5 Фонетика – це наукова галузь, що займається дослідженням звуків людської мови. Термін фонетика відпочатку позначав ту сферу знань, яка пояснює творення звуків, артикуляцію.

Для чого вивчають звуки? Звукоаналіз необхідний передусім для:

* розв’язання фундаментальних лінгвістичних проблем: природа і сутність мови, структура мови, мова і мовлення, мова і мислення, походження мови та закономірності розвитку мов, система відтворення мови на письмі, шляхи й методи вивчення мовного матеріалу тощо;

* удосконалення методики викладання іноземної мови, техніки мовлення (дикції), сурдопедагогіки;

* автоматичного “клонування” мовлення: синтез і розпізнавання;

* застосування в телефонії, радіо та інших каналах зв’язку;

* розширення методів криміналістичної практики: фоноскопічна експертиза, фонодетектор брехні та ін.;

* використання в медицині: логопедія, біодіагностика, звукопротезування, звукотерапія.

6 Складнопідрядні речення

За значенням і будовою розрізняють три основні види склад­нопідрядних речень:

І. Означальні підрядні — які підпорядковуються певному сло­ву або словосполученню головної частини, виступаючи його ат­рибутивною характеристикою. Із головним реченням ці конст­рукції з'єднуються сполучними словами:

а) займенниками (що, який, котрий, чий), наприклад: Бережіть теє слово, що гранилось віками у битвах, в трудах... (Л. Забашта); Зорею станьмо для людей отих, яких на світі ще нема в живих (В. Швець);

 

б) прислівниками (де, куди, звідки, коли, як), наприклад: Чому ж у цю пізню годину, коли все навкруг спочиває, не спить Ольга? (С. Скляренко) — і підрядними сполучниками (щоб, наче, нена­че, ніби, як), наприклад: Спогади були такими тривожними, наче все знову відбувалось реально.

2. Займенниково-означальні — пояснюють член головного ре­чення, виражений займенником той, такий, все, кожний, ужитим у значенні іменника, наприклад: Те, що було, минулося і знову не буде (Т. Шевченко).

3. З'ясувальні підрядні — відповідають на питання всіх відмінків і відносяться до тих членів у головному реченні, що означають різні вияви мовлення, мислення, почуття. Це здебільшого дієсло­ва — бажати, бачити, боятися, відповідати, говорити, думати, за­питувати, нагадувати, питати, слухати та ін; прикметники — пе­вен, радий, щасливий та ін; прислівники — видно, відомо, по­трібно та ін.; іменники з дієслівним значенням типу думка, згадка, повідомлення, розмова й под. Підрядні з'ясувальні речення з'єдну­ються з головними:

 

а) сполучниками — що, як, щоб, ніби, мов, наче, чи, наприк­лад: Щасливий тим, що живу тобою, Вітчизно рідна — земле спо­дівань (М. Сингаївський); Вийшовши з таксі, бабуся ретельно пе­ревірила, чи всі речі були на місці;

б) сполучними словами — хто, який, чий, котрий, де, куди, коли, як, наприклад: Ви знаєте, як пахне хліб диханням сівача, вогнем безсонних діб (Л. Забашта).

4. Обставинні підрядні — виступають щодо головної частини як обставини або уточнюють обставину, наявну в головній частині. Ці конструкції поділяються на: а) підрядні мети. До цього різновиду належать конструкції, що означають мету дії головної частини й відповідають на питання для чого? з якою метою? навіщо? Показником синтаксичних відно­шень у цих конструкціях є сполучники щоб, щоби, аби, щоб тільки, аби тільки, можливі вирази типу для того, щоб; за тим, щоб; з тією метою, щоб та ін., наприклад: Щодалі доводилося все частіше за­глядати до словника, аби написати твір без помилок; Щоб добре жити, треба добре робити (Нар. тв.);

б) підрядні міри або ступеня — підрядна частина яких указує на міру чи ступінь вияву дії головного речення або ступінь вияву ознаки, якості, вираженої прикметником, прислівником або імен­ником у головній частині, і відповідає на питання наскільки? якою мірою? до якої міри? як? Для Зв'язку підрядного речення з головним використовуються сполучники оскільки, щоб (що аж, що й, що хоч), що... то, сполучні слова скільки, наскільки, як, наприклад: Часом вода розливалася так пишно, що у воді потопа­ли не тільки ліси й сінокоси (О. Довженко);

в) підрядні місця — указують на місце дії та відповідають на питання де? куди? звідки?, наприклад: Туди, де образи кохані, душа окрилена летить (О. Олесь);

 

г) підрядні наслідку (наслідкові). Ці речення є обставиною наслідку дії або стану головного речення і поєднуються з ним нерозчленованим сполучником так що. Підрядне наслідкове може стояти тільки після головної чи тієї його частини, яку пояснює, наприклад: До міста добралися засвітла, так що магазини були ще відчинені;

 

є) підрядні порівняльні. Ці складні речення мають таку го ловну частину, зміст якої виявляється шляхом порівняння її з змістом підрядної, поєднуються вони найчастіше за допомого сполучників як, ніби, наче, мов тощо, наприклад: Кличуть, ваб лять мене ті незнані краї, мов казкові дитячі мрії;

 

Примітка. Ці конструкції слід відрізняти від простих ре­чень із порівняльними зворотами, які не становлять собою предикативної одиниці, наприклад: Розтануло його корот­кочасне, як сон, щастя.

