Кримінальне право України

Лекційні та семінарські питання

Поняття і система кримінального права України. Загальна

характеристика Кримінального кодексу України.

Поняття, ознаки, види та склад злочину.

Кримінальна відповідальність. Види кримінальних покарань.

Особливості кримінальної відповідальності та покарання

неповнолітніх.

Конспект лекції до теми 11

1. Поняття і система кримінального права України. Загальна характеристика Кримінального кодексу України

Поняття „кримінальне право" прийнято розглядати у двох значеннях, а

1. кримінальне право як галузь права, що знаходить свій вияв у цілісному і єдиному законодавчому акті — Кримінальному кодексі України;

2. кримінальне право як галузь юридичної науки, що знаходить свій вияв у механізмі регулювання кримінально-правових відносин; вивченні вітчизняного кримінального закону і судової практики; теорії і історії кримінального права; науковому аналізі кримінально-правових норм, судових прецедентів та кримінального права зарубіжних країн.

Кримінальне право має такі характерні риси:

1. являє собою систему (сукупність) правових норм, встановлених у суспільстві. Норми кримінального права - це узагальнені правила поведінки, які є загальнообов'язковими до виконання. Ці норми здебільшого виступають як норми - заборони. Вони забороняють певні вчинки людей, а саме злочинні дії або злочинну бездіяльність, під загрозою застосування за їх вчинення особливих примусових заходів - кримінального покарання;

2. його норми встановлюються лише вищим органом законодавчої влади - Верховною Радою України і закріплюються у відповідних законах. Ніякі інші державні органи або посадові особи (навіть Президент України) не правомочні видавати норми кримінального права. Тим самим це право відрізняється від інших галузей права.

Отже, кримінальне право знаходить свій вираз тільки в кримінальних законах. Це так зване позитивне або чинне право;

3) має свій предмет і метод правового регулювання. 4.2 ст.1 Кримінального кодексу України (далі КК України) визначає, які суспільно небезпечні діяння є злочинами та які покарання застосовуються до осіб, що їх вчинили. Злочин і покарання - дві головні інституції, що визначаються нормами кримінального права. Саме відносини, що виникають у зв'язку із вчиненням злочину і застосуванням за це певних покарань, і становлять предмет кримінального права. Застосування покарання до конкретної особи, яка вчинила злочин, є методом правового регулювання відносин, що виникають у зв'язку із вчиненням цього злочину.

Кримінальне право - це галузь права, сукупність правових норм, прийнятих Верховною Радою України, що встановлюють, які суспільно небезпечні діяння є злочини та які види та межі покарань застосовуються до осіб, що їх вчинили.

Кримінальне право виконує певні завдання та здійснює функції.

Завдання кримінального права:

1. охорона суспільного ладу України, його політичної та економічної систем, захист державного суверенітету від злочинних посягань;

2. забезпечення захисту життя, здоров'я, честі й гідності громадян, їх конституційних прав і свобод;

3. захист власності, громадського порядку, довкілля;

4. викорення порушень правопорядку і, перш за все, злочинів;

5. забезпечення миру і безпеки людства;

6) усунення причин, що породжують злочини. Функції кримінального права:

1) охоронна. Воно охороняє властивими йому заходами суспільні відносини від злочинних посягань, що регулюються іншими галузями права. Наприклад, норми цивільного права регулюють відносини, що складаються у сфері власності, а у кримінальному праві встановлюються санкції за злочини проти власності.

Дана функція чітко виражена у ст.1 КК України, де сказано, що .,Кримінальний кодекс України мас своїм завданням правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання злочинам";

2) регулятивна. Проявляється в тому, що норми кримінального права, забороняючи вчинювати суспільно небезпечні дії (бездіяльність), у той же час вимагають певної правомірної поведінки.

Більшість громадян виконують заборони кримінального закону тому, що він відповідає їх уявленням про належну, правомірну поведінку, а деякі тільки тому, що побоюються відповідальності та покарання. Тим самим регулятивна функція кримінально-правових норм відображається у попередженні злочинів, їх недопущенні свідомими громадянами.

Деякі норми кримінального права прямо належать до регулятивних. Це, наприклад, норма про необхідну оборону, що виключає відповідальність при правомірному захисті від злочинного посягання (ст.36 КК України), погашення і зняття судимості (ст.ст.89-91 КК України).

Кримінальному праву притаманні певні принципи, а саме:

1. принцип законності означає, що немає злочину - немає покарання без вказівки на те у законі. Тобто „ніхто не може відповідати за діяння, які на час вчинення не визнавалися законом як правопорушення" (ч.2 ст.58 Конституції України). Зміст цього принципу розкривається також у ч.2 ст.4 КК України;

2. принцип рівності громадян перед законом означає, що особи, які вчинили злочин, рівні перед законом і підлягають кримінальної відповідальності незалежно від статті, національності, походження, майнового стану, займаної посади, віросповідання, переконання тощо;

3. принцип особистої відповідальності за наявності вини особи означає, що „юридична відповідальність особи має індивідуальний характер" (ч.2 ст.61 Конституції України) і можлива лише при встановленні в діянні конкретної особи вини у формі умислу чи необережності (ст.ст.23-25 КК України);

4. принцип невідворотності кримінальної відповідальності означає, що кожна особа, повинна нести кримінальну відповідальність і вона не може бути покарана за один і той же злочин двічі (ч.3 ст. 2 КК України);

