1. Поняття охорони праці за трудовим правом. Гарантії прав працівників на охорону праці

Конституція України закріпила право громадян на охорону їх життя і здоров’я в процесі трудової діяльності. Основним об’єктом правового захисту є людина як найвища соціальна цінність, її права і свободи, гарантії їх реалізації.

Охорона здоров’я — один із пріоритетних напрямів державної діяльності. Держава використовує світовий досвід організації роботи щодо поліпшення умов і безпеки праці.

14 жовтня 1992 р. Верховна Рада України прийняла Закон «Про охорону праці», який регулює відносини між власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом і працівником щодо питань безпеки, гігієни праці і виробничого середовища. Закон встановив єдиний порядок організації охорони праці в Україні.

Після прийняття 23 вересня 1999 р. Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві і професійного захворювання, що спричинили втрату працездатності» до нього були внесені істотні зміни, і цей Закон діє у новій редакції від 21 листопада 2002 р.

19 листопада 1992 р. Верховна Рада України прийняла «Основи законодавства України про охорону здоров’я», в яких також передбачено, що кожна людина має право на охорону здоров’я.

Нові закони про охорону праці і здоров’я встановили повну відповідальність власника за створення безпечних і нешкідливих умов праці. Нове законодавство зобов’язало власників підприємств відшкодовувати працівникам не тільки матеріальну, але й моральну шкоду, заподіяне їм каліцтво або інше пошкодження здоров’я, пов’язане з виконанням трудових обов’язків. Відшкодування можливе навіть без втрати потерпілим працездатності. Під моральною шкодою потерпілого розуміють страждання, завдані працівнику внаслідок фізичного або психічного впливу і що призвели до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршенню стосунків з оточуючими його людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

До участі у вирішенні питань охорони праці держава залучає профспілки: вісім статей Закону «Про охорону праці» закріплюють право профспілок брати участь у різноманітних формах при здійсненні заходів з охорони праці. Цим законом на профспілки покладено здійснення більше десяти функцій у питаннях охорони праці. Їх участь необхідна, оскільки травматизм на підприємствах України — поширене явище. Рівень інвалідності поміж тих, які працюють, є досить високим.

Державні органи, підприємства, трудові колективи, профспілки повинні вживати усіх заходів щодо ретельного виконання вимог нормативних актів з охорони праці.

Дія Закону «Про охорону праці» поширюється на всі підприємства, установи і організації незалежно від форм власності і видів їх діяльності, на всіх працюючих громадян, а також на тих, хто залучений до роботи на цих підприємствах. Отже, всі правила з охорони праці, викладені в ньому, обов’язкові і для підприємств недержавного сектору.

В юридичній літературі поняття «охорона праці» вживається у широкому і вузькому значеннях. У широкому значенні цей термін використовується для позначення всієї сукупності норм трудового права, спрямованих на всебічну охорону трудових прав громадян, тобто права на працю та її оплату, на відпочинок, соціальне забезпечення тощо. На основі такого розуміння охорони праці вчені сформулювали принцип охорони праці як один із основних принципів трудового права. Насправді, воно сформувалося як право охорони праці і по суті залишається таким. Слід думати, що подальше підвищення його ролі буде пов’язане саме з посиленням охорони праці, тобто охорони життя працівника на виробництві, його здоров’я, фізичних і моральних сил. Такі вчені, як А. Є. Пашерстник, Н. Г. Александров, Я. Л. Кисельов, А. С. Краснопільський, А. А. Абрамова, С. А. Голощапов під охороною праці розуміли сукупність усіх норм трудового права, оскільки усі вони встановлені на користь працівників.

Під охороною праці у вузькому значенні розуміється сукупність правових норм і правил, що встановлюють заходи щодо створення безпечних умов праці, запобігання виробничому травматизму і професійним захворюваням, а також таких, що регулюють нагляд і контроль за дотриманням законодавства про охорону праці, яка здійснюється державою за активної участі трудових колективів і профспілок.

Стаття 1 Закону України «Про охорону праці» визначає, що «охорона праці — це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних і лікувально-профілактичних заходів і засобів, спрямованих на збереження здоров’я і працездатності людини в процесі праці» (схема). Здоров’я — це стан повного фізичного, духовного і соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб і фізичних вад.

Питання відшкодування працівникам у випадках заподіяння шкоди їх здоров’ю вирішуються відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове Державне страхування від нещасного випадку на виробництві і професійного захворювання, що призводять до втрати працездатності» від 23 вересня 1999 р.

Інститут охорони праці у вузькому значенні включає в себе правові норми, які регулюють:

- організацію охорони праці на виробництві;

- здійснення заходів щодо індивідуального захисту від виробничих травм і професійних захворювань;

- охорону праці жінок, неповнолітніх та інвалідів;

- нагляд і контроль за дотриманням норм з охорони праці;

- відповідальність працівників за порушення норм з охорони праці.

ОХОРОНА ПРАЦІ

(ЗАКОН УКРАЇНИ «ПРО ОХОРОНУ ПРАЦІ»

ВІД 14 ЖОВТНЯ 1992 РОКУ)

Система правових заходів

Система соціально-економічних

заходів

Система організаційно-

технічних заходів

Система санітарно-гігієнічних

заходів

Система лікувально-

профілактичних заходів

Схема. Система охорони праці

Гарантії прав працівників на охорону праці

Під час укладення трудового договору громадянин, який поступає на роботу, повинен бути поінформований власником під розписку про умови праці на підприємстві, наявність на робочому місці, де він працюватиме, небезпечних і шкідливих виробничих чинників, які ще не усунені, і можливі наслідки їх впливу на здоров’я, про його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до законодавства і колективного договору.

Забороняється укладення трудового договору з громадянином, якому медичним висновком запропонована робота, протипоказана за станом здоров’я.

До виконання робіт підвищеної небезпеки і таких, що вимагають професійного відбору, допускаються особи за наявності психофізіологічної експертизи.

Працівник має право відмовитися від дорученої роботи, якщо склалася виробнича ситуація, небезпечна для його життя або здоров’я або для оточуючих його людей і навколишнього середовища. За період простою з цих причин (не з вини працівника) за ним зберігається середній заробіток.

Працівник має право розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не дотримується законодавства про працю, умов колективного або трудового договору. У цьому випадку виплачується вихідна допомога в розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного заробітку.

Працівників, які мають потребу за станом здоров’я у наданні їм легшої роботи, власник або уповноважений ним орган повинен на строк, вказаний у медичному висновку, за необхідності встановити скорочений робочий день і організувати проведення навчання працівника для отримання іншої професії відповідно до законодавства.

На час припинення експлуатації підприємства, цеху, ділянки, окремого виробництва або устаткування органом державного нагляду або службою охорони праці за працівниками зберігається місце роботи.