35 Боротьба з буржуазним націоналізмом після Вітчизняної війни і ліквідація угкц

Колективізація. Лише в 1947--1948 рр., після того як радянський режим подолав опір УПА, він міг на повну силу розпочати колективізацію. Взагалі вона повторювала модель Радянської України двадцятирічної давності. Спочатку процвітаючих селян (куркулів) обклали такими тяжкими податками, що вони не змогли утримувати свої господарства. Найбунтівливіших депортували до Сибіру. Тоді радянські агітатори на зборах і в тривалих особистих розмовах змушували селян вступати де колгоспів. Політичний контроль у колгоспах, що на Західній Україні був особливо жорстким.На щастя для західних українців, колективізація не йшла пліч-о-пліч із голодом. Іншою рисою, яка відрізняла колективізацію на Західній Україні від Східної, було те, що її супроводжувала збройна боротьба ослабленої, але від того не менш смертоносної УПА.

Незважаючи на великий моральний стимул, який дала більшовикам перемога у другій світовій війні, Сталін був переконаний, що війна завдала радянському суспільству серйозних ідеологічних втрат. Аби піднести бойовий дух народу під час війни, радянські власті підтримували російський і неросійський патріотизм, послабили обмеження релігійної діяльності.

Сталін довірив завдання відновлення ідеологічної чистоти своєму близькому помічникові Андрію Жданову. Влітку 1946 р. Жданов пішов у наступ проти тих, хто прагнув лібералізації культурного клімату й захоплювався досягненнями західної цивілізації. Він стверджував, що така позиція крила в собі невдоволеність радянською культурою. А це, на його думку, було недопустимим. «Наше завдання,-- проголошував він,-- полягає в тому, щоб вести наступ проти буржуазної культури, яка перебуває в стані розкладу і занепаду». Поява цієї нової форми російського націоналізму не була чимось несподіваним.

Про наближення погрому на Україні свідчило висунуте в липні 1946 р. Центральним Комітетом партії у Москві зловісне звинувачення українських комуністів у тому, що вони «не надають належної уваги підбору кадрів та їхній політично-ідеологічній підготовці в галузі науки, літератури і мистецтва... де існує ворожа буржуазно-націоналістична ідеологія» і «мають місце українські націоналістичні концепції». Це був похоронний дзвін по скромному повоєнному ренесансу української культури.

Ликвидация УГКЦ

Уже в марте 1945 года в Совете по делам Русской православной церкви был разработан компелекс мероприятий «по отрыву приходов греко-католической (униатской) церкви в СССР от Ватикана и последующему присоединению их к Русской православной церкви», который был одобрен Сталиным.

После восстановления советской власти на Западе Украины, НКГБ способствовал созданию среди части греко-католического духовенства так называемой «инициативной группы», которая призвала к упразднению унии между Греко-католической церковью и Римом и за её слияние с Русской православной церковью, решение о чём было принято на Львовском соборе 8 — 10 марта 1946 года.Советское правительство и НКВД рассматривали УГКЦ как центр националистического движения на Западной Украине, что было одной из главных причин принятия руководством СССР политического решения о её ликвидации.УГКЦ активно поддерживала движение УПА и ОУН в борьбе за создание «независимого соборного государства Украина», не только предоставляя ночлег и лечение боевикам УПА в случае необходимости, но и оказывая значительную финансовую поддержку. По мнению руководства НКВД, ликвидацию УПА следовало проводить параллельно с ликвидацией УГКЦ, активистов участников движения за независимость Украины, в число которых входили не только представители ОУН и УПА, но и других украинских партий.Для придания Собору канонической легитимности НКГБ рекомендовал Центральной Инициативной группе разослать приглашения на собор наиболее видным деятелям оппозиции.Всего таких приглашений было разослано 13, однако, не информруя об этом Центральную Инициативную группу, НКГБ приняло меры, чтобы противники воссоединения получили эти приглашения к концу работы собора.

Все епископы УГКЦ, отказались участвовать в этом соборе. Большинство епископата УГКЦ впоследствии подверглись репрессиям.