9. 4. Закон «Copyright»

На сайті університету Де-Поль перераховані чотири найпоширеніших Інтернет-злочини. Це: наклеп (libel), вторгнення в комп’ютер (computer intrusion), халатність (negligence), порушення авторських прав (copyright violation).

Статистика правоохоронних органів СІЛА свідчить про те, що порушення авторських прав, а також крадіжки ма­теріалів і даних в системі онлайн щорічно складають в сумі 10 мільярдів доларів. З появою нових матеріалів в Інтернеті з'являються нові труднощі; уряди просто не встигають адек­ватно реагувати на новинки технічного прогресу, і на сьо­годні в світі не існує країни з досконалим законодавством у сфері авторського права.

Закон «Copyright» регулює використання електронних матеріалів, які можна отримати в Інтернеті.

Визначення символу «Copyright ©» дано в статті 9 закону України «Про авторське право і суміжні права» (в редакції від Ї9 липня 1995 p.): «авторське право на твір науки, літератури і мистецтва виникає через факт його створення. Для виникнення і здійснення авторського права не вимагається реєстрації твору, іншого спеціального оформлення твору або дотримання яких-небудь формальностей. Володар виняткових авторських прав для сповіщення про свої права має право використовувати знак охорони авторського права, який поміщається на кожному екземплярі твору і складається з трьох елементів:

- латинської букви «С» в колі ©;

- імені (найменування) володаря виняткових авторських прав;

- року першої публікації твору».

Але закон Copyright у багатьох випадках не дає відповідь про те, що ми маємо робити з матеріалами, які були отримані з Інтернету і які зобов’язання ми беремо, порушуючи закон Copyright на використання і розповсюдження електронних матеріалів. Багато хто думає, що все, послане в Інтернет, є загальним надбанням. Поштові повідомлення всіх видів захищені також як публіковані друкарські роботи. Як дія ручки на папері, так і дотик пальців до клавіатури, створює Copyright роботу.

В кіберпросторі, не дивлячись на зусилля урядових і неурядових організацій з регулювання авторських прав, існує декілька затверджених стереотипів: «Якщо матеріал був представлений в мережі самим автором, відповідно він був відданий в загальне користування», «Я звернувся в Copyright Office, ця робота виявилася не зареєстрованою, а значить я можу її використовувати», «На матеріалі не було жодного значка, тому він не оберігається законом» і т.д. Наявність таких поглядів, а також широке коло користувачів, яке їх підтримує, свідчить про невисокий рівень правової культури членів мережевого співтовариства. Сьогодні в багатьох країнах світу існує загальна турбота щодо піратства в Інтернет і тому ведеть­ся політика законодавчого регулювання змісту.

За загальним правилом, без згоди автора або іншої особи, яка має авторське право, і без виплати йому винагороди доз­воляється цитування в оригіналі і в перекладі, але з обов'язковою вказівкою імені автора і джерела запозичення; допускається використання цитат (коротких уривків) з опублікованих творів в обсязі, який необхідний для досягнення мети, включаючи цитування статей з газет і журналів у формі оглядів друку, якщо вони обумовлені критичним, полемічним, науковим або інформаційним характером твору. Тут дуже важлива фраза «який необхідний для досягнення мети», оскільки в цьому випадку є право посилатися на чиюсь статтю (вказавши ім'я автора), але не можна передруковувати її повністю. Практично у всіх інших випадках необхідно отримати дозвіл автора на розміщення його творів (в оригіналі, перекладі) в Інтернеті.

Щоб копіювати, друкувати і поширювати матеріали, отримані з Інтернету, має бути ліцензія. З одного боку, коли автор посилає що-небудь в Інтернет, він має чекати, що це буде прочитано, і можливо передано комусь. З другого боку, більшість користувачів не повинні думати, що якщо написано лист автору з проханням дозволити використати його матеріал, то це дає можливість комерційного використання без дозволу автора. Комерційне використання — особлива стаття. За таке використання матеріалу, поміщеного на сайті в Інтернеті, відповідають провайдери. Індивідуальне використання робіт, знайдених на Інтернет сайтах, здійснюється тільки в рамках отриманої ліцензії: не можна вивантажувати, передруковувати знайдений матеріал в комерційних інтересах.

Fair Use (чисте використовування) грає істотну роль в світі Інтернет, де доступ є ефективно обмеженим, і автори роблять гроші шляхом контролю копій. В Інтернеті можна знайти масу сайтів з питань інтелектуальної власності та авторського права. Ключовими словами в пошукових системах можуть використовуватися: «intellectual property», «copyright », « fair use ».

