2. Організація охорони праці на підприємстві

Перш ніж підприємство почне працювати, воно має одержати дозвіл про початок роботи. Постановою Кабінету Міністрів України від 15 жовтня 2003 року № 1631 затверджений Порядок видачі дозволу Державним комітетом з нагляду за охороною праці і його територіальними органами про початок роботи. Дія Положення поширюється на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності та видів їх діяльності. Дозвіл видається за наявності позитивних висновків органів державного пожежного нагляду, санітарно-епідеміологічної служби, а в разі потреби — органів нагляду з ядерної і радіаційної безпеки про готовність підприємства до роботи. У разі початку роботи нового підприємства без згаданого дозволу власник несе відповідальність відповідно до чинного законодавства.

Власник зобов’язаний створити у кожному структурному підрозділі і на робочому місці умови праці відповідно до вимог нормативних актів, а також забезпечити дотримання прав працівників, гарантованих законодавством про охорону праці. З цією метою він створює на підприємстві відповідні служби і призначає посадовців, що забезпечують вирішення конкретних питань охорони праці, затверджує інструкції про обов’язки цих осіб, права і відповідальність за виконання покладених на них функцій, а також контролює їх дотримання.

Так, на підприємстві створюється служба охорони праці.

Типове положення про неї затверджене Державним комітетом України з нагляду за охороною праці 3 серпня 1993 р.

На підприємстві з кількістю тих, хто працює, 50 і більше осіб працедавець створює службу охорони праці.

На підприємствах із кількістю працівників менше 50 чоловік функції цієї служби можуть виконувати в порядку сумісництва особи, котрі мають відповідну підготовку. На підприємстві з кількістю працівників менше 20 осіб для виконання функцій цієї служби можуть залучатися сторонні фахівці на договірних началах, які мають відповідну підготовку.

Служба охорони праці підпорядковується безпосередньо керівнику підприємства і прирівнюється до основних виробничо-технічних служб.

Фахівці цієї служби мають право:

- видавати керівникам структурних підрозділів підприємств обов’язкові для виконання розпорядження щодо усунення наявних недоліків;

- одержувати від керівників структурних підрозділів необхідні відомості, документацію і пояснення з питань охорони праці;

- вимагати усунення від роботи осіб, які не пройшли медичного огляду, навчання, інструктажу, перевірки знань і таких, що не мають допуску до відповідних робіт, або не виконують норми з охорони праці;

- призупиняти роботу виробництв, ділянок, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва у разі порушень, що створюють загрозу життю або здоров’ю тих, хто працює;

- направляти керівнику підприємства відомості про притягнення до відповідальності працівників, котрі порушують вимоги з охорони праці. Розпорядження фахівця з охорони праці може відмінити лише керівник підприємства.

Ліквідація служби охорони праці допускається лише в разі ліквідації підприємства.

Відповідно до ст. 16 Закону України «Про охорону праці» на підприємстві з кількістю працівників 50 і більше осіб рішенням трудового колективу може створюватися комісія з питань охорони праці, рішення якої мають рекомендаційний характер.

Щоб об’єднати зусилля найнятих робітників, учених, фахівців з охорони праці й окремих громадян для поліпшення охорони праці, захистити працівників від виробничого травматизму і професійних захворювань, можуть створюватися асоціації, товариства, фонди та інші добровільні об’єднання, що діють відповідно до законодавства.

Власник розробляє і затверджує комплексні заходи для досягнення встановлених нормативів з охорони праці, впроваджує прогресивні технології, досягнення науки і техніки, засоби механізації і автоматизації виробництва, вимоги економіки, позитивний досвід з охорони праці.

Багато питань охорони праці розв’язуються у колективних договорах. Так, відповідно до ст. 20 Закону України «Про охорону праці» у колективному договорі сторони передбачають: надання працівникам соціальних гарантій у сфері охорони праці на рівні, не нижче передбаченого законодавством; їх обов’язки, а також комплексні заходи щодо досягнення встановлених нормативів безпеки, гігієни праці й виробничого середовища, підвищення існуючого рівня охорони праці; запобігання випадкам виробничого травматизму, професійних захворювань, аварій і пожеж; визначають обсяги і джерела фінансування вказаних заходів.

Важливою правовою формою планування заходів з охорони праці є угода власника з профспілкою або іншим уповноваженим на представництво трудового колективу органом, яка додається до колективного договору. Названа угода укладається з урахуванням причин нещасних випадків і професійних захворювань на виробництві, а також загального стану умов праці. В угоді конкретизуються, уточнюються заходи щодо охорони праці на ділянках, агрегатах, у цехах зі встановленням строків їх виконання і осіб, відповідальних за виконання.

У колективному договорі передбачаються і умови виплати працівникам грошової компенсації на придбання лікувально-профілактичного харчування (молока або рівноцінних йому харчових продуктів) при роз’їзному характері роботи.

Важливими правовими формами регулювання охорони праці є Генеральна, регіональна й галузеві угоди між Кабінетом Міністрів і профспілковими об’єднаннями України.

Норми Генеральної угоди обов’язкові для обліку на всіх рівнях колективних переговорів (галузевому, регіональному, виробничому) як мінімальні гарантії.

Порядок розроблення інструкцій з охорони праці

Правила і норми з техніки безпеки мають на меті забезпечити захист працівників від фізичних травм і дії технічних засобів, які використовуються у процесі праці. У них визначаються правила безпечного виконання робіт, належного оснащення машин, верстатів тощо.

Порядок розроблення інструкцій з охорони праці визначений у Наказі Міністерства праці і соціальної політики України і Комітету з нагляду за охороною праці «Про затвердження Положення про розробку інструкцій з охорони праці» від 29 січня 1998 р. № 91.

У Положенні про розробку інструкцій з охорони праці передбачено, що інструкції діляться на:

- інструкції, що належать до державних міжгалузевих нормативних актів про охорону праці;

- приблизні інструкції;

- інструкції, що діють на підприємстві.

Загальне керівництво розробленням (переглядом) інструкцій на підприємстві покладається на працедавця.

Працедавець несе відповідальність за організацію розроблення (перегляду) і забезпечення всіх працівників необхідними інструкціями.

Працедавець безкоштовно забезпечує інструкціями працівників і керівників структурних підрозділів (служб).

Перегляд інструкцій, що належать до державних міжгалузевих нормативних актів про охорону праці, і приблизних інструкцій проводиться не рідше одного разу на 10 років, перегляд інструкцій, що діють на підприємствах — у строки, передбачені державними актами про охорону праці, на основі яких вони розроблені, але не рідше одного разу на 5 років, а для професій або видів робіт з підвищеною небезпекою — не рідше одного разу на 3 роки.

У випадках аварійної ситуації, змін у законодавстві про працю і охорону праці, при впровадженні нових технологій, зміні технологічного процесу, нового виду устаткування, інструментів, видів енергії тощо інструкції переглядаються до закінчення зазначених термінів.

У разі відсутності в нормативних актах про охорону праці вимог, які необхідно виконати для гарантування безпечних і нешкідливих умов праці на певних роботах, власник зобов’язаний вжити узгоджені з органами державного нагляду заходи, що гарантують безпеку працівників.