4. Розділи стилістики та їх завдання. Дефініція стилю.

Стилістика — розділ мовознавства й літературознавства (поетики), що вивчає функційно-стильові засоби мови та їхнє застосування з погляду норм, їхніх варіантів (нормативна стилістика) і відхилень (літературна стилістика) в синхронному й діахронному (історична стилістика) перекрої. Основний предмет вивчення — стиль в усіх мовознавчих значеннях цього терміна (індивідуальна манера виконання мовленнєвих актів, функціональний стиль мовлення, стиль мови тощо). Стилістика також досліджує еволюцію стилів у зв'язку з історією літературної мови, мову художнього твору в її еволюції, експресивні засоби мови, фігури та тропи.

Структура стилістики, як і кожної науки, зумовлюється її предметом, проблематикою, напрямами, аспектами і методами дослідження, головними завданнями та умовами дослідної роботи.

1. Загальна стилістика (теоретична стилістика, або теорія стилістики) визначає основні поняття і категорії її, предмет досліджень, теоретично обґрунтовує принципи і методи стилістичних досліджень. Вивчає:

• універсальні стилістичні засоби мови, тобто ті, що є в багатьох мовах і мають спільні характеристики,

• закономірності функціонування мови залежно від змісту, мети, ситуації і сфери спілкування, тобто загальне про функціональні стилі.

В предметі загальної стилістики поєднано два аспекти:

• системно-структурний, що стосується будови і системи мови,

• комунікативно-прагматичний, який охоплює функції мови, сферу її поширення в суспільстві і способи використання.

2. Стилістика мови вивчає, описує і кваліфікує наявні в структурі національної мови стилістичні засоби (морфеми, слова, словоформи, словосполучення, конструкції), тобто ті мовні одиниці і їх варіанти, які створюють можливість відбору потрібних для певного типу спілкування виражальних елементів.

Завдання стилістики мови — встановити системи стилістичних протиставлень на кожному рівні мовної структури і кваліфікувати мовний матеріал відповідно до його стилістичних ознак (значень, забарвлень), тобто сформувати стилістичні парадигми. Стилістика мови вивчає, крім стилістичних засобів, становлення та історичний розвиток стилів і підстилів літературної мови, її різновидів і виражальних аспектів, специфіку колоритів.

3. В стилістиці мовлення досліджується функціонування стилів мови у різних видах діалогічного і монологічного мовлення, виявляється творча природа мови і мовця. У завдання стилістики мовлення входить і вивчення найтон-ших семантико-естетичних та емоційно-експресивних відмінностей між різними жанрами і суспільно зумовленими видами усного і писемного мовлення. Стилістика мовлення конкретизує, розширює стилістичну здатність мовних одиниць, породжує нові, додаткові конотації, що зумовлюються суміжністю однотипних чи контрастних мовних одиниць, і тільки постійно відтворюючись у мовленні, здобувають право перейти у стилістику мови.

4. Стилістика художньої літератури виділяється в окрему галузь стилістики тому, що художній стиль ширше, ніж інші функціональні стилі, охоплює і засоби мови (системи) і засоби мовлення (функціонування). До художнього стилю можуть вводитися компоненти інших стилів — наукового, публіцистичного, офіційно-ділового, усно-розмовного. Він поєднує як загальномовне, так і творчо індивідуальне насамперед тому, що він антропоморфічний — «олюднений».

Між стилістикою мови і стилістикою мовлення, як і між мовою та мовленням, існує діалектичний взаємозв'язок. Стилістика мови реально виявляється тільки у стилістиці мовлення. Вона «постачає» лексичний матеріал, граматичні форми та синтаксичні структури для їх конкретної реалізації в актах мовлення. У свою чергу, стилістика мовлення, відображаючи стихію живого мовлення, збагачує стилістику мови новими стилістичними елементами, є джерелом розвитку і вдосконалення стилів мови.

Текст як одиниця мовлення і його результат відображає у своїй організації насамперед мовленнєву системність конкретного стилю і через неї більш віддалено системність національної мови.

5. Стилістика ресурсів (неконтекстних мовних засобів) вивчає стилістично забарвлені засоби мови не тільки в тексті, а й поза контекстним використанням. Це традиційна стилістика, яка в основному прагнула до повного опису стилістичних засобів національної мови, тому її ще називають описовою стилістикою.

Вона вивчає ті мовні елементи, які стануть матеріалом для вибору і подальшого відбору мовних засобів у мовленні.

Процес відбору мовних засобів як етап мовленнєвої діяльності включає постійно взаємозмінні механізми ототожнення (пошук спільного, не зважаючи на відмінне, різне, всупереч відмінному) і протиставлення (пошук відмінного, різного, не дивлячись на спільне, схоже, всупереч спільному).

В центрі уваги описової стилістики, стилістики ресурсів мови є багата, розгалужена синонімія (і антонімія) мовних засобів різних рівнів — лексичного, фразеологічного, словотворчого, морфологічного, синтаксичного.

6. Функціональна стилістика вивчає закономірності функціонування національної мови відповідно до потреб суспільства, ситуації спілкування, тобто функціональний аспект мови.

Особливу увагу приділяє використанню мови у різних типізованих сферах спілкування відповідно до виду суспільно-продуктивної діяльності та форм суспільної свідомості (наука, політика, право, мистецтво, виробництво, побут), тобто питанням визначення, формування і розвитку функціональних стилів літературної мови.

Функціональна стилістика вивчає:

• функціональні стилі,

• їх класифікацію

• внутрішню жанрову диференціацію (функ-ціонально-стильові різновиди, підстилі),

• мовленнєву системність стилів,

• принципи відбору і закономірності поєднання мовних одиниць у стилі.

В сучасній лінгвістиці функціональна стилістика є основним, найперспективнішим напрямом розвитку стилістики. Вона поєднує в собі досягнення лінгвістичних наук, що вивчають структуру і систему мови (фонетика, лексикологія, граматика), і наук, що вивчають функціональний та естетичний аспекти мови (соціолінгвістика, психолінгвістика, риторика, поетика, історія мови, культурологія, комунікація).

7. Зіставна стилістика. Виявити спільне, загальне і національно-специфічне у стилістичній системі національної мови можна лише зіставленням її із стилістичними системами інших національних мов, насамперед найближчих, споріднених. Цим займаються зіставна і порівняльна стилістики. В процесі зіставлення стилістичних систем національних мов важливо не тільки знайти спільне і відмінне в стилістичних системах, а й виявити співвіднесеність спільного і національно-специфічного у кожній мові, їх питому вагу і функції у суспільній мовній практиці.