В рамках закону Copyright необхідно розрізняти використання, отриманих в Інтернеті матеріалів в неприбуткових і прибуткових організаціях. При цьому, при укладенні договору необхідно звернути увагу на такі аспекти:

1. Мета і характер використання отриманого в Інтернеті матеріалу (використовувати тільки в процесі навчання, а не для комерційних цілей). В цьому випадку необхідно грамотно і кропітко складати договори.

2. Враховувати скільки матеріалу, отриманого з Інтернету, використовується: невеликі порції можуть бути дозволені авторами, а використання цілої роботи — заборонено.

3. Визначити категорії робіт, які мають підлягати безкоштовному використанню (наприклад, якщо тиражуватиосвітні послуги, то вже створюється освітній ринок).

4. Визначити можливості і обмеження використання матеріалів студентами (матеріали можна використовувати безкоштовно для написання курсових, проведення дослідницьких робіт).

5. Захищати права тих, хто створює нові матеріали і хто адаптує їх.

Враховуючи міжнародний характер мережі Інтернет, важливо те, щоб держави регулювали певні відносини зако­нодавством. За загальним правилом, застосовуються норми законодавства тієї держави, де відбувалася первинна пере­робка тексту. Як правило, на сайтах, на яких були розміщені об'єкти авторського права, указуються умови, згідно яких ці твори можуть бути використані третіми осо­бами. Наприклад, може бути вказано: «копіювання ма­теріалів дозволено винятково за умови посилання на наш ресурс». По суті, вищесказане слід сприймати, як пропо­зиція укладання договору.

У випадку, якщо твір був розміщений у себе на сайті з по­силанням на оригінальний ресурс, то вважається, що був ук­ладений договір, і твір використовується правомірно. Якщо немає жодних вказівок, щодо умов використання, або ж вка­зано, що використання можливе лише з дозволу автора — в цьому випадку доведеться отримати відповідний дозвіл. В абсолютно всіх випадках необхідно зберігати право авторст­ва і право автора на ім'я, тобто при використанні не можна стверджувати, що це власний твір того, хто використав. Та­кож не можна не вказувати імені автора твору.

Як тільки твір, який охороняється, був зафіксований в цифровій формі, щодо нього починається застосування всіх нормативних актів про авторське право. Це означає, що тво­ри, розміщені в мережі, можна використовувати на таких са­мих умовах, як книжку, чи компакт диск.

З метою публікації матеріалу в Інтернеті виконуються дві дії:

1.         Переклад твору в цифрову форму, тобто твір приймає вигляд послідовності нулів і одиниць, яка перетворюється в комп'ютерний файл.

2.    Пересилка такого файлу на сервер, який є доступним широкій аудиторії користувачів.

З авторсько-правової точки зору, переклад твору в цифро­ву форму є переробкою твору або ж його перетворення, або то і інше. І переробка, і перетворення належать винятково авто-

рам прав власності. Ці права закріплюються за авторами на підставі законодавчих норм, при цьому законодавство більшості країн (у тому числі і України) передбачає, що не є порушенням авторських прав — переробка творів без згоди авторів і без виплати гонорару, за умови, що таке викорис­тання здійснюватиметься винятково в особистих цілях.

Офіційний словник ВОІС трактує «особисте використан­ня» — як одноразове перетворення, переклад, переробку, аранжировку, або ж будь-яку іншу переробку винятково в цілях свого особистого використання, в таких випадках, як: власні дослідження, освіта або розвага. Дане визначення містить два важливі компоненти: по-перше, кількість копій, що можна використовувати без згоди автора обмежується однією, а по-друге, чітко визначаються можливі сфери використання.

Інформаційні ресурси стають одним з основних джерел добробуту суспільства. Практично у всіх розвинених країнах, а також в рамках ЄС, ЮНЕСКО, ВОІС ведуться дослідження в напрямі, який називається «Copyright on the Internet».

9. 5. Проблеми правового регулювання в Інтернеті Категорія:   Підручники  Інші книги  Міжнародна інформація  

Інтернет піддається правовому регулюванню, але або воно недостатнє, або несвоєчасне, або не зовсім коректне.

