це негативно впливає на стан соціальної безпеки держави.Однією з причин такої ситуації є недоліки чинного законо­давства. Так, у Законі «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» немає прямої прив'язки соціальних гарантій та стандартів до прожиткового мінімуму; зазначено лише, що «основні державні соціальні гарантії... не можуть бути нижчими від прожиткового мінімуму». Крім того, немає взаємо­зв'язку між мінімальними соціальними стандартами (мінімаль­ною заробітною платою, мінімальною пенсією тощо).