Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
РЕ теми 5-8.docx
Скачиваний:
7
Добавлен:
05.12.2018
Размер:
334.26 Кб
Скачать

3. Види регіональної політики.

В залежності від виділених класифікаційних ознак розрізняють різні види регіональної політики (табл. 1).

Таблиця 1

Види регіональної політики

Класифікаційна ознака

Види регіональної політики

1.Суб’єкт управління

- ДРЕП

- політика регіонів

2. Напрям формування

- «згори-донизу»

- «знизу-вгору»

- комбінована

3. Об’єкт управління

- галузева

- територіальна

4. Модель територіального управління

- модель обмеженої децентралізації

- модель регіональної автономії

- модель адміністративного нагляду

5.Рівень розвитку держави

- регіональна політика розвинених країн

- регіональна політика країн, що розвиваються

6.Напрям реалізації

- зовнішня

-внутрішня

7.Наукова школа

- за посткейсіанською теорією

- за неокласичною теорією

- за теорією незбалансованого розвитку

- за суспільними теоріями регіоналізму

- за теорією життєвого циклу товару

- за технологічною теорією

При регіональній політиці “згори-донизу” стратегія регіонального розвитку формується на рівні держави централізовано й “опускається” на регіональний рівень “згори-вниз” для реалізації. Самостійність регіонів різкообмежена. Така модель регіональної політики характерна для командно-адміністративної моделі управління економікою. Регіональна політика “знизу-вгору” передбачає становлення регіональної політики на місцях та донесення її на державний рівень, характеризується повною самостійністю (автономністю) розвитку і характерна для країн з розвинутою ринковою економікою. Тут держава виконує функції контролю за її реалізацією і взаємоузгодження. Комбінована регіональна політика базується на самореалізації суспільства знизу при формуванні стратегічних планів згори, тобто регіональна політика формується і реалізується на регіональному рівні відповідно до сформульованих державою цільових орієнтирів розвитку.

Галузева політика передбачає, передусім, розвиток галузі, а потім – території. При регіональній політиці територіального спрямування регулюванню підлягає загальна структура областей і економічних регіонів, тобто сукупність галузей економічного виробництва, що зосереджені в регіоні.

Модель обмеженої децентралізації регіональної політики передбачає перерозподіл функцій між державою й органами місцевогосамоврядування, функції територіального управління регламентуються центром, і як наслідок, виникає суб’єктивний перерозподіл бюджетних ресурсів, адміністративний вплив на окремі регіони та жорстке регламентування їх діяльності.

Модель регіональної автономії передбачає для регіональних адміністративних одиниць адміністративну автономію, що діють з державою на рівноправних умовах. На обласному та районному рівнях діють державні виконавчі органи (місцеві державні адміністрації), що безпосередньо підпорядковані уряду. Регіональні бюджети автономно виокремлені з державного бюджету. Регіональні та місцеві представницькі органи формуються на виборних засадах.

Модель адміністративного нагляду була запропонована в США і передбачає нагляд і контроль за виконанням місцевими органами влади функцій у сфері охорони здоров’я, фінансування, соціального забезпечення, управління трудовими ресурсами, будівництва та експлуатації швидкісних магістралей державного і регіонального значення тощо.

Основні напрями регіональної політики розвинутих країн, в основному, спрямовані на розв’язання питань, що стосуються проблемних регіонів: депресивних старопромислових, малорозвинутих, з надмірною концентрацією населення і господарства в межах величезних агломерацій тощо.

Регіональна політика країн, що розвиваються, в першу чергу розв’язує такі завдання: регулює співвідношення національного і регіонального аспектів розвитку, центрального і регіонального рівнів управління економікою; відношення до завдання оптимізації регіональних пропорцій, підйому економіки відсталих регіонів, освоєнню нових територій і природних ресурсів; інтеграцію всіх регіонів країни в єдиний національний ринок; раціональне розміщення нових промислових проектів.

Зовнішня регіональна політика орієнтується на налагодження нтеграційних зв’язків між іншими регіонами, сприяння виходу окремих підприємств на інші зовнішньорегіональні ринки; вивчення кон’юнктури ринку, його перспективних напрямів; розвитку міжнародного туризму та створення для цього відповідної інфраструктури; охорону навколишнього середовища; налагодження транспортних торгових потоків; створення вільних економічних зон та спільних ідприємств тощо.

Внутрішня регіональна політика передбачає створення умов збалансованого еколого-економічного та соціального розвитку регіону, розв’язання його внутрішніх проблем розвитку, ефективного господарювання відповідно до поставлених загальнодержавних цільових орієнтирів.

Посткейсіанська регіональна політика враховує міжрегіональні відмінності. В її основі – стимулювання інвестицій і притоку приватного капіталу в малорозвинуті регіони. Із ринкових інструментів регіональної політики пропонувалося застосовувати субсидії, кредитні та податкові важелі, що доцільно використати при формуванні політики сталого розвитку.

Неокласичний регіональний підхід базується на постулаті: вільний нерегульований ринок, як правило, призводить до ліквідації різниці між регіонами, а тому не потрібно обмежувати стихійну дію ринкових сил.

Згідно теорії незбалансованого розвитку ринок без державного регулювання об’єктивно збільшує регіональні відмінності через циклічність і самоорганізацію ринкового механізму, що призводить до посилення відмінностей між розвитком регіонів – розвинутості одних і слабкості інших.

Суспільні теорії регіоналізму значну увагу приділяють зіткненню політичних та екологічних загальнонаціональних і регіональних інтересів. У межах цих теорій розглядаються механізми розподілу ресурсів і політичної влади між регіонами і центром, соціальні відмінності і конфлікти.

За теорією життєвого циклу товару регіональний аспект полягає у поєднанні стадій розвитку товару від його народження до спаду і розміщення товарів різної зрілості в регіонах.

Технологічна теорію передбачає два види проведення регіональної політики: “упорскування” в економіку; формування “полюсів росту”. Регіональна політика першого виду спрямована на рівномірне розміщення продуктивних сил по території країни та пошуком виробництвом трудових ресурсів. Позитивним моментом реалізації моделі є призупинення міграційних процесів. Більшого визнання одержала концепція полюсів і центрів зросту, яку вперше реалізував уряд Франції, зосередивши зусилля на розвитку регіональних столиць, так званих, полюсів (центрів росту), поблизу яких концентрувалися їхні територіальні угрупування.