СТАТИСТИКА СОБІВАРТОСТІ ПРОДУКЦІЇ .

План.

1. Поняття собівартості продукції та задачі статистики витрат виробництва.

2. Класифікація витрат . Статистичне вивчення структури витрат на виробництво продукції .

3. Аналіз собівартості продукції.

4. Статистичне вивчення собівартості за допомогою показника витрат на 1 грн. виробленої (реалізованої) продукції.

5. Способи аналізу впливу окремих факторів на зміну собівартості .

6. Статистика браку та втрат від браку .

Серед показників ефективності виробничо-господарської діяльності промислових підприємств (фірм) одне із центральних місць посідає собівартість продукції. Це один з основних якісних показників, який в узагальненому вигляді всебічно відбиває виробничо-господарську діяльність підприємств, їх успіхи та втрати в роботі .

Рівень собівартості залежить від :

• обсягу виробництва та якості продукції;

• ефективності використання робочого часу, сировини, матеріалів, устаткування;

• від витрачання фондів заробітної плати;

• організації виробництва тощо.

Зниження собівартості продукції веде до збільшення суми прибутків, підвищення рівня рентабельності та ефективності виробництва. На основі собівартості встановлюються ціни на продукцію.

Ведення обліку витрат регламентує П(С)БО № 16 «Витрати» та Податковий кодекс України ІІІ розділ стаття 138 «Склад витрат та порядок їх визначення».

Собівартість продукції – це виражені у грошовій формі витрати підприємства-виробника, пов’язані з виробництвом та реалізацією продукції певного об’єму та складу. Тобто в ній враховується вартісний вираз спожитих у процесі виробництва засобів виробництва (сировина, матеріали, паливо електроенергія , зношення основних засобів) та витрати, що пов’язані з використанням живої праці (це заробітна плата робітників та службовців, відрахування на соціальне страхування).

Важливими завданнями статистики собівартості продукції є :

1. Статистичне вивчення рівня та динаміки собівартості продукції.

2. Систематичне спостереження за виконанням плану по зниженню витрат на виробництво продукції.

3. Вивчення структури собівартості за видами витрат і виявлення впливу зміни структури витрат на динаміку собівартості продукції.

4. Аналіз факторів, що впливають на рівень та динаміку собівартості продукції та виявлення резервів подальшого зниження собівартості.

Рівень собівартості визначають шляхом ділення загальної суми витрат, пов’язаних з виробництвом певного виду продукції, на обсяг виробництва у натуральних одиницях.

∑ zq

Z = ——

∑q

Витрати , які створюють собівартість продукції, розрізняються не лише за своїм складом, але й за значенням, яке вони мають у процесі виробництва продукції, виконання робіт та наданні послуг.

Ознак, за якими можуть класифікуватися витрати багато, а тих що так чи інакше пов’язані з калькулюванням собівартості – декілька.

До складу собівартості продукції не входять такі видатки як :

1. Необґрунтовані відхилення від техніко-економічних та технологічних нормативів.

2. Штрафи, пені та неустойки які сплачені за порушення договірних умов поставки продукції.

3. Недопоставки та втрати товарно-матеріальних цінностей.

4. Витрати на виправлення браку.

5. Витрати, які пов’язані із зниженням цін на товари і продукти у зв’язку з пониженням сортності та інше.

2.Класифікація витрат :

І. За місцем виникнення витрат на виробництво продукції :

• витрати цеха;

• витрати дільниці;

• витрати різних служб та інших структурних підрозділів.

ІІ . За способом віднесення вартості на продукцію (на виробничу собівартість):

- прямі – це витрати безпосередньо пов’язані з виробництвом окремих видів продукції і на підставі первинних документів відносяться на їх виробничу собівартість. Склад прямих витрат можна знайти у п.12-14 П(С)БО 16. Це витрати на сировину, матеріали, купівельні вироби та напівфабрикати, заробітна плата робітників які безпосередньо виробляють продукцію тощо. Наприклад у хлібопекарній, кондитерській та пивоварній промисловості до прямих витрат можна віднести вартість борошна, цукру, солі, жирів, солоду, пакувальну тару тощо;

- непрямі – це витрати які пов’язані з виробництвом декількох видів продукції і включаються до собівартості продукції (робіт, послуг) за допомогою спеціальних методів. Для цілей калькулювання виробничої собівартості як непрямі витрати розглядають – загальновиробничі витрати, склад яких відображено у п. 15 П(С)БО 16. Наприклад – амортизація верстату, витрати на оренду будівлі цеху, його опалювання, освітлення, водопостачання, основну та додаткову зарплату прибиральниці із нарахованим єдиним соціальним внеском а соціальне страхування тощо. Непрямі витрати складаються з витрат які включають декілька елементів витрат.

