4.2. Підходи до класифікації туристичних та туристично-рекреаційних ресурсів

Ефективність туристичної діяльності значною мірою залежить від адекватної оцінки всього комплексу туристичних ресурсів. Але перш ніж розпочати оцінювання, туристичні ресурси треба поділити на складові, тобто класифікувати. У науковій літературі пропонується декілька підходів до класифікації туристичних ресурсів. Найбільшого поширення набули класифікації польського економіста М. Труаси (1963) і французького економіста П. Дефера (1972).

В основу класифікації М. Труаси покладено поділ туристичних ресурсів на створені й не створені працею людини. Він виокремлює такі три групи туристичних ресурсів:

1. Природні туристичні ресурси, що визначаються як "потенційний туристичний капітал", до них належать клімат, повітря, пейзаж, моря, озера, ріки, гори, ліси тощо. Ці туристичні ресурси можна визначити як природно-кліматичні. Особливістю природних ресурсів є те, що вони не відновлюються в міру споживання чи відновлюються десятиліттями або навіть сторіччями, як, наприклад, ліси.

2. Туристичні ресурси, створені працею людини, тобто архітектурні споруди, пам'ятники, твори мистецтва тощо. Це об'єкти показу чи екскурсій.

3. Додаткові туристичні ресурси, створені працею людини для надання послуг — інфраструктура району, всі підприємства, призначені для прийому та обслуговування туристів. Такі ресурси можна назвати ще економічними зручностями подорожі, вони слугують підставою для оцінювання розвиненості сфери послуг для прийому й обслуговування туристів.

На відміну від М. Труаси, П. Дефер не відносить до туристичних ресурсів підприємства з прийому й обслуговування туристів. На нашу думку, такий підхід можна мотивувати тим, що ці підприємства лише дають змогу використовувати туристичні ресурси, але самі по собі не можуть служити метою туристичної подорожі.

П. Дефер поділяє всі туристичні ресурси на чотири групи: гідром, фітом, літом й антропом.

Гідром — усі туристичні ресурси, до складу яких входить вода: озера, ріки, морські узбережжя, сніжні рівнини і льодовики, джерела мінеральних вод, гідроелектростанції. Наприклад, Ніагарський водоспад, озера в Австрії, річки Рейн чи Амазонка, пляжі в Іспанії чи Лазурне узбережжя Франції.

Фітом — природні туристичні ресурси, до складу яких входить земля. Ці ресурси можуть бути двох типів: створені самою природою (ліси, гори, скелі, вулкани, мальовничі панорами), і ті, що є результатом людської праці (національні парки, сади). Наприклад, до цієї групи належать норвезькі фіорди; Віденський ліс в Австрії і Чорний ліс у Німеччині; сад у палаці Альгамбра в Гренаді в Іспанії чи мис Рока в Португалії; парк у Версалі у Франції чи національні парки деяких африканських країн.

Літом — усе, що створено працею людини і викликає інтерес туристів або само по собі, або завдяки своєму призначенню: це не лише пам'ятники архітектури і минулих цивілізацій, а й прості помешкання, що характеризують життя і побут людей, наприклад, етнографічні села чи музеї під відкритим небом. До літома належать сучасні будівлі: мости, аеропорти, урядові будинки, спортивні споруди, університети, палаци конгресів, сучасні ділові чи житлові квартали, акваріуми, морські обсерваторії тощо. Прикладами можуть слугувати столиця Чехії Прага з великою кількістю пам'ятників архітектури; сінгапурський аеропорт — один із найсучасніших і найдосконаліших у світі; знаменитий міст через Темзу чи Тауер у Лондоні; діловий район Дефанс чи Центр Помпіду в Парижі; акваріум у Барселоні чи споруди великого архітектора Антоніо Гауді в Барселоні; морська обсерваторія в Ейлаті, в Ізраїлі.

Ізраїль, Єгипет, Ліван, Йорданія — це країни, надзвичайно багаті туристичними ресурсами, які можна віднести до літома.

