- •1. Формування основних лексичних шарів сучасної української мови
- •3Предмет і завдання лексикографії
- •4Відокремлення обставин
- •5 Фонетика – це наукова галузь, що займається дослідженням звуків людської мови. Термін фонетика відпочатку позначав ту сферу знань, яка пояснює творення звуків, артикуляцію.
- •6 Складнопідрядні речення
- •9 Ускладнені прості речення
- •11 Односкладні речення
- •12 Омоніми
- •13 Лексико-грамматические разряды фразеологизмов
- •14 Регресивна асиміляція
- •15 Складносурядне речення
- •Розділові знаки між простими реченнями в складносурядному
- •16 Творення і правопис дієприкметників
- •17 Складнопідря́дне ре́чення
- •19 Частка
- •20 Пряма мова, непряма і невласне-пряма мова
- •21 Дієприслівник
- •22 Приголосний звук
- •23 Правопис складних прислівників
- •24 Багатозначність слова в сулм
- •26 Тире між підметом і присудком
- •27 Особливості відмінювання числівників?
- •Непохідні і похідні сполучники
- •Поділ сполучників за вживанням
- •Сурядні і підрядні сполучники
- •Сурядні сполучники
- •Підрядні сполучники
- •31 Прислівник
- •32 Дієслово
- •33 Займенник
- •34 Числ́івником
- •35 Прикме́тник
- •36 Іме́нник
- •37 Словотвір
- •39 Лексичне значення слова
- •41 Поняття фраземи, її ознаки
- •42 Підмет
- •43 Присудок
- •44 Однорідні члени речення
- •46 Зміни приголосних при словотворенні
- •48 Фонетична транскрипція
- •50 Закінчення іменників другої відміни чоловічого роду в родовому відмінку однини
- •51 Кличний відмінок в українській мові
- •52Правопис іншом. Слів
- •53 Українські прізвища
5 Фонетика – це наукова галузь, що займається дослідженням звуків людської мови. Термін фонетика відпочатку позначав ту сферу знань, яка пояснює творення звуків, артикуляцію.
Для чого вивчають звуки? Звукоаналіз необхідний передусім для:
* розв’язання фундаментальних лінгвістичних проблем: природа і сутність мови, структура мови, мова і мовлення, мова і мислення, походження мови та закономірності розвитку мов, система відтворення мови на письмі, шляхи й методи вивчення мовного матеріалу тощо;
* удосконалення методики викладання іноземної мови, техніки мовлення (дикції), сурдопедагогіки;
* автоматичного “клонування” мовлення: синтез і розпізнавання;
* застосування в телефонії, радіо та інших каналах зв’язку;
* розширення методів криміналістичної практики: фоноскопічна експертиза, фонодетектор брехні та ін.;
* використання в медицині: логопедія, біодіагностика, звукопротезування, звукотерапія.
6 Складнопідрядні речення
За значенням і будовою розрізняють три основні види складнопідрядних речень:
І. Означальні підрядні — які підпорядковуються певному слову або словосполученню головної частини, виступаючи його атрибутивною характеристикою. Із головним реченням ці конструкції з'єднуються сполучними словами:
а) займенниками (що, який, котрий, чий), наприклад: Бережіть теє слово, що гранилось віками у битвах, в трудах... (Л. Забашта); Зорею станьмо для людей отих, яких на світі ще нема в живих (В. Швець);
б) прислівниками (де, куди, звідки, коли, як), наприклад: Чому ж у цю пізню годину, коли все навкруг спочиває, не спить Ольга? (С. Скляренко) — і підрядними сполучниками (щоб, наче, неначе, ніби, як), наприклад: Спогади були такими тривожними, наче все знову відбувалось реально.
2. Займенниково-означальні — пояснюють член головного речення, виражений займенником той, такий, все, кожний, ужитим у значенні іменника, наприклад: Те, що було, минулося і знову не буде (Т. Шевченко).
