Питання до іспиту з загальної частини кримінального права

1. Поняття кримінального закону, його риси та значення.

Кримінальний закон - це законодавчий акт Верховної Ради України (5 квітня 2001 р., був прийнятий новий КК, який набрав чинності з 1 вересня 2001 р), який містить у собі норми, що вста­новлюють принципи і загальні правила кримінальної відповіда­льності, чи кримінальну відповідальність за певні діяння з вказів­кою покарання, яке може бути застосовано за їх вчинення, або ві­дміняють гаку відповідальність, що існувала раніше.

У кримінальному законі може міститись одна чи кілька норм кримінального права. Таким чином, кримінальне право складається із сукупності кримінальних законів і становить їх си­стему. Кримінальний закон, на відміну від інших галузей права є єдиним джерелом кримінального права (а ні підзаконні акти, а ні судові прецеденти не є таким джерелом); тільки він (закон) вста­новлює злочинність і караність діяння, на підставі чого суддя (суд) застосовує до особи, що вчинила це діяння, покарання, яке, в свою чергу, породжує стан судимості.

2. Види співучасників, критерії їх виділення.

У ст. 27 дасться визначення окремих видів співучасників: виконавця, організатора, підмовника і пособника.

В основу такого розподілу покладено об'єктивні критерії ступінь і характер участі кожного з них у вчиненні злочину.

Ступінь участі це інтенсивність діяння кожної з осіб, які діють спільно, щодо виконання своєї ролі в учиненні злочину.

Характер участі визначає функціональну роль кожного співучасника в спільному злочині. У певних випадках при одній і тій самій функціональній ролі особи може бути різна ступінь її участі у вчиненні злочину.

Співучасники у злочині можуть виконувати різні ролі або однорідні, або різнорідні функції. В ст. 27 КК названі види співуча­сників, якими с виконавець, організатор, під мові пік і пособник.

Виконавець. Ним вважається особа, яка безпосередньо вчи­нила злочин. Це означає, ідо виконавцем с співучасник, який своїми діями виконав повністю або хоча б частково (в якійсь частині) об'єк­тивну сторону злочину. Такою особою є той, хто безпосередньо спричинив злочинний результат. Водночас злочин вважається вико­наним особою і тоді, коли вона вчинила його не власноруч, а вико­риставши для цього іншу особу, яка через малолітство, розумову ві­дсталість, психічну хворобу та з інших причті не могла розуміти характеру і значення дій, що нею вчинялися.

Виконавцем (співвиконавцем) може бути також суб'єкт, який з мстою вчинення злочину використовує осіб, які не підля­гають кримінальній відповідальності за скоєне. Це так зване опо­середковане виконання.

Опосередковане виконання може мати місце, коли для скоєння злочину (його об'єктивної сторони) використовувався суб'єкт, який не досяг віку кримінальної відповідальності, або неосудна особа. Опосередковане виконання буде також тоді, коли

злочинні дії було вчинено в результаті фізичного або психічного насильства.

У цих випадках йдеться про посереднє виконання злочину.

Організатором визнається особа, яка організувала вчи­нення злочину або керувала його (їх) підготовкою чи вчиненням. Організатором також с особа, яка створила організовану групу чи злочинну організацію, або керувала нею, або особа, яка забезпе­чувала фінансування чи організовувала приховування злочинної діяльності організованої групи або злочинної організації (ч. 3 ст.27 КК).

Організатором с особа, яка не тільки викликає в інших осіб бажання вчинити злочин, а й об'єднує їх, розробляє план вчинен­ня злочинних дій, розподіляє ролі між учасниками злочину або здійснює безпосереднє керівництво вчиненням злочину як вата­жок, розпорядник діяльності, спрямованої на досягнення злочин­ного результату.

Приховування злочинної діяльності організованих груп і злочинних організацій може здійснюватися під виглядом офіцій­но зареєстрованих товариств тощо. Такс приховування може здій­снювати представник влади або інші службові особи шляхом зло­вживання владою або службовим становищем. У таких випадках відповідальність настає за сукупністю скоєних злочинів.