Розвиток мережі Інтернет в найближчому майбутньому перетворить мережу на стандартний канал соціальних ко­мунікацій, по якому здійснюватиметься переважне число роздрібних торгових операцій, переказ грошових коштів, ви­конуватимуться всі функції зв'язку і віщатимуть засоби ма­сової інформації. Виникнуть нові соціальні групи, нова ідео­логія, сформується новий психологічний образ жителя пла­нети XXI століття. Тим самим, природа можливостей, що відкрилися, дозволить успішно дублювати класичні соціальні зв'язки матеріального світу, прив'язаного до гео­графії планети і, в деяких випадках, замінювати їх.

Інтернет як показник прогресу вже зараз робить захоплю­ючим і зручним життя особливого соціального шару — вірту­ального суспільства. Мільйони людей вже не бачать себе інакше, як користувачами мережі Інтернет і правомірно вва­жають себе частиною унікального соціально-інформаційного середовища.

Вказаний канал соціальних комунікацій зараз можна ви­користовувати і як благо для розвитку, і як засіб для здійснення антисоціальних дій. За відсутності норм, що регулюють дії користувачів, організацій і держав в мережі Інтернет, виникає і зміцнюється в свідомості подвійний стандарт: закони мають дотримуватися, але тільки не в ме­режі. Причини даної небезпечної тенденції багатогранні і їх можна умовно розділити на технічні, соціально-психо­логічні і правові3.

До перших можна віднести вплив природи інформації на електронних носіях (електронні дані в нашому матеріально­му світі виглядають надзвичайно мінливими і нестабільни­ми), колосальні масиви даних і «текучість» інформації в ме­режі Інтернет, а також незахищеність протоколів обміну інформацією.

Соціально-психологічними причинами процесу станов­лення подвійного стандарту є відсутність розуміння місця і ролі мережі Інтернет в людському суспільстві і ефемерний статус автономності особи, що дає можливість насолоджува­тися анонімністю і уявною могутністю.

До правових причин належать відома недостатність пра­вового регулювання, а також концептуальна складність за­безпечення доказів в мережі.

9. 6. Спеціальні і загальнотеоретичні проблеми правового регулювання в Інтернеті Категорія:   Підручники  Інші книги  Міжнародна інформація  

При постановці і дослідженні питання про правове регу­лювання в Інтернеті, виникає ряд спеціальних і загальнотео­ретичних проблем.

Серед основних загальнотеоретичних, необхідно виділити проблеми юрисдикції мережі, правосуб'єктності осіб, що представляють, поширють і споживають інформацію в ме­режі Інтернет, а також проблему визначення часу і місця дії в мережі Інтернет.

При аналізі механізмів дії мережі Інтернет і способів уяв­лення і розповсюдження інформації в ній, також виникають спеціальні юридичні проблеми, які не мають аналогів в ре­альному світі.

По-перше, це проблеми регулювання електронної ко­мерції. До них належать питання укладення контрактів за допомогою мережі Інтернет, питання несумлінної реклами, спама, проблема оподаткування підприємництва в мережі Інтернет.

Тематикою наступної групи юридичних проблем в мережі є дотримання авторських прав в мережі. Тут виникають пи­тання використання фреймів, гіперпосилань, мета-тегів, що нерозв'язні і неоднозначно трактуються за законодавством зарубіжних країн і України.

Чергова надзвичайно полемічна проблема мережі — використання товарних знаків в ній, включаючи відому ди­лему товарний знак — доменне ім'я, а також питання зло­вживань при реєстрації доменів.

Дуже важливою проблемою мережі Інтернет є визначен­ня відповідальності провайдерів і власників сайтів за зміст інформації клієнтів і користувачів, яка знаходяться на їх серверах. У ряді країн вже було прийнято декілька спе­цифічних нормативно-правових актів, що регулюють

 вказані відносини і практика використання права має яскра­во виражену національну диференціацію, що вступає в супе­речність зі всесвітнім характером мережі Інтернет.

П'ятою групою правовідносин, що відображає спе­цифічність регулювання мережі Інтернет, є багатогранні пи­тання інформаційної безпеки, що включають криптографію, шифрування, забезпечення безпеки доступу до даних, охоро­ну інтересів приватного життя (privacy). До даної групи при­микають питання моральності і цензури (як приватної, так і мережевих соціальних груп, а також держав і організацій).

Таким чином, можна зробити висновок про те, що зараз в Україні і в світі спостерігається становлення нової галузі права — права телекомунікацій.

