2. Розташування об’єкту озеленення.

Район дослідження по фізико-географічним особливостям є типовим відображенням природи степової зони південно-східної України.

Характеристика природних умов регіону викладена за даними декількох авторів та екологічного паспорта г. Дніпропетровська.

Клімат регіону відноситься до умов континентального бореального повітря та визначається двома провідними факторами - океанічним впливом Атлантики та впливом Азіатського континенту. При вторгненні східних повітряних мас взимку температура різко знижується, а влітку підвищується, що супроводжується підвищенням сухості повітря. При надходженні повітряних мас з заходу взимку виникають мрячні дощі, а влітку встановлюється похмура та прохолодна погода.

Середня температура повітря по сезонам року така: зимою - 5,1⁰С, весною + 3,6⁰С, влітку + 21,6⁰С, восени + 9,7⁰С.

Зимовий сезон характеризується інтенсивним міжширотним обміном повітря в зв'язку з розвитком в цей час циклонічної діяльності. Особливістю даного сезону є часті відлиги, тумани, ожеледь.

Весною погодні умови характеризуються різкою мінливістю. Спостерігаються міцні поривчасті вітри переважно південно-західного напрямку, які іноді супроводжуються пильними бурями.

Літо в Дніпропетровську помірно тепле, іноді гаряче, часто посушливе. В цей період переважають північно-західні потоки.

Із третьої декади вересня встановлюється осінній режим. Атмосферні процеси восени схожі з весняними, але розвиваються у зворотному порядку. У цей період переважають південно-західні та північно-західні вітри.

З початку та в кінці теплого сезону відмічаються заморозки за винятком червня - серпня. Тривалість періоду без заморозків становить близько 120 днів. Кількість опадів коливається від 375 до 699 мм. Найбільша кількість припадає на травень - серпень, найменша - на лютий, початок весни та осені.

3. Геолого-географічна характеристика району

Регіон розташований у межах Східноєвропейської платформи. Його рельєф відноситься до двох типів ландшафтів: рівнинно-вододільному й долинно-річковому. Головною морфологічною рисою цих рівнин є ярусність їхньої поверхні. Перевищення абсолютних позначок у межах території досягає 135 м. Долина Дніпра в межах міста має трапецієподібний поперечний профіль із яскраво вираженою правобічною асиметрією. Внаслідок цього, правий борт долини Дніпра високий і крутий, розчленований ярово-балковою мережею, а лівий – низький і пологий. Наявність в регіоні складної системи ярів і балок, річкових долин, водосховищ породжує мікрокліматичні відхилення.

Ґрунтоутворюючими породами є антропогенові відкладення з домінуванням лесів. Механічний склад лесів змінюється від важко суглинистих в умовах вододільного плато до легко суглинистих в напрямку річкових долин. Для лесів характерна велика кількість карбонатів кальцію. Останній закріплює органічну масу, що розклюється, в зв'язку з чим на лесах розповсюджені збагачені гумусом чорноземні ґрунти. Вони поділяються на декілька підтипів: чорнозем потужний, чорнозем звичайний, чорнозем південний, чорнозем вилугуваний.

На крутих схилах балок як материнські породи зустрічаються червоно-бурі глини, неогенові піски, граніти і вапняки. На них утворюються ерозійні ґрунти різного ступеню змитості. В увігнутих місцях схилів та їх підніжжях формуються намиті ґрунти лугового типу, що зумовлено наближенням ґрунтових вод. Надлишок вологи у гирловій частині тальвегу приводить до утворення ґрунтів болотного ряду, звичайно осолончакованих. У заплавах річок ґрунтоутворюючими є алювіальні відкладення з різним механічним та хімічним складом.

В ботаніко-географічному відношенні регіон досліджень знаходиться в межах підзони різнотравно-кострицево-ковилових степів. Вплив підзони на таксономічний склад рослинності дуже великий. Основна життєва форма степів представлена вузьколистими дерновинними злаками: кострицею борознистою, келерією гребінчастою, бородачем звичайним, ковилою Лесінга, волосистою, пірчастою. Різнотрав'я представлено люцерною, підмаренником, серпієм, гадючником, конюшиною та ін.

В балковому ландшафті формуються байрачні діброви, які поєднуються з степовими цілинками (на схилах) і луками (по тальвегах).

Лісова рослинність в заплаві включає різні типи дібров. Домінуючими породами тут є дуб звичайний, ясен звичайний, липа серцелиста, клени - гостролистий, польовий, татарський, в’яз гладкий. У складі чагарникового підліска знаходяться бузина чорна, бруслина європейська, ліщина звичайна.

У заплаві лісова рослинність поєднується з лучною та водно-болотною (яглиця звичайна, зірочник ланцетовидний, розхідник звичайний та ін.), а в місцях з чітко вираженими ознаками засолення - з солонцевою і солончаковою (солонець трав'янистий, шведка морська та ін.).

Отже, розподіл головних типів рослинності в регіоні визначається не тільки зональними явищами, але й особливостями рельєфу, які вносять корективи у кліматичні та едафічні умови.