Антропом охоплює всі види людської діяльності, які можуть викликати інтерес туристів, незалежно від оточення. Елементами антропома є сама людина, її життя, погляди та звичаї; стародавні види людської діяльності, що зникають чи можуть зникнути, зокрема, народні промисли, національні народні свята, фольклор, національні костюми і національна музика. Водночас до антропома можна віднести промислові й сільськогосподарські підприємства, а також навчальні заклади і соціально-побутові об'єкти, наприклад, знамените пісенне свято в Естонії; виноградники в провінціях Шампань чи Коньяк у Франції; кіпрські села, де плетуть чудові мережива; відомі мадейрські гобелени; мюнхенські пивні й фестивалі з виступами фольклорних ансамблів; карнавали у Ріо-де-Жанейро чи Венеції, свято квітів у Ніцці, іспанська корида.

За класифікацією П. Дефера, складові туристичних ресурсів не є взає-мовиключними, тобто один і той самий вид туристичних ресурсів може одночасно належати до декількох груп. Наприклад, дивної краси гора Монсеррат, що належить до фітома, водночас становить інтерес туристів як вид релігійної, духовної, архітектурної людської діяльності — там знаходиться монастир Монсеррат. Собор Святого Петра в Ватикані викликає інтерес як архітектурна споруда (літом) і збирає віруючих на богослужіння, які там відбуваються (антропом). На карінтійських озерах в Австрії туристи люблять подорожувати пароплавами, яким уже понад 100 років (антропом), але оскільки такі подорожі відбуваються водними просторами, їх можна віднести до гідрома. Крім того, подорожуючи пароплавом, туристи милуються стародавніми замками і костелами (літом).

У структурі туристичних ресурсів Смаль І.В. виділяє кілька складових: природну, соціально-культурну або суспільну, технологічну і подієву, які, у свою чергу, розділяються на ряд компонентів, що мають свою будову (рис. 1.2). Природні та суспільні ресурси формують групу "матеріальні туристичні ресурси", подієві і більшість технологічних (інформаційні, рекламні та інноваційні) об'єднуються у групу "нематеріальні туристичні ресурси".

Природні, суспільні і подієві туристичні ресурси - основа виник-нення окремих видів туризму. Наприклад, природні ресурси стали підґрунтям для розвитку лікувально-оздоровчого, екологічного, спортивного, екстремального і багатьох інших видів туризму та відпочинку: подієві - для фестивального, ділового, фан-туризму та ін., суспільні - для релігійного, археологічного, пізнавального туризму тощо. Технологічні ресурси мають дещо інше призначення. Вони сприяють інтенсифікації туристичних процесів, формують ме-ханізми реалізації туристичного продукту, створюють передумови для трансформації природних і суспільно-історичних комплексів у ранг ресурсів. У більшості випадків спостерігається комплексний вплив ресурсів різного генезису на туристичний процес.

Рис. 4.1. Структура туристичних ресурсів за І.В.Смаль

За характером використання туристичні ресурси можна поділити на безпосередні та непрямі.

Безпосередні ресурси — це природні та історико-культурні ресурси, які використовуються самими туристами.

Непрямі ресурси — це соціально-економічні ресурси (матеріальні, фінансові, трудові, інформаційні), які залучаються для освоєння і використання безпосередніх туристичних ресурсів.

Отже, весь комплекс туристичних ресурсів поділяють на природно-кліматичні, історико-культурні й соціально-економічні, до яких можна віднести, наприклад, економічні зручності подорожі.

Ці ресурси застосовують з оздоровчою, туристичною, спортивною та пізнавальною метою.

Своєрідним путівником туристичними ресурсами світу є перелік видатних культурних та природних об'єктів, що становлять надбання усього людства і перераховані у відповідному списку, складеному під егідою ЮНЕСКО, який носить назву "Світова спадщина ЮНЕСКО" (World Heritage).

Статус об'єкту Світової спадщини дає певні переваги і накладає обов'язки з їх охорони:

- підвищує престиж територій і керуючих ними установ;

- додаткові гарантії збереження і цілісності унікальних природних і культурних комплексів;

- сприяє популяризації включених до списку об'єктів і розвитку альтернативних видів природокористування, у першу чергу, туризму, особливо екологічного;

- забезпечує пріоритетність у залученні фінансових коштів для підтримки об'єктів світової культурної і природної спадщини;

- сприяє організації моніторингу і контролю за станом збереження природних і культурних об'єктів.