9. 7. Кодекс з захисту прав користувачів в кіберпросторі Категорія:   Підручники  Інші книги  Міжнародна інформація  

При розробці норм права телекомунікацій також не­обхідно враховувати унікальний характер соціального сере­довища мережі Інтернет і ті етичні норми, і кодекси етики, які були розроблені мережевим суспільством. Також не­обхідно зважати на звичаї ділового обороту, що належать до розвитку і використання мережі Інтернет. Останніми роками виникла нова галузь науки «інфоетика», в рамках якої роз­робляється кодекс поведінки в інформаційному просторі для тих напрямів, які не були охоплені традиційним правом.

В 1998 році ЮНЕСКО був прийнятий кодекс, який міс­тить положення, щодо напрямів рішення проблеми захисту прав користувачів в кіберпросторі.

Основними положеннями кодексу є:

1.  Забезпечити необхідну свободу доступу до інформації і захист інформації в кіберпросторі на такому ж рівні, як це здійснюється в традиційних медіа-засобах.

2.   Використовувати  всілякі  зусилля  для  ліквідації бар'єрів між інформаційно-багатими і інформаційно-бідни­ ми суспільствами,

3.    Забезпечити доступ населення до важливих масивів інформації і засобів комунікації.

4.    Здійснювати підтримку освіти з метою забезпечення кожному користувачу доступу до засобів Інтернет і інших інформаційних технологій.

5. Продовжити практику проведення всесвітніх форумів з питань інфоетики під егідою ЮНЕСКО.

6.    Проводити міждисциплінарні дослідження в області інфоетики і інформаційних технологій.

7.         Підтримувати заходи для попередження криміналу в Інтернеті.

8.    Підтримувати культурну різноманітність в кіберпрос­ торі і здійснювати заходи, які дозволяють кожній людині, культурі, мові мати рівні можливості для виявлення переваг нової інформаційної ери.

Виникає питання, як захищати права розробників сайтів на свій продукт або на його окремі частини. Необхідно розуміти, що сайт можна розглядати, як сукупність певної інформаційної структури, графічного дизайну і власне інформаційного напов­нення. Веб-сайт є програмою для комп'ютера, що представляє, включену в неї базу даних або іншу інформацію, у вигляді ново­го аудіовізуального або іншого твору, обнародування якого здійснюється шляхом повідомлення (передачі в ефір або по ка­белю) для загальних відомостей за допомогою технічних за­собів, використованих для зв'язку між комп'ютерами.

У наведеному вище тексті, будь-яке слово має цілком пев­ний і закріплений в якому-небудь законі юридичний сенс. Цей сенс з погляду загальноприйнятої комп'ютерної термінології може бути і не цілком точний, зате юридичне правильно визначений об'єкт правовідносин підлягає цілком конкретному правовому захисту.

Таким чином, виходячи з цього визначення, сайт-програ-му слід захищати не як образотворчий, а як літературний твір. А при цьому набагато легше боротися з плагіатом.

Вищенаведені особливості правового регулювання вико­ристання інформаційного простору породжують ряд

пропозицій, що розкривають можливі шляхи рішення про­блем взаємодії реального і інформаційного світу.

Серед них необхідно виділити такі пропозиції:

>  правові — створення рамкового акта, що містить ос­ новні юридичні визначення і принципи використання норм права;

>  технічні — розробка і впровадження загальнодоступ­ них державних систем пошуку з індексацією інфор­ мації, а також систем депонування інформації;

>  організаційні — вільний доступ в сегменти мережі з умовою дотримання законів;

> політичні, що полягають в забезпеченні участі України ;         в створенні протоколів і стандартів мережі Інтернет.

Оскільки Інтернет не має меж, законодавство з його вико­ристання має бути однаковим для різних країн. В Раді Євро­пи прийнята Конвенції про електронну злочинність (Convention on Cyber Crime). Разом з визначенням мінімаль­них стандартів щодо складу злочину вона містить специфічні процедурні питання щодо проведення слідчих дій, пов'яза­них з доступом до комп'ютерних систем і збором інформації в глобальній мережі.

Принципи боротьби з кримінальними зловживаннями зводяться до чотирьох основних напрямів:

-   попередження несанкціонованого доступу;

-   пошкодження систем; .'    - маніпуляції даними;

-   розповсюдження інформації злочинного змісту в мережі.

