8. Порівняльна стилістика:

• вивчає національне та інтернаціональне в стилістичних системах національних мов,

• розкриває причини та обґрунтовує шляхи збільшення інтернаціонального лексичного (особливо термінологічного) фонду у національних мовах,

• виявляє спільне і відмінне у формуванні функціональних стилів,

• відзначає специфічні функціонально-стильові і жанрові різновиди, національні особливості мовленнєвих системностей функціональних стилів тощо.

9. Історична стилістика.

Вона вивчає:

• формування і розвиток стилів упродовж усіх етапів розвитку національної мови,

• динаміку розвитку виражальних одиниць,

• часову і якісну зміну конотації,

• хронологічно марковані стилістичні засоби.

Історична стилістика досліджує як історію сучасних стилістичних засобів національної мови, причини їх появи, основні етапи розвитку, так і стилістичні засоби минулих історичних епох у розвитку конкретної мови або споріднених мов. Стилістичні засоби мови в певні історичні періоди її розвитку мали свої норми вживання, основою яких були норми літературної і загальнонародної мови того періоду. Частина стилістичних елементів залишається стилістично виразною тільки у своїй епосі (сучасному мовцеві вони можуть бути й незрозумілі). Інша частина стилістичних засобів відходить у пасивний запас мови і лише вряди-годи використовується з певною стилістичною настановою. Проте й ці стилістичні засоби переходять у наступну епоху розвитку мови та можуть успішно в ній виконувати свої стилістичні функції.

10. Діалектна стилістика. До сфери діалектної стилістики відносять дослідження говіркового мовлення з погляду спеціального і доцільного вибору, використання, розподілу в ньому мовних одиниць носіями говору відповідно до функціонального призначення, комунікативної настанови, тобто діалектна стилістика вивчає стилістичне розшарування і диференціацію мовних одиниць у межах певного діалекту чи говірки.

Інший аспект діалектної стилістики полягає у з'ясуванні співвідношення літературної мови і діалектів (чи діалекту) та його впливу на формування літературної мови, вироблення її стилів, у вивченні стилістичної ролі діалектизмів у межах стилю, найчастіше художнього.

Місцева говірка міцно єднає людину з рідним краєм, родиною, звичаями. Тому й нині, в час повсюдного оволодіння в школі нормами літературної мови, діалекти живуть. Проте через різні історично-політичні причини на різних етнічно українських територіях вони перебувають не в однаковому співвідношенні з літературною мовою.

Нова українська літературна мова сформувалася на базі середньонаддніпрянських (південно-східних) говорів з незначним залученням елементів інших говірок. Тому специфічні північні та особливо південно-західні говірки набули стилістичної маркованості, їх елементи використовують у художніх творах як стилістичний засіб на тлі нормативних загальнонародних мовних одиниць.

11. Стилістика тексту. Спираючись на структурні принципи тексту, на конструктивні прийоми його організації (побудову), стилістика тексту вивчає:

• як втілюється ідея і зміст твору в тканину тексту,

• як це відбивається на особливостях композиції, організації мовного матеріалу,

• який мовний матеріал стилістично значиміший для текстів цього типу,

• які функції він виконує відповідно до змісту і цільової настанови.

Для стилістики тексту особливо важливим є дотримання основного методологічного принципу щодо діалектичної єдності форми і змісту як двох нерозривно пов'язаних і взаємно зумовлених сторін художнього або нехудожнього тексту.

12. Практична стилістика покликана навчити мовців добре володіти багатством виражальних засобів національної мови відповідно до мети, призначення, умов і сфери спілкування.

Практична стилістика національної мови — це навчальна дисципліна, в якій розглядаються:

• розглядаються загальні відомості про стилі мови і мовлення, про стилістичні норми,

• вивчаються стилістичні засоби національної мови з їх смисловими та емоційно-експресивними оцінками,

• вивчаються прийоми використання мовних засобів для правильної організації мовлення.

У стилістиці ресурсів (описовій) виділяються такі частини: фоностилістика, лексична стилістика, граматична стилістика.