ІІІ . За ступенем залежності витрат від коливання обсягів виробництва:

• умовно-постійні – це витрати, які залишаються не змінними у разі зміни обсягу виробництва. Підприємство зазнає їх навіть тоді коли продукція не виробляється. Це витрати на оренду, опалення, освітлення цехів, погодинна оплата праці, сплата земельного податку та інші витрати.

• умовно-змінні – це витрати, які змінюються прямо пропорційно зміні обсягу витрат. Абсолютна величина таких витрат зростає із збільшенням обсягу виробництва та знижується з його зменшенням. Витрати на сировину та матеріали, покупні напівфабрикати, технологічне паливо та енергію, витрати на оплату праці працівникам, що зайняті виробництвом продукції, відрахування ЄСВ тощо.

ІV . За видами витрат на виробництво продукції :

• за економічними елементами – це економічно однорідні види витрат, які мають єдиний економічний зміст і які не можна поділити на окремі частини. Групування витрат за економічними елементами використовується для складання зведеного кошторису витрат на виробництво та визначення таких основних показників як собівартість, обсяг виробництва у порівняльних та у діючих цінах, обсяг реалізованої продукції.

Групування витрат за економічними елементами дає змогу визначити, скільки було здійснено тих чи інших видів витрат у цілому по підприємству протягом того або іншого періоду часу, незалежно від того, де вони виникли і на виробництво якої продукції були використані.

Основні економічні елементи витрат (операційні витрати):

• матеріальні витрати (витрати на сировину та матеріали, напівфабрикати та комплектуючі вироби, витрати на паливо та електроенергію тощо);

• витрати на оплату праці (зарплата за тарифними ставками, відрядними розцінками та посадовими окладами, премії та заохочення, матеріальна допомога, оплата відпусток тощо);

• відрахування на соціальні заходи - ЄСВ;

• амортизація основних засобів та нематеріальних активів

• інші операційні витрати.

Дані про затрати на виробництво за економічними елементами визначаються у розрахунках до бізнес-плану фірм, приводяться у звітності в обсязі всіх витрат даного періоду, незважаючи на те, що деяка частина може бути не зв’язана з виробництвом продукції.

Оскільки класифікація витрат за економічними елементами відбиває витрати підприємства, що пов’язані з виробництвом продукції, то її ще називають кошторисом витрат на виробництво. За її допомогою підсумовують витрати підприємств не залежно від номенклатури продукції, яка ними випускається.

• за статтями калькуляції – це витрати на окремі види продукції. Калькуляція – походить від лат. слова calculatio що означає обчислення – це обчислення собівартості одиниці продукції, виконаних робіт та послуг, а також заготівельної собівартості матеріальних цінностей.

Типовий перелік статей калькуляції включає такі статті:

1. Сировина та основні матеріали.

2. Покупні напівфабрикати та комплектуючі вироби.

3. Допоміжні та інші матеріали.

4. Паливо та електроенергія на технологічні потреби.

5. Зворотні відходи – згідно Закону України «Про відходи» - це будь-яка речовина, матеріали, предмети, що утворилися у процесі виробництва або споживання, а також товари, продукція, що повністю або частково втратили свої споживчі властивості і не мають подальшого використання за місцем їх утворення чи виявлення, і від яких їх власник позбувається або має позбутися шляхом утилізації або видалення (складування або захоронення).

6. Основна заробітна плата виробничих працівників.

7. Додаткова заробітна плата виробничих працівників.

8. Єдиний внесок на соціальне страхування.

9. Амортизація виробничого обладнання.

10. Загальновиробничі витрати - це витрати на обслуговування та управління виробництвом, амортизація основних засобів цехового, дільничого та лінійного призначення; втрати у наслідок пожежі, витрати на сторожову охорону, витрати на службові відрядження, капітальний ремонт будівель; витрати на опалення, освітлення, водопостачання та інше утримання виробничих приміщень; витрати на охорону праці, техніку безпеки, охорону навколишнього середовища; оплата простоїв тощо.