Головна мета списку Світової спадщини - зробити відомими і захистити об'єкти, які є унікальними у своєму роді. Для цього, та через прагнення до об'єктивності, були складені оціночні критерії. На початку формування переліку (з 1978 року) існували тільки критерії для об'єктів культурної спадщини - цей список налічував шість пунктів. Потім для відновлення рівноваги між різними регіонами і країнами світу з'явилися природні об'єкти і для них було розроблено перелік критеріїв із чотирьох пунктів. І, нарешті, у 2005 році, всі ці критерії були зведені воєдино, і тепер кожен об'єкт Світової спадщини має в своєму описі хоч би один з них. Номери критеріїв, зазвичай, позначаються римськими числами, написаними маленькими буквами.

Культурні критерії:

- (і) Об'єкт є шедевром людського творчого генія.

- (іі) Об'єкт свідчить про значний взаємовплив людських цінностей у даний період часу або в певному культурному просторі, в архітектурі або в технологіях, у монументальному мистецтві, у плануванні міст або створенні ландшафтів.

- (iii) Об'єкт є унікальним або, принаймні, винятковим для культурної традиції або цивілізації, яка існує до цих пір або вже зникла.

- (iv) Об'єкт є видатним прикладом конструкції, архітектурного або технологічного ансамблю чи ландшафту, що ілюструє зна-чущий період людської історії.

- (v) Об'єкт є видатним прикладом людської традиційної споруди, з традиційним використанням землі або моря, будучи зразком культури (або культур) або людської взаємодії з навколишнім середовищем, особливо якщо вона стає вразливою через сильний вплив безповоротних змін.

- (vi) Об'єкт безпосередньо або матеріально пов'язаний із подіями або існуючими традиціями, з ідеями, віруваннями, з художніми або літературними творами і має виняткову світову важливість (на думку експертів ЮНЕСКО цей критерій повинен переважно використовуватися разом з яким-небудь ще критерієм або критеріями).

Природні критерії:

- (vii) Об'єкт є природним феноменом або простором виняткової природної краси й естетичної важливості.

- (viii) Об'єкт є видатним зразком головних етапів геологічної історії Землі, зокрема, пам'яткою минулого, символом геологі-чних процесів, що відбуваються при розвитку рельєфу, має знакові геоморфологічні чи фізико-географічні особливості.

- (ix) Об'єкт є видатним зразком екологічних або біологічних процесів, що відбуваються в еволюції і розвитку тваринного сві-ту, берегових і морських екосистем та рослинних і тваринних екосистем.

- (x) Об'єкт включає найбільш важливе або значне природне місце існування біологічних видів і придатне для збереження в його межах біологічного різноманіття, зокрема зникаючих видів, має виняткову світову цінність з погляду науки і охорони навколишнього середовища.

Станом на січень 2010 р. до списку світової спадщини ЮНЕСКО включено 890 об'єкт із 148 країн (див. додаток D), які нерівномірно розподілені регіонами світу - половина із них розташована в Європі і Північній Америці і понад 20 % - в Азії (табл. 1.1). Ще близько 180 об'єктів чекають на рішення щодо включення до списку.

Табл. 1.1. - Розподіл об'єктів Світової спадщини ЮНЕСКО за регіонами світу

Регіон ЮНЕСКО	Культурний тип	Природний тип	Змішаний тип	Всього	%
Африка	42	33	3	78	9%
Арабські країни	60	4	1	65	7%
Азія і Тихоокеанський регіон	129	48	9	186	21%
Європа і Північна Америка	375	56	9	440	49%
Латинська Америка і Вест-Індія	83	35	3	121	14%
Загалом	689	176	25	890	100%

У структурі Світової спадщини ЮНЕСКО переважають культурні об'єкти, їх частка досягає майже 80 %, трохи менше 20 % - питома вага природних об'єктів. Половина із них розташована у країнах Європи та Північної Америки. Серед них лише кілька українських: історичний центр Львова, столичні пам'ятки Софія Київська та Києво-Печерська Лавра, українська ділянка геодезичної дуги Струве та незаймані букові ліси Карпат. Країнами-лідерами за кількістю світових культурних і природних атракцій є Італія (43 об'єкти), Іспанія (40), Китай (37), Франція і Німеччина (по 33 об'єкти у кожній). Держави, на території яких розташовані об'єкти світової спадщини, беруть на себе зобов'язання з їх збереження.