13. Фоностилістика. Стилістична фонетика вивчає засоби звукової організації мовлення, виділяє найдоцільніші способи використання природних і функціональних ознак звуків для певного типу мовлення.

Фоностилістика відображає фоносемантичні зв'язки між словами в тексті. Вони можуть бути первинними (звуконаслідувальними) і вторинними (звукосимволічними).

Головним елементом звукової організації художньої, переважно віршової, мови є звуковий повтор. Це один із засобів емоційно-естетичного впливу на читача. Українська мова, з притаманною їй милозвучністю, гармонійним співвідношенням голосних і приголосних звуків, має широкі можливості для словесного інструментування. Виділяють постійні (регулярні) звукові повтори за співвідношенням голосних і приголосних звуків, серед них риму (гр. пуїішіоз — ритм, такт, розмірність) — співзвуччя, звуковий повтор у віршах, здебільшого в кінці рядків.

5. КЛАСИФІКАЦІЯ СТИЛІВ СУ­ЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРА­ТУРНОЇ МОВИ. 5=6

Стиль - різновид літературної мови (її функціональна підсистема), що обслуговує певну сферу суспільної діяльності мовців і відповідно до цього має свої особливості добору й використання мовних засобів (лексики, фразеології, граматики, фонетики). Місце і зміст спілкування примушують нас вибирати мовні засоби. Змінюється ситуація змінюється мовний стиль.

Отже, мовний стиль - сукупність засобів, вибір яких зумовлюється змістом, метою та характером висловлювання. Залежно від практичної мети, місця та предмета висловлювання ми вибираємо із національної мовної системи слова, прийоми їх уживання, поєднання і застосування в мовній практиці. Розрізняють такі стилі сучасної української літературної мови: науковий, офіційно-діловий, публіцистичний, художній, розмовний, епістолярний та конфесійний.

Кожний стиль має:

- сферу поширення і вживання (коло мовців);

- функціональне призначення (регулювання стосунків, повідомлення, вплив, спілкування);

- систему мовних засобів (лексику, фразеологію, граматичні форми, типи речень); - характерні ознаки (форма та спосіб викладу).

- підстилі, тобто різновиди.

Науковий стиль - це мова науки, техніки, освіти. Мета мовлення - повідомлення про результати наукових досліджень. Основні ознаки наукового стилю:

- ясність (зрозумілість) і предметність тлумачень;

- логічна послідовність і доказовість викладу;

- об'єктивний аналіз;

- точність і лаконічність висловлювань;

- аргументація і переконливість тверджень;

- детальні висновки. Форма реалізації наукового стилю

- монолог.

Публіцистичний стиль. Сфера використання публіцистичного стилю -громадсько-політична, суспільно-виробнича, культурно-освітня діяльність, навчання. Основні мовні засоби публіцистичного стилю:

- поєднання елементів наукового, офіційного, художнього й розмовного стилів;

- лексика насичена суспільно-політичними та соціально-економічними термінами, закликами, гаслами (електорат, багатопартійність, приватизація);

- наявність багатозначної образної лексики, емоційно-оцінних слів (політична еліта, епохальний вибір); експресивних сталих словосполучень (інтелектуальний потенціал, одностайний вибір, рекордний рубіж), перифрази (чорне золото - вугілля, нафта; голубі магістралі — ріки; легені планети—ліси);

- уживання у переносному значенні наукових, спортивних, музичних, військових та інших термінів (орбіти співробітництва, президентський старт, правофлангові змагання);

- короткі прості речення, часто питального або окличного характеру, звертання.

Художній стиль реалізується в художній літературі. Він є всеосяжним, оскільки може поєднувати і узагальнювати всі стилі мови. Художній стиль широко використовується у творчій діяльності, різних видах мистецтв, у культурі й освіті. Крім інформаційної, художній стиль виконує найсуттєвішу - естетичну функцію. Основні мовні засоби художнього стилю:

- лексика найрізноманітна; емоційно-експресивна (синоніми, антоніми, омоніми, фразеологізми);

- запровадження авторських новотворів;

- уведення до творів із стилістичною метою історизмів, архаїзмів, діалектизмів, просторічних елементів);

- широке використання різноманітних типів речень.

