11. «Звільнений Єрусалим» т.Тассо як ідейно-естетичний підсумок італійського Відродження.

Останнім видатним поетом італійського Відродження, творчість якого припадає на період жорстокої реакції, був Торквато Тассо (1544-1595). Коли він працював над поемою «Звільнений Єрусалима», у нього посилилась хвороблива релігійність, страх перед церковною цензурою, і на цьому грунті виникло незадоволення своїм твором, особливо наявністю в ньому чуттєвого елемента, несумісного з релігійними поглядами. Поет відмовився видавати поему, маючи намір переробити і виправити її. Тимчасом обстановка при феррарському дворі несприятливо впливала на його душевний стан, що призвело до прогресуючого психічного захворювання. В 1581 р. один із друзів поета без його дозволу видав «Звільнений Єрусалим». Це [197] надзвичайно налякало Тассо, і він відрікся від твору. Надрукована поема викликала гостру полеміку, нападки на неї гнітили поета, посилювали аскетичні настрої. Під їхнім впливом він видав перероблений варіант поеми під назвою «Завойований Єрусалим», який за ідейним рівнем та художнім змістом стоїть незрівнянно нижче від першої редакції.

«Звільнений Єрусалим» - найвище досягнення Тассо і одна з найвизначніших ренесансних епопей. Працюючи над поемою, поет усвідомлював свою мету - створити християнський епос великого ідейного змісту. Тому у пошуках сюжету він звернувся до історичних подій, які хвилювали його сучасників, а саме - до першого хрестового походу - облоги і взяття Єрусалима (кінець XI ст.). Ця тема була актуальною для Італії другої половини XVI ст. у зв'язку з небезпекою турецької агресії в Південну Європу. Розбійницька держава Османів встановила своє панування на Балканському півострові, в Албанії, підкорила Угорщину і погрожувала виснаженій війнами, роздрібленій Італії. Папа та уряди італійських держав закликали до відродження традицій хрестових походів, до нового наступу на Схід. У 70-ті роки об'єднані сили Італії та Іспанії розгромили флот Османської імперії у Лепантській битві і заслонили Південну Європу від турецької навали. Ця подія трактувалася в Італії як подвиг католицької зброї. Такі настрої проникали і в літературу, зокрема, знайшли відображення в ідейному змісті «Звільненого Єрусалима».

12. Суспільно-духовні обставини перебігу Відродження в Німеччині. Зв’язок німецького гуманізму з ідеями Реформації.

Тривало Нім. Відр. з останнього десятиріччя XV століття до першої чверті XVI століття. Свою назву течія отримала через спільні з італійським Відродженням тенденції але є у чому вони різняться. Зміни в культурі, інтерес до античності. Гуманізм (починають з’являтись вчені, науки про людину, раніше тільки богослов’я потім більш гуманітарні науки). Сильний вплив готичної культури з дедалі більшою тенденцією до світськості. Заглиблення у внутрішній світ людини. Сильний вплив реформації. Ретельне, реалістичне відображення у творах мистецтва навколишнього світу. Загальна особливість Північного Відродження — гуманістична творчість розгортається у вченому, ідеологічному аспекті. Це філософські суперечки, теологічні проблеми, боротьба гуманістів із середньовічною схоластикою. Культура в цей період має яскраво виражений релігійний характер, боротьба між папою та імператором, тобто протистояння духовної та світської влади. Розгорається Реформація, Мартін Лютер (1517. нім церква не потребує папської доп,духівництво не потрібне взагалі). В цей же час має місце гуманістичний рух. Щодо специфічних рис – термін неподолане Середньовіччя (багато рис СВ у сюжетиці, стилістиці). Релігійна спрямованість. Починається пізніше ніж Італ. Починаючи з Реформації образ Бога починає зникати. Людина починає ставитися до світу об’єктно. Тобто усвідомлює що може змінювати світ навколо своєю діяльністю. Спрямовує цю діяльність не на град небесний а на град земний. Літературу гуманістичного спрямування представляють Ульріх фон Гуттен, Йоган Рейхлін, Еразм Роттердамський. Наприкінці XV ст. під значним впливом національної літературної традиції розвинулася творчість страсбурзького гуманіста Себастіана Бранта.