54. Адміністративне розмежування України після окупації Німеччиною та її союзниками.

Гітлерівський план захоплення України називався "Ост". Захопивши терит Укр. гітлерівці встановили тут жорстокий окупаційний режим "Новий порядок". Багатостраждальна українська земля була розчленована окупантами. Північна Буковина та південно-західні області увійшли до складу Румунії, західноукраїнські землі («дистрикт Галичина») об'єднувалися з польськими у так зване «генерал-губернаторство», на більшій частині України створювався рейхскомісаріат «Україна» (з центром у Рівному), а східні області переходили під управління німецького військового командування. Фашистські загарбники створювали на окупованих землях України кривавий режим — так званий «новий порядок». Українці, як і інші слов'янські народи, підлягали масовому знищенню та переселенню на інші території. Згідно з планом «Ост», українські землі повинні були колонізуватися німецькими переселенцями. Окупанти позбавили населення будь-яких прав, територія України покрилася сіткою концтаборів, в'язниць та гетто. Проводилися масові розправи над місцевим населенням. Тільки у Бабиному Яру під Києвом було розстріляно понад 220 тис. осіб, у Дробицькому Яру під Харковом — 60 тис. На примусові роботи до рейху було вивезено 5 млн. радянських людей, у тому числі 2,8 млн. з України. Гітлерівці розграбовували матеріальні ресурси України, перетворюючи її на сировинний додаток Німеччини.

54. Нацистський окупаційний режим в Україні.

Окуп. режим в Україні .До поч війни з Рад Союзом за наказом Гітлера та Гіммлера були створені спеціальні каральні підрозділи – айнзацгрупи СС, на які покладалося завдання масового фізичного знищення мирного населення. Із чотирьох айнзацгруп, «А», «В», «С» і «D», дві останні діяли в Україні.Однією з антилюдських справ нацистів стали масові вбивства в Києві. З першого ж дня окупації столиці України гітлерівськими військами розпочався тотальний терор. Не без допомоги зрадників окупанти виявили київських підпільників, радянських і партійних керівників, активістів. 20-22 вересня вони були розстріляні в Бабиному Яру. З 29. 09 по 2 ,10 1941 р. в Бабиному Яру було розстріляно близько 100 тис. мирних жителів Києва, більшість з них були євреї. Єврейська громада України за роки нацистської окупації втратила близько 1,8 млн. Це було складовою частиною трагедії Голокосту – знищення 6 мільйонів євреїв Європи нацистами та їх поплічниками в роки Другої світової війни.Голодом і насильством гітлерівські кати знищили в Україні близько 4,5 млн. осіб. «Імперією смерті» почали називати систему нацистських концтаборів В Україні зафіксовано майже 300 місць масових страт населення; діяло 180 концтаборів смерті, існувало 50 гетто.

54. Антифашистський радянський рух опору в Україні.

В Україні, як і в усій Європі, рух Опору поділявся на дві течії: радянську та націоналістичну. Підпільний опір окупантам почався в Україні з перших днів війни. Його розвитку сприяла та обставина, що німці не мали сил і можливості постійно контролювати кожен населений пункт України. Разом із тим далеко не вся територія країни могла бути використана для активного партизанського руху. Волинь, Полісся і Карпати, через свої природні умови, стали центрами озброєного опору окупантам.

Ради, відступаючи з території України, залишали підпільні партійні органи й озброєні групи, які повинні були стати у недалекому майбутньому сильними партизанськими загонами. До вересня 1941 р. в Україні були створені 33 підпільні обкоми партії і 3,5 тис. диверсійно-партизанських груп. Проте дуже скоро німці, не без допомоги місцевого населення, змогли виявити і розгромити підпільників. Так, до літа 1942 р. з 3,5 тис. вищезазначених груп залишилося тільки 22. Проте на початок 1942 р. на території України діяло більше 90 партизанських загонів. Серед них своєю чисельністю, організованістю й активністю виділялися партизанські з'єднання під командуванням С. Ковпака, Є. Руднєва, А. Сабурова, Н. Наумова, П. Вершигори. Зрозуміло, всі вони були безпосередньо підпорядковані Москві, звідки отримували все необхідне для ведення бойових дій. У червні 1943 р. в Москві був організований Український штаб партизанського руху, начальником якого став полковник НКВС Т. Строкач. У місті Енгельс Саратовської області була створена спеціальна школа з підготовки партизанських командирів, підривників, зв'язківців, диверсантів і так далі. Випускників школи літаками закидали до німецького тилу, де вони вливалися до партизанських загонів. Всього за роки війни школа підготувала близько 4,5 тис. фахівців.

Особливо активний радянський партизанський рух в Україні розвернувся в 1943 р., коли більшість загонів, що раніше базувалися в брянських лісах, були перекинуті на українську територію, в основному до Полісся. У лютому-березні 1943 р. здійснив свій знаменитий рейд по Карпатах найчисленніший із партизанських загонів - С. Ковпака. Однією з причин того, що цей рейд виявився достатньо успішним, була та обставина, що ковпаківці досягли тимчасової угоди про нейтралітет із командирами УПА. Проте дуже швидко ця угода була порушена, і бої між радянськими партизанами і частинами УПА поновилися.

Гітлерівці оголосили всіх партизанів "бандитами", оскільки партизани не мали військової форми і часто носили свою зброю приховано, нападаючи "із-за рогу". Тому партизан у полон не брали, а розстрілювали на місці. Партизани відповідали окупантам тим же. Боротьба з партизанами відволікала значні сили німців. Інколи вони кидали в каральні рейди до 50 тис. солдатів і офіцерів, але знищити партизанський рух були не в змозі.