ж) підрядні умови. Ця підрядна частина складних конструкцій указує на умову дії головної частини, відповідає на питання за якої умови? і поєднується сполучниками якщо, коли, якби, як, раз, аби, коли б, як же, наприклад: Як одступиш од грамоти на аршин, то вона од тебе на сажень (Нар. тв.);

и) підрядні часу. Указують на час або період тривання дії головної частини. Зазвичай підрядні частини цих речень стосу­ються всієї головної частини й залежать Від неї, поєднуючись за допомогою сполучників і сполучникових слів коли, як, поки, допоки, аж поки, аж доки, після того як, перш ніж, перед тим як, до того як, відколи, відтоді як, як тільки, з того часу як і відпові­дають на питання коли? як довго? доки? на який час? До обста­вин часу в головному реченні, які уточнюються, належать колись, незабаром, сьогодні, щойно й под., наприклад: Та в порожнечі нам блукати, аж доки ми тягар того хреста донесемо до нашої Голготи (І. Качуровський);

 

к) підрядні причини (причинові). Визначають причину дії головної частини та відповідають на питання чому? з якої причи­ни? Для зв'язку використовуються сполучники бо, що, тому що, через те що, сполучникові вирази завдяки тому що, у зв'язку з тим що, на тій підставі що, з тієї причини що, з того приводу що й т. ін. Сполучник тому що в цих реченнях може вживатися нерозчле-новано, наприклад: Дні ставали холодніші й коротші, тому що була вже друга половина листопада; (і розчленовано) Мабуть, тому, що сонце стояло високо, тінь від щогли була короткою;

 

л) підрядні допусту (допустові). У підрядній частині повідом­ляється про підставу чи умову, усупереч якій відбувається дія головної частини. Для зв'язку підрядної частини з головною ви­користовують сполучники хоч (хоча), хай (нехай), дарма що, не­зважаючи на те що. Сполучними засобами між ними можуть та­кож виступати займенники й прислівники з часткою не: хто не, що не, який не, як не, скільки не, наприклад: І все ж, як не цікаво було в музеї, а треба було повертатися до готелю;

 

7 Типізація мовних норм       У сучасній українській літературній мові розрізняють такі типи норм: 1. Орфоепічні (норми правильної вимови), наприклад: -        тверда вимова шиплячих: чай, чому, Польща (а не чьай,  чьому, Польщьа); -        дзвінкі приголосні в кінці слова або складу не оглушуються: гриб, репортаж, любов, раз, лід (а не грип, репорташ, любоф, рас, літ); -       голосний о ніколи не наближається до а : молоко, потреби, дорога (а не малако, патреби, дарога); -       літера щ передає звуки  шч: вищий, що (а не висший, шо); -       буквосполучення дж, дз передають злиті звуки: сиджу, кукурудза (а не сижу, кукуруза); -       літера  ґ передає звук ґ: обґрунтування,  ґатунок (а не обгрунтування, гатунок). 2. Акцентуаційні (норми правильного наголошування), наприклад: ненависть, середина, новий, близький, чотирнадцять, текстовий, мабуть, завжди, літопис, байдуже, випадок, ідемо, підуть, разом, приятель, показ. 3. Морфологічні (норми правильного вживання відмінкових закінчень, родів, чисел, ступенів порівняння і под.), наприклад: -         вживання закінчень кличного відмінка: пане професоре, Андрію Петровичу, Ольго Василівно, добродію Панчук; -        вживання паралельних закінчень іменників у давальному відмінку: декану і деканові, директору і директорові, сину і синові; при цьому, називаючи осіб, слід віддавати перевагу закінченням -ові, -еві, наприклад: панові Ткаченку, ректорові, але заводу, підприємству, відділу  тощо. У випадку, коли кілька іменників-назв осіб підряд стоять у давальному відмінку, закінчення потрібно чергувати: генеральному директорові Науково-дослідного інституту нафти і газу  панові Титаренку Сергію Олександровичу; -        вживання іменників чоловічого роду на позначення жінок за професією або родом занять: професор Городенська, лікар Тарасова, заслужений учитель України Степова, декан Світлана Шевченко, викладач Олена Петрук (слова лікарка, викладачка, завідувачка і под. використовуються лише в розмовно-побутовому стилі, але аспірантка, артистка, журналістка, авторка – і в професійному мовленні); -        чоловічі прізвища на   -ко,  - ук   відмінюються: Олегові Ткачуку (але Олені Ткачук),  Василя Марченка (але Мар'яни Марченко), Максимові Брикайлу (але Тетяні Брикайло); -        форми ступенів порівняння прикметників та прислівників: дорожчий, найдорожчий (а не більш дорожчий, самий  дорогий);  швидше, найшвидше, якнайшвидше, щонайшвидше (а не саме швидше, більш швидше, більш швидкіше  і т.д.); -        визначення роду іменників: так, слова шампунь, аерозоль, біль, степ, нежить, тюль, ступінь, Сибір, поні, ярмарок - чоловічого роду; слова бандероль, барель, ваніль, авеню, альма-матер – жіночого; євро, Тбілісі, табло – середнього; -        використання іменників, прикметників тощо замість активних дієприкметників:  завідувач кафедри (а не завідуючий), виконувач обов'язків (а не виконуючий), чинний правопис (а не діючий), відпочивальники (замість відпочиваючі) і т.д.      