3. З'ясувальні підрядні — відповідають на питання всіх відмінків і відносяться до тих членів у головному реченні, що означають різні вияви мовлення, мислення, почуття. Це здебільшого дієслова — бажати, бачити, боятися, відповідати, говорити, думати, запитувати, нагадувати, питати, слухати та ін; прикметники — певен, радий, щасливий та ін; прислівники — видно, відомо, потрібно та ін.; іменники з дієслівним значенням типу думка, згадка, повідомлення, розмова й под. Підрядні з'ясувальні речення з'єднуються з головними:
а) сполучниками — що, як, щоб, ніби, мов, наче, чи, наприклад: Щасливий тим, що живу тобою, Вітчизно рідна — земле сподівань (М. Сингаївський); Вийшовши з таксі, бабуся ретельно перевірила, чи всі речі були на місці;
б) сполучними словами — хто, який, чий, котрий, де, куди, коли, як, наприклад: Ви знаєте, як пахне хліб диханням сівача, вогнем безсонних діб (Л. Забашта).
4. Обставинні підрядні — виступають щодо головної частини як обставини або уточнюють обставину, наявну в головній частині. Ці конструкції поділяються на: а) підрядні мети. До цього різновиду належать конструкції, що означають мету дії головної частини й відповідають на питання для чого? з якою метою? навіщо? Показником синтаксичних відношень у цих конструкціях є сполучники щоб, щоби, аби, щоб тільки, аби тільки, можливі вирази типу для того, щоб; за тим, щоб; з тією метою, щоб та ін., наприклад: Щодалі доводилося все частіше заглядати до словника, аби написати твір без помилок; Щоб добре жити, треба добре робити (Нар. тв.);
б) підрядні міри або ступеня — підрядна частина яких указує на міру чи ступінь вияву дії головного речення або ступінь вияву ознаки, якості, вираженої прикметником, прислівником або іменником у головній частині, і відповідає на питання наскільки? якою мірою? до якої міри? як? Для Зв'язку підрядного речення з головним використовуються сполучники оскільки, щоб (що аж, що й, що хоч), що... то, сполучні слова скільки, наскільки, як, наприклад: Часом вода розливалася так пишно, що у воді потопали не тільки ліси й сінокоси (О. Довженко);
в) підрядні місця — указують на місце дії та відповідають на питання де? куди? звідки?, наприклад: Туди, де образи кохані, душа окрилена летить (О. Олесь);
г) підрядні наслідку (наслідкові). Ці речення є обставиною наслідку дії або стану головного речення і поєднуються з ним нерозчленованим сполучником так що. Підрядне наслідкове може стояти тільки після головної чи тієї його частини, яку пояснює, наприклад: До міста добралися засвітла, так що магазини були ще відчинені;
є) підрядні порівняльні. Ці складні речення мають таку го ловну частину, зміст якої виявляється шляхом порівняння її з змістом підрядної, поєднуються вони найчастіше за допомого сполучників як, ніби, наче, мов тощо, наприклад: Кличуть, ваб лять мене ті незнані краї, мов казкові дитячі мрії;
Примітка. Ці конструкції слід відрізняти від простих речень із порівняльними зворотами, які не становлять собою предикативної одиниці, наприклад: Розтануло його короткочасне, як сон, щастя.
