Питання З курсу «Історія зарубіжних політичних вчень» (3 частина) 1. Е.Берк як засновник англійського консерватизму 2. Антипросвітницька спрямованість консервативних поглядів Е.Берка 3. Ірраціоналістичні основи консервативної теорії Е.Берка 4. Провіденціалістські основи консервативної Ж. де Местра 5. Вчення Ж. де Местра про державу 6. Консервативна теорія суспільства та влади Л. де Бональда 7. Л. де Бональд про місце традицій у суспільно-політичному житті 8. Вчення Б.Констана про громадянську свободу 9. Концепція прав людини Б.Констана 10. Вчення А. Токвіля про всесвітній демократичний процес 11. Теорія свободи та рівності А.Токвіля 12. А. Токвіль про загрози демократичному розвитку 13. І. Бентам як засновник утилітаризму 14. Вчення І. Бентама про «збіг інтересів» у політичному управлінні. 15. Конституційні погляди І. Бентама 16. Вчення Дж.-Ст. Мілля про індивідуальну свободу 17. Вчення Дж.-Ст. Мілля про демократію 18. М. Штірнер як ідеолог анархізму 19. Вчення П.-Ж. Прудона про державу 20. Вчення П.-Ж. Прудона про анархію як свободний суспільний устрій 21. Анархістська концепція М.Бакуніна 22. Теорія утопічного соціалізму К.А. Сен-Сімона 23. Політична утопія Ф.-А.-Ш. Фур’є 24. Концепція практичного комунізму Р.Оуена 25. Вчення О.Конта про стадії суспільно-політичного розвитку 26. Вчення О.Конта про соціократію як досконалу форму політичного правління 27. Еволюційна концепція суспільно-політичного розвитку Г.Спенсера 28. Г. Спенсер про типи соціально-політичних організмів 29. Зародження та розвиток політичної теорії марксизму 30. Марксизм про матеріалістичне тлумачення суспільно-політичного розвитку 31. Марксистська теорія класів та класової боротьби 32. Марксизм про сутність держави та політичної влади 33. Виникнення та розвиток соціал-демократичної політичної теорії 34. К.Каутський як провідний теоретик соціал-демократії 35. К.Каутський про роль соціальних інстинктів у суспільно-політичному розвитку 36. Вчення К.Каутського про демократію як мету та ідеал соціалістичного перетворення 37. Е.Бернштейн як провідний ідеолог соціал-демократії 38. Критика Е.Бернштейном політичної теорії марксизму 39. Теорія демократичного соціалізму Е.Бернштейна 40. М.Вебер як видатний методолог політичної науки 41. Соціополітична теорія М.Вебера 42. Вчення М.Вебера про політичну владу 43. Теорія політичної соціології Е.Дюркгейма 44. Суспільно-політичні погляди Е.Дюркгейма 45. Теорія політичного раціовіталізму Хосе Ортега-і-Гассета 46. Вчення Хосе Ортеги-і-Гассета про лібералізм та демократію 47. Теорія еліт В.Парето 48. Теорія політичного класу Г.Моска 49. Р.Міхельс про «залізний закон олігархічних тенденцій»

26. Конт социократия

Основатель позитивизма - французский мыслитель Огюст Конт (1798-1857). Его главные труды: шести томный «Курс позитивной философии» (1830-1842 гг.) и четырехтомная «Система позитивной политики» (1851-1854 гг.) О.Конт и другие позитивисты отрицают возможность познать сущность вещей. Наука с этой точки зрения должна ограничиваться описанием явлений, их сосуществования (статика) и последовательности (динамика). Исследование сущностных и причинно-следственных связей должно быть исключено как «метафизическое», «ненаучное».

В четырехтомной «Системе позитивной политики» (1851-1854) О. Конт изложил теоретические основы нового, позитивного социально-политического порядка. Развитие государства, политической жизни, как и всего общества, поставлено им в зависимость от существования и смены трех ступеней «состояния человеческих умов» - теологического, метафизического и позитивного (научного). На первой ступени, когда господствует религиозное мировоззрение, возникает политическая система теократии, при которой во главе общества и государства становятся жрецы, служители религиозного культа, а политическая жизнь основывается на насилии и войнах, в связи с чем и военные деятели, наряду со жрецами, оказываются в центре политики и власти. Наиболее распространенной в этих условиях формой правления выступает наследственная монархия. На второй ступени, когда господствующим становится философско-спекулятивное, метафизическое сознание, духовная власть оказывается в руках философрв-метафизиков, в политической жизни на первый план выдвигаются юристы, литераторы и публицисты, а сама она приобретает «оборонительный дух». Устраняя господство реакционной, ретроградной аристократии, эта «критическая эпоха» (XIV-XVIII вв.) одновременно порождает, по Конту, другую крайность - революции, «анархические республики» с господством в них индивидуализма, либерализма и демократии, с приходом к власти некомпетентных людей, с чрезмерными претензиями личностей к государству и т.д. А вот на третьей ступени, когда утверждается научное, позитивное со-знание, полностью исчезает всякий (как агрессивный, так и оборонительный) военный дух и образ жизни и на смену аристократии приходит «социократия» промышленной эпохи, основы которой и призвана разрабатывать контовская позитивная политика как прикладная часть социологии. При социократии духовное руководство обществом принадлежит уже философам-позитивистам, ученым, призванным вырабатывать рекомендации для практики управления и заниматься воспитанием. Само же властное управление осуществляется узкой группой банкиров, промышленников и технических специалистов при содействии ученых. Массы народа как некомпетентные умы от реальной власти отстраняются. К контовской социократии сохраняются классы капиталистов и рабочих и, в принципе, царит строгая иерархия. Главную задачу социократии он видит в том, чтобы установить прочный «порядок» и обеспечить «прогресс», т.е.  эволюционное, реформистское развитие «промышленной» системы. Социократия Конта - это, по сути, идеализированная диктатура буржуазии, причем в ярко выраженной антидемократической форме. О. Конт отвергает либерально-индивидуалистическую трактовку прав и свобод личности. Социократическую судьбу человечества Конт связывал с торжеством науки, научной политики.Сущность социократии выражает ее лозунг: «Любовь как принцип, порядок как основание и прогресс как цель». Формула «порядок и прогресс» стала эпиграфом «Системы позитивной политики» О. Конта. В его учении революции, «анархические взрывы» представлены как патология общественного развития» а социальная солидарность - как необходимая основа нормальной социально-политической жизни, исчезновение которой означает распад общества и государства. В целом Конт выступает противником либерализма, демократии, социализма, прав и свобод личности, мешающих, по его мнению, упрочению солидарности, сторонником сильной авторитарной власти, даже личной диктатуры, наподобие власти Наполеона Бонапарта. Свой же позитивизм О. Конт возводит в ранг «единственно действительной и всеохватываювдей религии», способной решить все социаль-но-политические проблемы.