9.Історія створення , структура та змістове наповнення збірки Петрарки «Канцоньєре».

Головний твір - «Консоньери». Переробляв їх 9 разів. 1373 остання редакція. Остаточна редакція - «Ватиканський кодекс». Опубліковані через два століття після написання Кістяк - сонети, всього 366 творів, 318 сонетів, 29 кансон. 2 частини: перша «На життя Мадонни Лаури» друга «На смерть МЛ». Структура і тема задаються в першому сонеті. Сповідь - розповідь зрілої людини. Головна тема - юнацька нерозділена любов.

Петрарка ламає канон. У нього може бути будь-яка рима. Петрарка не цурається реального часу. Називає себе істориком Лаури. Лаура змінюється.

Петрарка любить метафори. «Серце на долоні». У Данте Беатріче віддалена від землі, у Петрарки Лаура жива, більш відсторонена.

Випередив час - прозаїзація. Це ритмізована проза. За життя Петрарки це вважалося дивним. Одиницею поезії Петрарки є не слово, а вірш, вірніше ритміко-синтаксична одиниця, в якій окреме слово розчиняється. Зашифровано ім'я Лаури. Поет, заглиблений в аналіз свого внутрішнього світу, уважно прислухається до своїх почуттів, роздумує над їхньою суперечливістю. Не раз він замислюється над незбагненною складністю внутрішніх рухів людської душі Лаура залишається завжди суровою повелителькою; кохання поета до неї безнадійне й живе одними лише мріями, примушує його бажати смерті та шукати полегшення у сльозах. Скарги поета на свою гірку участь позбавлені однообразності, тому що він знаходить безліч варіацій для передачі одних й тих самих переживань. У віршах різної тематики в «Канцоньєре» вимальовується образ нової людини з її складним внутрішнім світом. Вона ще вагається, не легко розстається з християнсько-аскетичною мораллю середньовіччя, в неї ще остаточно не сформувалася нова система найвищих моральних цінностей, але вона вже цілком пов'язана з життям, з його земними радощами і болями.Петрарка надав сонету класичної викінченості, і він набув значення взірця жанрової форми і ліричної мови для багатьох поетів, його наслідування породило в європейській поезії цілу течію петраркізму.

10. Новаторство Бокаччо-новеліста. Поєднання в «Декамероні» фольклорної традиції з новим гуманістичним світобаченням.

«Декамерон»(1350-1353) - це найвищий етап у творчій еволюції Боккаччо, збірка оповідань, якою закладено основи жанру художньої реалістичної новели в Європі. Його виникнення пов'язане з трагічною подією - епідемією чуми, що охопила багато міст Європи, а 1348 року дійшла й до Флоренції. Описом чуми й починається «Декамерон», пошесть - це ніби відправний пункт у композиційному задумі письменника. Композиція «Декамерона»: десятеро молодих людей, - сім жінок і три юнаки, - зустрівшися випадково в церкві, вирішили тимчасово залишити місто, оселитися в позаміських маєтках, осторонь від вогнища епідемії, і прожити цей час, поки лютує пошесть, якнайспокійніше, в розвагах, співах, а надто - в розповідях. Намір виконано, оповідачів десятеро, за містом вони лишаються десять днів, кожен з них щодня розказує по одній оповідці, отже, за допомогою цього композиційного принципу об'єднано сто оповідок. Назва твору знаходить своє пояснення саме тут. Декамерон - це грецьке словоутворення, значення якого - десятиденник.

Сюжети для новел Боккаччо брав із різних джерел. Переважна більшість їх запозичена з античної, східної, середньовічної літератур, з фольклору, в окремих групах новел відтворені реальні події з флорентійського життя. Увесь цей матеріал переосмислено і перетворено в дусі гуманістичних ідей та естетики гуманізму. Запозичення не позбавили твір оригінальності. Автор послугувався ними для відтворення живого світу Італії, панорами національного життя з його побутом і звичаями, своєрідними людськими характерами. Дії майже всіх новел на запозичені сюжети відбуваються на батьківщині Боккаччо.

Гуманістичне звеличення людини, як чоловіка, так і жінки, незалежно від походження, знаходимо в багатьох любовних новелах.