Розмовний стиль обслуговує повсякденне усне спілкування людей у побуті та на виробництві. Розрізняють:

• неформальне спілкування - нерегламентоване, його мета і характер визначаються особистими (суб'єктивними) стосунками мовців.

• формальне спілкування - обумовлене соціальними функціями мовців, регламентоване за формою і змістом.

Основні мовні засоби:

• емоційно-експресивна лексика (синоніми, порівняння, метафори);

• прості, переважно короткі речення;

• часте використання займенників;

• фразеологізми, діалектизми, професійні та просторічні слова.

Епістолярний стиль - приватне листування. Основні ознаки епістолярного стилю

• наявність певної композиції: початок, що містить шанобливе звертання;

• головна частина, у якій розкривається зміст листа;

• остання частина, де підсумовується написане,

• іноді постскриптум (Р.S. - приписка до закінченого листа після підпису).

Основні мовні засоби епістолярного стилю - поєднання елементів художнього, публіцистичного та розмовного стилів.

Конфесійний стиль. Сфера використання - релігія і церква. Призначення конфесійного стилю - обслуговувати релігійні потреби як окремої людини, так і всього суспільства. Основні мовні засоби конфесійного стилю:

- суто церковна термінологія і слова-символи;

- непрямий порядок слів у реченні та словосполученні (Не може родить добре дерево плоду лихого, ані дерево зле плодів добрих родити);

- значна кількість метафор, алегорій, порівнянь (Я зрушую цей храм рукотворний, — і за три дні збудую інший, нерукотворний);

- наявність архаїзмів (рече, воістину).

Конфесійний від інших стилів відрізняє небуденна урочистість, піднесеність, наявність виражальних засобів.

Офіційно-діловий стиль — це функціональний різновид мови, який використовується для спілкування у державно-політичному, громадському й економічному житті, законодавстві, у сфері управління адміністративно-господарською діяльністю. Офіційно-діловий стиль - це мова ділових паперів: розпоряджень, постанов, заяв, автобіографій, протоколів, наказів, розписок та ін.

Найважливіші риси, які визначають діловий стиль:

1. Виклад інформації в діловому тексті робиться відповідно до таких принципів:

а) об'єктивність змісту.

б) повнота інформації у стислій формі.

в) логічність і послідовність.

г) обґрунтованість.

д) нейтральний тон.

Останній принцип дотримується завдяки використанню слів, позбавлених емоційних відтінків.

2. Наявність усталених мовних зворотів, певна стандартизація початків і закінчень речень (у зв'язку з, відповідно до, згідно з, ми, що підписалися нижче; винести догану, у зв'язку з тим, що, зважаючи на те, що, зважаючи на викладене вище та ін.). Стандарт потрібний для того, щоб досягти однозначності і достовірності інформації.

3. Наявність реквізитів, які мають певну черговість. У різних видах ділових паперів склад реквізитів неоднаковий, він залежить від змісту документа, його призначення.

4. Лексика здебільшого нейтральна, вживається в прямому значенні.

5. Для чіткої організації текст поділяється на параграфи, пункти, підпункти.

6. У текстах часто вживаються словосполучення з дієсловами у формі теперішнього часу із зазначенням позачасовості, постійності дії (рішення надсилається, виробнича рада розглядає).

7. Найхарактерніші речення - прості поширені (кілька підметів при одному присудку, кілька присудків при одному підметі, кілька додатків при одному з головних членів тощо).

6. РІЗНОВИДИ ТА ХАРАКТЕРИ­СТИКА ФУНКЦІОНАЛЬНИХ СТИЛІВ МОВИ. 6=5

Стилістична система української мови відповідає потребам спілкування, охоплюючи всі сфери її функціонування. Це мова державного урядування й громадських та інших організацій; нею користуються працівники промисловості й сільського господарства, науки й культури, освіти; нею користуються в засобах масової інформації, видавничій діяльності, буденному житті. Отже, сучасна українська літературна мова багатофункціональна. Це зумовлює її функціонально-стильове розмежування, тобто поділ на функціональні стилі. Слово «стиль» — багатозначне, воно походить від латинського stilus — «паличка для письма». У літературі й у мистецтві стиль означає певну єдність художніх образів і форм їх вираження. Стиль означає також сукупність способів, прийомів, методів певної діяльності.