Діяльність організатора може бути спрямована на вчинення окремого злочину (наприклад, убивства) або пов'язана з утворен­ням злочинної організації. Відповідальність за організаторську діяльність передбачена також і як самостійний злочин.

Підмовником, відповідно до ч. 5 ст. 19, вважається особа, яка схилила до вчинення злочину. Діяльність нього співучасника харак­теризується тим, що він свідомо викликає в іншої особи рішучість або зміцнює намір впинити злочин, який виник у неї раніше.

Підмовництво може здійснюватися різними способами і в різних формах. Це фізичний або психічний примус, підкуп, наказ, доручення, умовляння, прохання, обман тощо. Це можуть бути і жести, якими підмовник виражає і передає свою думку і бажання тому, кого схиляє до вчинення злочину. Такі жести прийнято на­зивати конклюдентннми діями. Підмовник використовує їх, як правило, на місці вчинення злочину, надаючи виразність і одноз­начність жесту, зміст якого розуміє і сприймає виконавець. Результатом підмовиицтва г виконання підмовленим того злочину, до вчинення якого його схилив підмовник.

Підмовництво матиме місце також тоді, коли особа схили­ла кого-небудь до пособництва, тобто до сприяння виконавцю.

Підмовництво передбачає активну діяльність. Однак під­мовник не бере безпосередньої участі у вчиненні злочину, що ві­дрізняє його від виконавця.

Із суб'єктивної сторони діяльність підмовника характе­ризується прямим умислом. Підмовляючи кого-небудь до вчи­нення певного злочину, винний усвідомлює суспільно небезпеч­ний характер своєї дії, передбачає її небезпечні наслідки і бажає їх настання.

Пособником є особа, яка сприяла вчиненню злочину.

Пособництво може проявлятися по-різному. Стаття 27 КК передбачає такі форми пособництва: дача порад, вказівок, палан­ня засобів для вчинення злочину, усунення перешкод до його вчинення.

Пособництвом є також обіцяння до або в процесі вчинення злочину сховати злочинця, знаряддя і засоби вчинення злочину, слі­ди злочину, а також предмети, добуті злочинним шляхом. Заздале­гідь обіцяне переховувати, як і будь-який інший вид співучасті, впливає на вчинення виконавцем злочину, дає злочинцю надію на приховання злочину, зміцнює його бажання і рішучість вчинити злочин і тому знаходиться в причинному зв'язку з діями виконавця.

Пособництво злочину може бути на кожній стадії вчинення злочину, як правило, до моменту його закінчення в юридичному (законодавчому) розумінні.

Пособник, як і інші співучасники, діє умисно. Він знає про злочинні наміри виконавця і допомагає йому.

Частина шоста ст. 27 КК говорить, що не є співучастю необіцяне заздалегідь переховування злочинця, знарядь і засобів вчи­нення злочину, слідів злочину чи предметів, здобутих злочинним шляхом, або придбання чи збут таких предметів.

Не є співучастю обіцяне до закінчення вчинення злочину неповідомлення про достовірно відомий підготовлений або вчи­нюваний злочин. Такі особи підлягають кримінальній відповіда­льності лише у випадках, коли вчинене ними діяння містить ознаки іншого злочину (ч. 7 ст. 27 КК).

Дії організатора, підмовника і пособника кваліфікуються, як правило, за статтею, за якою кваліфіковано злочин виконавця, з посиланням на відповідну частину ст. 27.

У випадках, коли виконавцем злочину г спеціальний суб'єкт (посадова особа у посадових злочинах, військовослужбовець у військових злочинах), дії співучасників, які не с спеціальними суб'єктами, мають кваліфікуватися за тим законом, за яким ква­ліфікуються дії виконавця злочину, як правило, з посиланням па відповідну частину ст. 27.