8 Безсполучникове складне речення

Безсполучниковими складними реченнями називаються такі речення, в яких окремі прості речення об'єднуються в одне ціле не сполучниками чи сполучними словами а лише інтонацією.

Між реченнями у безсполучниковому складному на письмі ставляться кома, крапка з комою, двокрапка, тире. Наприклад: Пригріло сонечко, обсохла земля, потягла орача в поле (М. Коцюбинський); Сонце підбилося високо вгору; надворі стало душно (І. Нечуй-Левицький); Цілісінький день у роботі: одно ще не скінчу, вже друге мене дожидає (Марко Вовчок); Грім гримить —хліб буде родить (нар. тв.).

 КОМА

Якщо частини безсполучникового складного речення вказують на одночасність або часову послідовність явищ, подій тощо, між ними ставиться кома. Наприклад: Мороз притискує, зривається північний вітер, мете сніг через рейки (О. Десняк); Минають дні, минає літо, настала осінь (Т. Шевченко); Дзюрчали десятки фонтанів, лящали та щебетали всілякі птахи у клітках попід піддашшям, свистів стругом бондар (М. Коцюбинський); Небо порізали вогнями стріли, ударив грім, на пильних дорогах знявся вітер (О. Десняк); Пароплав обганяє плоти, високі хвилі налітають на них (М. Горький); Ти прозаїк, я поет (О. Пушкін).

 КРАПКА З КОМОЮ

Якщо частини безсполучникового складного речення менше пов'язані між собою за змістом чи дуже поширені, або в середині їх є вже розділові знаки, то між ними ставиться крапка з комою. Наприклад: Веселому жартівливому меншому братові хотілося говорити; старший знехотя кидав йому по кілька слів (І. Нечуй-Левицький); З-за землі, на кривавій попрузі неба, скочила невеличка іскорка; довга променяста смуга простяглася від неї над землею; далі викотився серп огненного кільця —і пучок світу полився, розливаючись по горах, лісах, по високих будівлях (Панас Мирний); Сонце гріє, вітер віє з поля на долину; над водою гне з вербою червону калину (Т. Шевченко); Темная діброва стихла і мовчить; листя пожовтіле з дерева летить (Я. Щоголів).

 ДВОКРАПКА

Двокрапка ставиться між реченнями, що входять до безсполучникового складного речення:

якщо друге речення вказує на підставу, причину того, про

мовиться у першому: Мир у світі таки буде: його хочуть усі люди (нар. тв.); Любіть книгу: вона допоможе вам розібратися в строкатому сплетінні думок, навчить вас пова-лсати людину (М. Горький);

якщо друге речення розкриває зміст першого в цілому або якогось із його членів: Ти знаєш приказку: перш ніж: запалає вогонь, мусить вибухнути сірий дим (М. Коцюбинський); В осінній час сім погод у нас: сіє, віє, туманіє, шумить, мете, гуде і зверху йде (нар. тв.);

 

ТИРЕ

Тире між реченнями^що входять у безсполучникове складне речення, ставиться:

коли йдеться про швидку зміну подій або несподіваний наслідок: Дивлюся — аж світає, край неба палає (Т. Шевченко); На ярмарку почуто поміж людом — Устима вбито (Марко Вовчок); Оглянувся —в пору вже кипить бій (О. Гончар);

коли зміст одного речення протиставляється змісту другого: Стоїш високо — не будь гордим, стоїш низько — не гнися (нар. тв.); Пан

коли в другій частині речення вказується на наслідок або висновок з того, про що мовиться у першому: Чайки стогнуть — то ж на бурю (М. Горький); Защебетав соловейко — пішла луна гаєм (Т. Шевченко); Слово до слова — зложиться мова (нар. тв.).