Через Інтернет сьогодні розповсюджуються інструкції для терористів, ведеться промислове шпигунство, розповсю­джується дитяча порнографія і зображення сексуального на­сильства над дітьми небаченої жорстокості. Все частіше іде мова про необхідність встановлення кримінальної відпові­дальності провайдерів, адже враховуючи жорстку конку­ренцію, самообмеження Інтернет-провайдерів представ­ляється сьогодні нездійсненною мрією.

Хто є власник мережі Інтернет?

Володіти нею не в змозі ніхто. Кожна локальна мережа несе відповідальність за той простір, який вона охоплює. Кожною з них володіє строго певна група організаторів. І всі працюють погоджено, спираючись на загальноприйнятий комплекс правил і стандартів.

Хто управляє мережею Інтернет?

Чітко певного центрального складу правління мережі Інтернет не існує. Але є ряд організацій, які спільно встанов­люють стандарти для взаємодії мереж. «Суспільство Інтер­нет» (Internet Society) — це не комерційна і не урядова ор­ганізація, яка грає важливу роль в діяльності мережі Інтер­нет. Вона надає допомогу Раді із структури Інтернет (Internet Architecture Board), інженерній управляючій групі суспільства Інтернет (Internet Society Engineering Steering Group), яка встановлює стандарти роботи і управляє ними. Вона також підтримує групу, що займається дослідженнями в області Інтернет (Internet Research TaskForce).

Якщо компанія надсилає повідомлення по внутрішній ме­режі за допомогою публічної мережі Інтернет, відповідаль­ність за охорону інформації в мережі несе ніхто інший, як са­ма компанія. Мають бути застосовані можливі технічні запобіжні засоби, що захищають інформацію від «зломів», які можуть бути здійснені за допомогою модему. Захист прово­диться за допомогою «міжмережевих екранів» (firewalls), що фільтрують всю вхідну і вихідну інформацію. Несанкціоно­вані спроби підключення зразу ж дістають відмову. Вся важ­лива інформація (про кредитні картки, особисті дані і інша) може бути зашифрованою для запобігання її розкраданню.

З розвитком Інтернет росте турбота урядів різних країн світу про можливість громадян мати доступ до згубної і руйнівної інформації. Існує декілька найважливіших питань, які трактуються, як «регулювання» в Інтернеті, у тому числі:

>  ліцензування;

>  управління доменними іменами (інформаційна безпе­ ка, включаючи моніторинг і фільтрацію змісту; еко­ номічна безпека).

9. 8. Ліцензування в Інтернеті Наведемо ряд прикладів щодо ліцензування в Інтернеті.

В Китаї і Сінгапурі неодноразово здійснювалися спроби контролювати доступ до мережі за допомогою різних технічних засобів. Уряди цих країн ввели обов'язкове ліцен­зування не тільки провайдерів (ISP), але навіть користу­вачів. Всі модеми ліцензували, а весь потік інформації ме­режі Інтернет проходив через небагатьох національних опе­раторів. Це робилося з метою контролю змісту. Такий метод підходив для цих країн, оскільки Інтернет тут мав порівняно невеликі розміри, а політичний режим допускав вживання цензури. Успіх подібних спроб незначний, хоча час від часу вони робляться і в інших країнах.

Канада стверджує, що уряд може тільки спробувати кон­тролювати зміст Інтернету. Встановити «дзеркальний сайт» так само просто, як і передати «заборонений зміст» у зворот­ньому напрямі. Існує маса різних методів, використання яких перешкоджає встановленню контролю над мережею. Разом з тим, затверджений Палатою общин «Закон С-54» (Bill С-54) закріплює за главою ради право встановлювати технології для охорони цифрових підписів.

Варто зауважити, що спроби контролювати Інтернет не увінчалися успіхом в жодній країні!

Інтернет за своєю природою неможливо контролювати. Для нього не існує перешкод. Інтернет здатний обійти блокування доступу і контроль над змістом мережі. Тому він є універсаль­ним і нейтральним середовищем для передачі інформації. З упевненістю можна сказати, — заявляли Канадські аналітики, — наявні технології не дають повної гарантії, що користувач буде захищений від «неприйнятного» змісту.

В США не існує жодних положень про те, хто має право або може працювати провайдером, а також немає жодних по­ложень, які контролюють схеми з'єднань провайдерів. Варто відзначити, що подібний контроль можливий за допомогою

послуг телефонних компаній або використання радіотехно-логій. Супутникова індустрія, що швидко розвивається, теж дає можливості здійснювати контроль.