5. принцип гуманізму означає, що кримінальний закон заперечує жорстокі, болісні та тілесні покарання, не має на меті номститлея особі, яка вчинила злочин, заподіяти пі фізичні страждання. Гуманізм кримінального права полягає і в тому, що особа, яка вчинила злочин невеликої тяжкості, може бути звільнена від кримінальної відповідальності з передачею її на поруки (ч1 ст.47 КК України);

6. принцип справедливості (індивідуалізації) відповідальності означає, шо покарання, яке застосовує суд до особи злочинця, маєбути у межах закону, конкретним та індивідуальним з урахуванням тяжкості вчиненого злочину;

7) принцип економії кримінальної репресії означає, що законодавець із загальної маси протиправних діянь до сфери кримінально караних відносить лиш ті з них, які мають високий ступень суспільної небезпеки, грубо порушують публічні або приватні права та інтереси, завдають таким правам та інтересам істотної шкоди або створюють реальну можливість заподіяння такої шкоди.

Кримінальне право знаходить своє відображення в законодавстві України про кримінальну відповідальність, що являє собою єдину нормативну систему - Кримінальний кодекс України, який грунтується на Конституції України та загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права.

Основним джерелом кримінального права є Кримінальний кодекс України, який складається із кримінальних законів, що викладеш у вигляді норм.

Кримінальний кодекс України був прийнятий 5 квітня 2001 року, що набрав чинності 1 вересня 2001 року і складається з двох частин - Загальної та Особливої, які поділяються на розділи і статті. Багато статей КК України поділяються на частини, які виділені в окремий абзац. У деяких випадках статті або частини статей КК України поділяються на пункти, що мають цифрове позначення (наприклад, ч 2. ст. 115 „Умисне вбивство" містить 13 пунктів).

Загальна і Особлива частини КК України пов'язані між собою і утворюють нерозривну системну єдність, яка найбільш помітна при застосуванні окремих статей. Не можна застосовувати кримінально-правову норму, що міститься в Особливій частині КК України, не звернувшись при цьому до Загальної частини.

Загальна частина Кримінального кодексу складається з 15 розділів, у яких зосереджені норми, що встановлюють принципи і загальні положення кримінального права, відображають завдання КК та межі його дії, чинність закону у часі й просторі, підстави кримінальної відповідальності, поняття злочину і покарання, види кримінальних покарань, загальні засади призначення покарань і звільнення від них, особливості кримінальної відповідальності й покарання неповнолітніх й таке інше.

Особлива частина Кримінального кодексу складається з 20 розділів, у яких зосереджені норми, що вказують, які конкретно суспільно небезпечні діяння с злочинами і які заходи кримінального покарання можуть бути застосовані до осіб, що їх вчинили. Кожен розділ Особливої частини присвячений певній групі злочинів. Критерієм такого поділу є родовий

об'єкт, тобто однорідні соціальні блага, цінності, суспільні відносини, на які посягає злочин. Наприклад, розділ II містить склад злочинів проти життя та здоров'я особи.

У зв'язку з тим, що абсолютна більшість норм Особливої частини встановлює кримінальну відповідальність за окремі види злочинів, їх структура характеризується однорідністю і складається, як правило, із двох елементів - диспозиції і санкції.

Диспозицією називається частина норми Особливої частини КК України, що визначає зміст злочинного діяння.

Для описування ознак складу конкретного злочину законодавець використовує один із чотирьох видів диспозицій:

1. проста диспозиція називає лише склад злочину і не розкриває його змісту (ст.119 КК України „Вбивство через необережність");

2. описова диспозиція називає склад конкретного злочину і розкриває його зміст, тобто дає його визначення (ч.1.ст. 185 КК України „Крадіжка чужого майна");

3. бланкетна диспозиція називає лише сам склад злочину, а для визначення ознак такого злочину відсилає до норм інших галузей права або інших підзаконних актів (ст.271 КК України „Порушення вимог законодавства про охорону праці");

4. відсильна диспозиція називає ознаки певного складу злочину найчастіше у першій частині статті або називає лише сам склад злочину, а ознаки, що обтяжують такий злочин, вказує в наступній частині статті або відсилає до іншої статті (ст. 115 КК України „Умисне вбивство").

За вчинений злочин у кримінальному законі залежно від його суспільної небезпечності встановлено санкцію. Санкцією називається частина норми Особливої частини КК України, яка визначає вид і розмір покарання за злочин, зазначений в диспозиції.

За видом і розміром покарання можна встановити, якої тяжкості злочин вчинено - особливо тяжкий чи середньої або невеликої тяжкості. У КК України застосовуються відносно-визначені та альтернативні санкції.

Відносно-визначеною є санкція, яка має один вид покарання і вказує його нижчу та вищу межі. Розрізняють два види даної санкції:

1. з нижчою (мінімумом) і вищою (максимумом) межами покарання (на строк „від" і „до"). У цьому разі в законі передбачені нижча та вища межі певного покарання;

2. з максимумом покарання (на строк „до"). У цьому разі в законі визначається тільки вища межа покарання, більше за яку суд не може призначити покарання. Альтернативною є санкція, в якій міститься вказівка на два або кілька видів основних покарань, з яких суд обирає лише одне.

Значна частина санкцій у діючому КК України є альтернативними.