7 липня 2007 року на стадіоні «Да Луш» у Ліссабоні було оголошено список семи чудес сучасного світу. Кандидатами до нового списку виступали славетні об'єкти з усього світу, створені до 2000 року. Ідею виявлення найбільш чудесних об'єктів висунула і реалізувала приватна організація зі штаб-квартирою у Швейцарії. Її назва — New 7 Wonders Foundation (N7W), тобто «Фонд семи нових чудес світу». Цей фонд 50 відсотків своїх прибутків призначає на реставрацію пам'яток давнини. Зокрема, одним із реалізованих проектів є відновлення висіченого в скелі зображення Будди в Афганістані, яке було підірване в останній рік перебування при владі талібів. Фонд був заснований 2001 року швейцарським мандрівником, музейним куратором та кінопродюсером Бернардом Вебером. Одним з ініціаторів цієї акції є професор Федеріко Майор, колишній генеральний директор ЮНЕСКО, а тепер — невтомний борець за збереження й охорону світової культурної спадщини.

Організатори акції ще 2001 року всім зацікавленим запропоновали список майже з 200 об'єктів. З конкурсу виключили єгипетські піраміди, яким було надано статус почесного кандидата після того, як єгипетська влада висловила протест у зв'язку з тим, що історична і неповторна цінність пірамід піддана голосуванню. До семи нових чудес світу увійшли:

Римський Колізей (Італія)

Статуя Христа Спасителя в Ріо-де-Жанейро (Бразилія)

Велика Китайська стіна (КНР)

Священне місто інків Мачу-Пікчу (Перу)

Піраміда майя Чічен-Ітца на півострові Юкатан (Мексика)

Палац-мавзолей Тадж-Махал (Індія)

Покинуте античне місто Петра (Йорданія)

Сім нови́х чуде́с приро́ди (англ. New seven wonders of nature) — сучасна спроба створити список семи найдивовижніших природних місць за допомогою всесвітнього народного голосування. Спроба організована швейцарською неприбутковою організацією «Корпорація Нового Відкритого Світу» (англ. New Open World Corporation, NOWC), після успіху в організації вибору Семи нових чудес світу, де розглядалися лише штучні споруди.

Планетарна акція щодо визначення семи сучасних чудес світу дійшли у 2007–2008 рр. і до України: було визначено 7 архітектурно-історичних дестинацій та 7 природних див. До золотої сімки архітектурно-історичних об’єктів України увійшли Національний заповідник «Софія Київська» та Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник (м. Київ), дендрологічний парк «Софіївка» (м. Умань, Черкаська обл.), Національний заповідник «Хортиця» (м. Запоріжжя, Запорізька обл.), Державний історико-архітектурний заповідник «Хотинська фортеця» (м. Хотин, Чернівецька обл.), Національний історико-архітектурний заповідник «Кам’янець» (Хмельницька обл.), Національний заповідник «Херсонес Таврійський» (м. Севастополь, АР Крим). Переможцями акції «7 природних чудес України» визначені: біосферний заповідник «Асканія-Нова» (Херсонська обл.), регіонально-ландшафтний парк «Гранітно-степове Побужжя» (Миколаївська обл.), Дністровський каньйон (Вінницька, Івано-Франківська, Тернопільська, Хмельницька обл.), печера Мармурова (АР Крим), національний природний парк «Подільські Товтри» (Хмельницька обл.), озеро Світязь (Волинська обл.), національний природний парк «Синевір» (Закарпатська обл.).

Віршована форма переліку цих об’єктів сприятиме їх кращому запам’ятовуванню: В озері Світязь – чиста вода І в Синевирі вона, як сльоза, В Новій Асканії – трави і коні, Течія бистра В Дністровськім каньйоні,

В Бузі, що Степом Несе свої хвилі, Вир між порогами Б’ється щосили, Товтри Подільські Застиглі на варті І Мармурову Відвідати варто.

Обидва етапи акції під загальною назвою «7 чудес України» мали великий успіх, тому у 2010 році широкому загалу було презентовано новий проект – «7 чудес України: замки, фортеці, палаци». В результаті його проведення будуть обрані 7 чудесних замків, фортець та палаців України.