Ситуація в СІЛА останніми роками серйозно змінилася. В СІЛА ведуться гарячі дискусії з приводу уніфікації стан­дартів (Uniform Computer and Information Transaction Act — 0151 UCITA) для систем електронної комерції. Передбачува­ний закон проконтролює ліцензування будь-якого програм­ного забезпечення (від текстових редакторів аж до програм управління акціями), що має справу з транзакціями в Інтер­нет. Над законом працювало близько 300 професорів в галузі права з Національної конференції, уповноважених з уніфікації державних законів (National Conference Commissioners on Uniform State Laws). На думку критиків за­кону, він не враховує положень багатьох інших законів, у то­му числі — про авторське право.

Для України проблема ліцензування компаній провай­дерів є також актуальною. Із цього приводу існує тільки дві думки: «ліцензувати» і не «ліцензувати». Супротивники ліцензування часто посилаються на досвід зарубіжних країн, в яких ліцензування відсутнє. При цьому не враховується очевидний факт, що відміна ліцензування — результат «істо­ричного розвитку», який ми хочемо отримати відразу. Крім того, якість послуг, що визначаються тільки ринком, — ре­зультат істинних ринкових відносин, які у нас в «чистому вигляді» поки відсутні. Якщо проблема буде вирішена на ко­ристь ліцензування, то доведеться достатньо детально описа­ти, що власне підлягає ліцензуванню, а що ні.

9. 9. Управління адресним простором в Інтернеті

Структура Інтернет є ієрархією адрес. Кожний комп'ютер, підключений до мережі, одержує свій номер, який і є його адресою. Ці адреси аналогічні телефонним но­мерам. Інформаційні пакети доставляються до свого місця призначення з їх допомогою. Ці адреси мають псевдоніми, зрозумілі людині. Наприклад, людині більш зрозуміла адреса якої-небудь компанії у вигляді: www-ім'я ком­панії.країна, ніж якби він виглядав так: 130.179.16.50. Ад­реси і визначальні імена привласнюються незалежними людьми. До 1998 р. відповідальність за розподіл адрес в Інтернеті ніс департамент торгівлі СІЛА. З недавнього часу почався перехід до управління адресним простором за допо­могою нової міжнародної організації — ICANN, що діє під юрисдикцією СІЛА. Крім того, сьогодні в різних країнах існують організації, що працюють на користь свого регіону.

Як було вже зауважено, вищі адреси називаються доменами, кожний з яких має своє ім'я. Таким чином, доменні імена — це імена комп'ютерів, безпосередньо підключених до Інтернету.

Як відомо, загальний вигляд доменного імені має просту форму — http://www.i'мя.розширення. Ім'я — ця проста у вживанні назва компанії або організації. Розширення — це імена кореневих доменів (найвищих імен в ієрархії). Коре­неві домени можуть бути представлені двома видами імен: за класифікацією видів діяльності і за географічним принци­пом. Все це — називається системою доменних імен (domain namesystem — DNS). Кожному імені відповідає серія чисел, яка називається «номер в протоколі Інтернет» (Internet Protocol numbers), що зберігається на комп'ютерах, через які йдуть повідомлення в Інтернет, і означає, що кожне доменне ім'я має бути офіційно зареєстровано.

Реєстрація доменних імен проводиться різними ком­паніями, які так і називаються — реєстратори (registrars). Ці компанії конкурують між собою. ICANN відповідає за всі процеси управління адресним простором Інтернет і делегує повноваження з управління їм компаніям — реєстраторам у всьому світі.

Щоб розібратися в нюансах авторського права, можна відвідати такі сайти.

http: //Icweb. loc. go v/copyright/rb .html

http://www.aipla.org/

http: //www.benedict. com/

http://v/ww. law. Cornell. edu/topics/copyright. html

http://www.wipo.org/ — ВОІС

http://www.unesco.org/ — ЮНЕСКО

http://www2.echo.lu/legal/en/iap/decision/ — план, що розроб­ляється ЄС для боротьби з піратством в інформаційних середовищах.

http://www.nopiracy.com/ — антипіратський сайт, де до­ступна інформація про негативні наслідки комп'ютерного піратства в міжнародній практиці.

http://www.kv.minsk.by/ — сайт газети «Комп'ютерні вісті», рубрика «Комп'ютер і право» №21, 1999 p., матеріал «Хто автор, а хто ні в павутині Інтернет?».

http://www.cyberpolice.ru/ — управління з економічних злочинів УВС м. Москви.

http://www.aist.com.ua/~qwer/ — асоціація захисту інформації.