ж) підрядні умови. Ця підрядна частина складних конструкцій указує на умову дії головної частини, відповідає на питання за якої умови? і поєднується сполучниками якщо, коли, якби, як, раз, аби, коли б, як же, наприклад: Як одступиш од грамоти на аршин, то вона од тебе на сажень (Нар. тв.);
и) підрядні часу. Указують на час або період тривання дії головної частини. Зазвичай підрядні частини цих речень стосуються всієї головної частини й залежать Від неї, поєднуючись за допомогою сполучників і сполучникових слів коли, як, поки, допоки, аж поки, аж доки, після того як, перш ніж, перед тим як, до того як, відколи, відтоді як, як тільки, з того часу як і відповідають на питання коли? як довго? доки? на який час? До обставин часу в головному реченні, які уточнюються, належать колись, незабаром, сьогодні, щойно й под., наприклад: Та в порожнечі нам блукати, аж доки ми тягар того хреста донесемо до нашої Голготи (І. Качуровський);
к) підрядні причини (причинові). Визначають причину дії головної частини та відповідають на питання чому? з якої причини? Для зв'язку використовуються сполучники бо, що, тому що, через те що, сполучникові вирази завдяки тому що, у зв'язку з тим що, на тій підставі що, з тієї причини що, з того приводу що й т. ін. Сполучник тому що в цих реченнях може вживатися нерозчле-новано, наприклад: Дні ставали холодніші й коротші, тому що була вже друга половина листопада; (і розчленовано) Мабуть, тому, що сонце стояло високо, тінь від щогли була короткою;
л) підрядні допусту (допустові). У підрядній частині повідомляється про підставу чи умову, усупереч якій відбувається дія головної частини. Для зв'язку підрядної частини з головною використовують сполучники хоч (хоча), хай (нехай), дарма що, незважаючи на те що. Сполучними засобами між ними можуть також виступати займенники й прислівники з часткою не: хто не, що не, який не, як не, скільки не, наприклад: І все ж, як не цікаво було в музеї, а треба було повертатися до готелю;
7 Типізація мовних норм У сучасній українській літературній мові розрізняють такі типи норм: 1. Орфоепічні (норми правильної вимови), наприклад: - тверда вимова шиплячих: чай, чому, Польща (а не чьай, чьому, Польщьа); - дзвінкі приголосні в кінці слова або складу не оглушуються: гриб, репортаж, любов, раз, лід (а не грип, репорташ, любоф, рас, літ); - голосний о ніколи не наближається до а : молоко, потреби, дорога (а не малако, патреби, дарога); - літера щ передає звуки шч: вищий, що (а не висший, шо); - буквосполучення дж, дз передають злиті звуки: сиджу, кукурудза (а не сижу, кукуруза); - літера ґ передає звук ґ: обґрунтування, ґатунок (а не обгрунтування, гатунок). 2. Акцентуаційні (норми правильного наголошування), наприклад: ненависть, середина, новий, близький, чотирнадцять, текстовий, мабуть, завжди, літопис, байдуже, випадок, ідемо, підуть, разом, приятель, показ. 3. Морфологічні (норми правильного вживання відмінкових закінчень, родів, чисел, ступенів порівняння і под.), наприклад: - вживання закінчень кличного відмінка: пане професоре, Андрію Петровичу, Ольго Василівно, добродію Панчук; - вживання паралельних закінчень іменників у давальному відмінку: декану і деканові, директору і директорові, сину і синові; при цьому, називаючи осіб, слід віддавати перевагу закінченням -ові, -еві, наприклад: панові Ткаченку, ректорові, але заводу, підприємству, відділу тощо. У випадку, коли кілька іменників-назв осіб підряд стоять у давальному відмінку, закінчення потрібно чергувати: генеральному директорові Науково-дослідного інституту нафти і газу панові Титаренку Сергію Олександровичу; - вживання іменників чоловічого роду на позначення жінок за професією або родом занять: професор Городенська, лікар Тарасова, заслужений учитель України Степова, декан Світлана Шевченко, викладач Олена Петрук (слова лікарка, викладачка, завідувачка і под. використовуються лише в розмовно-побутовому стилі, але аспірантка, артистка, журналістка, авторка – і в професійному мовленні); - чоловічі прізвища на -ко, - ук відмінюються: Олегові Ткачуку (але Олені Ткачук), Василя Марченка (але Мар'яни Марченко), Максимові Брикайлу (але Тетяні Брикайло); - форми ступенів порівняння прикметників та прислівників: дорожчий, найдорожчий (а не більш дорожчий, самий дорогий); швидше, найшвидше, якнайшвидше, щонайшвидше (а не саме швидше, більш швидше, більш швидкіше і т.д.); - визначення роду іменників: так, слова шампунь, аерозоль, біль, степ, нежить, тюль, ступінь, Сибір, поні, ярмарок - чоловічого роду; слова бандероль, барель, ваніль, авеню, альма-матер – жіночого; євро, Тбілісі, табло – середнього; - використання іменників, прикметників тощо замість активних дієприкметників: завідувач кафедри (а не завідуючий), виконувач обов'язків (а не виконуючий), чинний правопис (а не діючий), відпочивальники (замість відпочиваючі) і т.д.