Функціональний мовний стиль — це різновид літературної мови, шо обслуговує певну сферу суспільної діяльності мовців і відповідно до цього має свої особливості добору й використання лексичних, граматичних, фразеологічних та інших мовних засобів.

Існують такі основні функціональні стилі: офіційно-діловий, науковий, публіцистичний, художній, розмовний.

Офіційно-діловий стиль, в якому оформляються різні акти державного, суспільно-політичного, економічного життя, ділових стосунків між членами суспільства, характеризується логізацією викладу, вживанням усталених конструкцій, зокрема безособових та наказових, відсутністю емоційного забарвлення, двозначних слів і висловів. Це мова законів, указів, розпоряджень, діловодства та листування.

Науковий стиль обслуговує різні галузі науки й техніки. Йому властиве широке використання термінів та абстрактних слів, складних речень, зокрема складнопідрядних, за допомогою яких відтворюються причинно-наслідкові зв’язки між частинами тексту. Як правило, для цього стилю не характерна емоційно-експресивна лексика.

Найхарактернішою ознакою публіцистичного стилю є поєднання логічності викладу, доказовості й переконливості з образністю та емоційністю. Завдання публіцистики полягає не лише в тому, щоб викладати певні факти, явища дійсності, а й давати їм оцінку, формувати громадську думку.

У художньому стилі, тобто в стилі художньої літератури, найяскравіше виявляється лексичне багатство мови. Для цього стилю характерне вживання слів у прямому й переносному значенні, використання лексичних, синтаксичних фразеологічних засобів виразності, широкий вияв авторської індивідуальності.

Конфесійний стиль обслуговує потреби окремих людей і суспільства в цілому в сфері релігії та церкви. Реалізується в релігійних відправах, проповідях, молитвах, літературі релігійного характеру. Для цього стилю характерне вживання церковної термінології, включаючи слова старослов’янського походження, значної кількості метафор, алегорій, порівнянь, використання непрямого порядку слів у реченні, емоційність.

Розмовний стиль, або стиль розмовного мовлення, вдовольняє потреби безпосереднього спілкування людей у повсякденному житті. Крім суто мовних засобів (розмовні, а часом і просторічні варіанти слів, короткі прості, неповні, еліптичні речення й под.), складниками цього стилю є інтонація, міміка, жести, конкретна ситуація. В основному цей стиль представлений усною формою. У письмовому вигляді використовується як діалогічне або полілогічне мовлення в художніх творах.

Кожен стиль має:

— сферу поширення (коло мовців);

— призначення;

— систему мовних засобів;

— стилістичні норми;

— підстилі;

— жанри реалізації.

Кожен зі стилів має свої характерні особливості й реалізується у властивих йому жанрах. Жанри — це різновиди текстів певного стилю, що різняться насамперед метою мовлення, сферою спілкування та ін. ознаками. У межах кожного мовного стилю сформувалися й формуються власні різновиди — підстилі, орієнтовані на досягнення конкретних завдань спілкування.

7. ОФІЦІЙНО-ДІЛОВИЙ СТИЛЬ, ЙОГО ПІДСТИЛІ, ОЗ­НАКИ ТА МОВНІ ЗАСОБИ. 7=8=9

Офіційно-діловий стиль – це мова ділових паперів: розпоряджень, законів, актів, програм, постанов, резолюцій, протоколів та ін.

Офіційно-діловий стиль — це сукупність мовних засобів, призначених для регулювання ділових стосунків, спілкування на державно-політичному, громадському, економічному рівні, у законодавстві, сфері управління адміністративно-господарською діяльністю (офіційно-ділова мовна сфера).

Один з найдавніших стилів. Його ознаки знаходимо в документах ХІ-ХІІ ст, українсько-молдавських грамотах, українських літописах.