11. Втрати від браку.

12. Супутня продукція (віднімається) - вартість продукції, що одержана одночасно з основним продуктом, тобто в єдиному технологічному процесі. Ця продукція відповідає встановленим стандартам або технічним умовам, приймається відділом ВТК та призначена для подальшої переробки або відпуску на сторону.

Як видно із класифікації, до однієї статті калькулювання собівартості продукції можуть входити витрати, які належать до одного елементу витрат, а до другої статті – витрати, які належать до різних економічних елементів.

У різних галузях промисловості використовується різна за своїм складом номенклатура калькуляційних статей, що зумовлено особливостями в них формування собівартості.

V . За собівартістю продукції (робіт, послуг):

• витрати на продукт – це витрати які складають виробничу собівартість продукції (робіт, послуг), такі витрати осідають на складі у вигляді готової продукції і зменшують фінансовий результат тільки того звітного періоду, в якому така продукція буде реалізованою).

• витрати періоду – це витрати які не включаються до виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), це витрати які не проходять через стадію запасів і списуються в тому звітному періоді, в якому були здійснені, тим самими зменшуючи фінансовий результат такого періоду. Це постійні загальновиробничі витрати, наднормативні витрати, адміністративні витрати, витрати на збут та інші.

Адміністративні витрати - це витрати які спрямовані на обслуговування та управління підприємством - це витрати на службові відрядження та утримання апарату управління; витрати на утримання основних засобів та інших матеріальних активів тобто операційна оренда, страхування майна, ремонт, опалення, освітлення тощо; витрати пов’язані з юридичними та аудиторськими послугами; поштові, телеграфні та телефонні витрати; податки, збори та інші платежі передбачені законодавством; плата за послуги банку тощо.

Витрати на збут – витрати на утримання підрозділів які займаються збутом продукції, витрати на рекламу, на доставку продукції споживачам, витрати на пакувальні матеріали, на дослідженні ринку, оплата праці та комісійні продавцям, торговим агентам, водіям тощо, витрати на відрядження працівників відділу збуту, оренда, податки, страхування, ремонт, утримання основних засобів відділу збуту, оплата послуг збутових, посередницьких організацій тощо .

VІ . Залежно від характеру участі у виробництві:

• основні – це витрати які безпосередньо пов᾿язані з виконанням технологічних операцій з виробництва продукції (робіт, послуг) (наприклад - амортизація лабораторного обладнання, яке використовується для контролю якості продукції у харчовій промисловості);

• накладні – це витрати на управління та обслуговування виробництва (амортизація автомобіля директора підприємства).

Документ в якому відображають виробничу собівартість продукції (робіт, послуг) називають – калькуляцією виробничої собівартості. В одному документі може відображатись як планова так і фактична калькуляція. В цьому документі не відображено факту здійснення господарських операцій і тому він не вважається первинним документом – це зведена таблиця, до якої заносяться опрацьовані дані первинних документів.

Вивчення структури собівартості за економічними елементами дає можливість визначити роль окремих елементів собівартості у загальних витратах, виявити резерви подальшого зниження собівартості за рахунок змін у співвідношеннях між уречевленою та живою працею, розкрити їх вплив на зміну продуктивності праці .

Але ця класифікація не дозволяє визначити собівартість одиниці продукції, особливо тоді коли виготовляється два та більше видів продукції, оскільки кожен елемент витрат хоч і однорідний за економічною суттю, проте не однорідний з боку відношення витрат виробництва конкретних виробів.

Для внутрішньовиробничого планування і виявлення резервів зниження собівартості треба знати не лише загальну суму витрат підприємства за певним економічним елементом, а й величину витрат залежно від місця їх виникнення і конкретної форми виробничого використання; знати яка частина витрат припадає на основне та допоміжне виробництво, на управління. Тому використовується групування витрат за статтями калькуляції.

Структура собівартості продукції за статтями калькуляції відбиває співвідношення затрат у повній собівартості, тобто: що витрачено, куди витрачено і на які цілі спрямовані кошти. Вона дозволяє виділити витрати кожного цеху чи підрозділу підприємства, що є необхідною умовою ведення госпрозрахунку.