8 Безсполучникове складне речення |
Безсполучниковими складними реченнями називаються такі речення, в яких окремі прості речення об'єднуються в одне ціле не сполучниками чи сполучними словами а лише інтонацією. Між реченнями у безсполучниковому складному на письмі ставляться кома, крапка з комою, двокрапка, тире. Наприклад: Пригріло сонечко, обсохла земля, потягла орача в поле (М. Коцюбинський); Сонце підбилося високо вгору; надворі стало душно (І. Нечуй-Левицький); Цілісінький день у роботі: одно ще не скінчу, вже друге мене дожидає (Марко Вовчок); Грім гримить —хліб буде родить (нар. тв.). КОМА Якщо частини безсполучникового складного речення вказують на одночасність або часову послідовність явищ, подій тощо, між ними ставиться кома. Наприклад: Мороз притискує, зривається північний вітер, мете сніг через рейки (О. Десняк); Минають дні, минає літо, настала осінь (Т. Шевченко); Дзюрчали десятки фонтанів, лящали та щебетали всілякі птахи у клітках попід піддашшям, свистів стругом бондар (М. Коцюбинський); Небо порізали вогнями стріли, ударив грім, на пильних дорогах знявся вітер (О. Десняк); Пароплав обганяє плоти, високі хвилі налітають на них (М. Горький); Ти прозаїк, я поет (О. Пушкін). КРАПКА З КОМОЮ Якщо частини безсполучникового складного речення менше пов'язані між собою за змістом чи дуже поширені, або в середині їх є вже розділові знаки, то між ними ставиться крапка з комою. Наприклад: Веселому жартівливому меншому братові хотілося говорити; старший знехотя кидав йому по кілька слів (І. Нечуй-Левицький); З-за землі, на кривавій попрузі неба, скочила невеличка іскорка; довга променяста смуга простяглася від неї над землею; далі викотився серп огненного кільця —і пучок світу полився, розливаючись по горах, лісах, по високих будівлях (Панас Мирний); Сонце гріє, вітер віє з поля на долину; над водою гне з вербою червону калину (Т. Шевченко); Темная діброва стихла і мовчить; листя пожовтіле з дерева летить (Я. Щоголів). ДВОКРАПКА Двокрапка ставиться між реченнями, що входять до безсполучникового складного речення: якщо друге речення вказує на підставу, причину того, про мовиться у першому: Мир у світі таки буде: його хочуть усі люди (нар. тв.); Любіть книгу: вона допоможе вам розібратися в строкатому сплетінні думок, навчить вас пова-лсати людину (М. Горький); якщо друге речення розкриває зміст першого в цілому або якогось із його членів: Ти знаєш приказку: перш ніж: запалає вогонь, мусить вибухнути сірий дим (М. Коцюбинський); В осінній час сім погод у нас: сіє, віє, туманіє, шумить, мете, гуде і зверху йде (нар. тв.); |
ТИРЕ
Тире між реченнями^що входять у безсполучникове складне речення, ставиться:
коли йдеться про швидку зміну подій або несподіваний наслідок: Дивлюся — аж світає, край неба палає (Т. Шевченко); На ярмарку почуто поміж людом — Устима вбито (Марко Вовчок); Оглянувся —в пору вже кипить бій (О. Гончар);
коли зміст одного речення протиставляється змісту другого: Стоїш високо — не будь гордим, стоїш низько — не гнися (нар. тв.); Пан
коли в другій частині речення вказується на наслідок або висновок з того, про що мовиться у першому: Чайки стогнуть — то ж на бурю (М. Горький); Защебетав соловейко — пішла луна гаєм (Т. Шевченко); Слово до слова — зложиться мова (нар. тв.).