- •1.Архітектура та образотворче мистецтво в українській культурі кін. 18-19 ст.
- •19. Історичні передумови виникнення української культури
- •22. Козацькі думи
- •23. Український романтизм
- •46. Національно-духовне оновлення (з 1987).
- •47.Низька культурна традиція та естетична категорія'''комічного'
- •48.Нова українська література(Основ'яненко,Котляревський,Шевченко)
- •51.Піднесення національно-культурного відродження в Україні на початку 20 століття
- •52.Побут,звичаї та обряди українського народу(14-17 століття)
- •54.Політика коренізації в україні в радянський період
- •55.Поняття цивілізації в суспільстві і науковій думці.
- •56. Пореволюційний національно-культурний розвиток в Україні (1917-1930 р)
- •58.Природа і культура,сучасні концепції культури
- •59.Проблема розколу в православнй церкві України та можливості їх подолання
- •62..Розвиток філософської думки в Україні(Сковорода,Юркевич)
- •63. Роль церкви в освіті у 14-17 ст.
- •66.Світове значення українського кіномистецтва(довженко,параджанов,миколайчук)
- •72 Становлення нації та його культурний зміст
- •73Створення символічних сиситем і культурних об'єктів як зміст культурного прогресу
- •74 Стилі професійної художньої творчості : українське бароко, романтизм, модернізм
- •75.Суспільно-політичні та історичні обставини розвитку укр.Культури у 14-17 ст.(в зошиті)
- •76.Сучасний конструктивізм в розумінні феномену націй
- •77.Шевченко і Драгоманов як провідники української національної ідеї
- •79.Творчіст сковроди і ідеал мандрівного філософа
- •84.Українська культура в часи тоталітаризму (1930-1950).
- •90.Харківський та Київський університети (в зош)
- •91.Хрещення русі і візантійський вплив(в зош)
- •92.Художні стилі в укр.Культурі
- •93.Шедеври музичної культури(в зош)
58.Природа і культура,сучасні концепції культури
Кожен народ, створюючи власну національну культуру, тим самим робить внесок у світову культуру, здійснюючи за її допомогою зв'язок з навколишньою природою та іншими народами.
У своїй багатогранних проявах культура так чи інакше торкається природи, її відображення, її розуміння.
Серед ранніх форм релігії існував атотемізм (від слова "ототем", що означає "його рід") — фатальна віра в надприродний зв'язок між людськими родами і тваринами. Вони були типовими для первіснообщинного ладу і входили до складу тієї культури, яка відповідала даній стадії розвитку.
У Стародавньому Єгипті, як і в усьому стародавньому світі, обожнювали сили природи. Після розливу Нілу зміна засухи розквітом рослинності сприймалася як воскресіння бога рослинного світу Осіріса.
У античні часи погляд на людину як на унікальне явище природи, повага до особистості громадянина поліса зумовили таку характерну рису античної культури, як антропоморфізм, — перенесення властивих людині рис на природу і навіть на богів. Останніх греки, а пізніше і римляни уявляли у вигляді людей — безсмертних, прекрасних і вічно молодих. Одвічне прагнення до гармонійного розвитку людини, єдність фізичної і духовної краси знаходилися в центрі античної філософії, мистецтва, міфології. Все це зумовило непересічне значення античної доби для людства, його культурного поступу.
Значною є роль релігії в розвитку мистецтва, науки, моралі слов'ян. У східнослов'янській релігії яскраво відбиті дві риси, найбільш характерні для землеробських племен раннього середньовіччя: обожнювання сил природи в різноманітних формах та культ роду.
У язичницьких віруваннях своєрідно поєднувалися народна фантазія та знання людини про світ, віковий досвід поколінь, що закарбувався у правилах етики, естетики, моралі. У народній поетичній творчості вищі сили — боги — мали людську подобу, але були наділені надлюдськими силою і вмінням, можливостями й розумом. Поряд з позитивними живуть герої негативні. Вони доповнюють перших, відтіняючи їхні найкращі риси.
Пантеон язичницьких богів формується на ґрунті матеріалістичних уявлень. Так, на першому місці стояв Вседержитель, узагальнюючий Бог, він же батько природи і Владика світу, волею якого тримається доля всього і всіх. Далі йдуть бог світла Сварог та його син, особливо шанований на Русі, Дажбог, Хоре чи Сонце. Це зумовлено тим, що сонце було життєдайною силою всього сущого на Землі.
Вагоме місце в сучасній культурології посідають концепції, які повязані з дослідженням динаміки (історії) культури, насамперед концепція циклічного розвитку культури (або культурно-історичних коловоротів). Предтечею цього напряму був італійський філософ Джамбаттіста Віко (1668-1744), який розподілив історію людства на три епохи: епоху богів, епоху героїв і епоху людей. У першу епоху, виходячи з стану варварства, люди обожнювали природу, тому їх життя регулювалося релігійними ритуалами і нормами, а формою правління була теократія. Епоха героїв виділяє окрему сім?ю, в якій зростає роль батька як необмеженого монарха серед членів сім?ї, а формою правління стає монархія або аристократична республіка. Епоха людей - це зрілість людського роду, де відносини між індивідами регулюються совістю, розумом і обов?язком, тому й форма правління відповідна - демократія, заснована на визнанні громадянської та політичної свободи. Проте, сягнувши вищого ступеня розвитку, в епоху середньовіччя людство знову опинилося на початку циклу.