- •1.Первіснообщинний лад на території України. Трипільська культура. Перші державні утворення.
- •2. Розселення слов’ян у Східній Європі. Проблема походження, соціально-політичний устрій.
- •4. Розквіт Київської держави. Її соціально-економічний і політичний устрій х-хіі ст.
- •Роль хритсиянства
- •7. Поглиблення процесів феодалізації українського суспільства. Розпад Старокиївської держави.
- •8. Піднесення Галицько-Волинського князівства і його роль в українській історії. Формування моноетнічної державності
- •9. Татаро-монгольська навала і боротьба українського народу проти золотоординського ярма. Державотворча діяльність Данила Галицького.
- •10. Українська державність хііі - XIV ст. У європейському політичному просторі. Перехід українських земель під владу Литовської держави
- •11. Суспільно-політичні процеси в Україні у складі Великого князівства Литовського
- •12. Магнати і шляхта, їх місце в державно-політичних структурах Литовської держави в контексті польсько-литовського суперництва.
- •13. Українські міста і магдебурзьке право. Становище селянства (XIV-XVI ст.)
- •14.Релігійне життя в Україні у XIV-XVI ст. Реформація і контрреформація в Європі, їх відгомін в Україні
- •15. Культурно-національне піднесення наприкінці XVI - поч. XVII ст. Острозька академія. Заснування Києво-Могилянського колегіуму.
- •16. Виникнення козацтва. Запорізька Січ: соціальний устрій та господарство.
- •17. Люблінська унія. Її соціально-економічні і політичні наслідки. Формування легальної української опозиції в Речі Посполитій (княжа аристократія, православна шляхта, братства).
- •18. Зростання воєнно-політичної ролі козацтва. Козацтво у боротьбі з турецько-татарською агресією. Гетьман Павло Сагайдачний.
- •19. Козацько-селянські повстання у першій половині XVII ст.
- •20. Передумови національно-визвольної війни українського народу під проводом б.Хмельницького. Події 1648-1657 рр. В контексті англійської та голландської революції.
- •21. Утворення і розвиток української козацької держави (1648-1657).
- •23. Україна в останні роки гетьманування б.Хмельницького (1654-1657).
- •24. Історична роль б.Хмельницького. Його оцінка в історичній літературі
- •25. Гетьманування Івана Виговського. Гадяцька унія. Битва під Конотопом.
- •26. Юрій Хмельницький. Чуднівська кампанія. Тетеря і Брюховецький
- •Гетьман павло тетеря, його діяльність (1663-1665 рр.)
- •27. Андрусівське перемир’я 1667 р. Поділ Української Козацької держави. Державотворча діяльність Петра Дорошенка. Андрусівський договір
- •Здебільшого Андрусівський договір, який стосувався України, був укладений таємно, без погодження з українською стороною.
- •30. Політичні портрети гетьмана і.Мазепи та п.Орлика
- •31. Соціально-економічний і політичний розвиток Гетьманщини у і пол. XVIII ст.
- •32. Розквіт української культури у другій половині хvіі ст.
- •33. Діяльність Києво-Могилянської Академії. Меценатство гетьманів і козацької старшини (кінець хvіі – початок хvііі ст.)
- •35. Ліквідація політичної автономії України і проблеми її культурного розвитку
- •36. Гайдамацькі рухи. Коліївщина, її наслідки, оцінка в історичній літературі.
- •Перший поділ
- •Другий поділ
- •Третій поділ
- •38. Українська культура у XVIII ст.
- •39. Північна війна і боротьба України за незалежність
- •40. Перша українська політична еміграція. Діяльність Пилипа і Григорія Орликів
- •Перша хвиля
- •42. Кирило Розумовський і основні напрямки його діяльності
- •43. Українська проблема у міжнародних відносинах наприкінці XVIII - поч. Xіх ст.
- •44. Політичне становище українських земель на початку хіх ст.
- •45. Суспільно-політичні рухи в Європі і Україна. Поширення масонства, декабристський рух, вільнолюбні ідеї в освітніх закладах.
21. Утворення і розвиток української козацької держави (1648-1657).
Уже в перший період української національної революції (1648–1657 рр.) у середовищі козацької еліти вперше в історії української суспільно-політичної думки було чітко сформульовані фундаментальні основи національної державної ідеї:
– право українського народу на створення власної держави в етнічних межах його проживання;
– незалежність і соборність Української держави;
– генетичний зв’язок козацької державності з Київською Руссю, спадкоємність кордонів, традицій та культури княжої доби.
Ці положення і лягли в основу державотворчої діяльності Б. Хмельницького, еволюція світогляду якого була надто складною – від ідеї козацького автономізму до створення суверенної незалежної держави. Після взяття під контроль значної частини українських земель та ліквідації в них польської адміністрації гостро стало питання про власну національну державність. Потрібно було забезпечити регулювання економічного життя, правопорядок, захист населення та території України.
Гетьман був главою і правителем України. Він очолював уряд і державну адміністрацію, був головнокомандуючим, скликав ради, відав фінансами, керував зовнішньою політикою, мав право видавати загальнообов’язкові для всіх нормативні акти – універсали. Система органів публічної влади мала три рівні – генеральний, полковий і сотенний. Реальна вища влада в державі належала уряду – Генеральна Канцелярія, до якого входили гетьман та генеральна старшина. Повноваження цього органу публічної влади поширювалися на всю територію України. На місцях управляли полкові та сотенні уряди. Полковий уряд обирався полковою старшиною і складався з полковника та полкових урядовців, а сотенний – з сотника та його помічників – (писар, осавул, хорунжий). У великих містах управління здійснювалося магістратами, в малих, але привілейованих – отаманами, в селах –старостами. Фінансову сферу держави гетьман спочатку контролював особисто, а з 1654 р. було введено посаду гетьманського підскарбія, який контролював прибутки та видатки військової скарбниці. Поповнення державної скарбниці здійснювали із чотирьох основних джерел: із земельного фонду, з прикордонного торгового мита, з доходів від промислів, торгівлі та з податків. Своєрідним ґарантом успішної розбудови Української держави стала національна армія. Вона сформувалася і зросла на організаційних принципах Запорозької Січі, її ядро становило реєстрове та запорозьке козацтво, навколо якого об’єдналося повстале („покозачене”) селянство та міське населення. Під час боротьби талановитими воєначальниками виявили себе полковники Максим Кривоніс, Іван Богун, Данило Нечай, Нестор Морозенко, Мартин Пушкар, Матвій Гладкий та ін. Армія формувалася із добровольців і у вирішальні моменти національно-визвольних змагань її чисельність сягала 100–150, а іноді й 300 тис. осіб. Українська держава доби Хмельниччини сформувалася на двох принципових засадах, які часто вступали між собою в протиріччя – демократії та авторитаризму. На початковій фазі національно-визвольних змагань переважають демократичні засади, про що свідчить існування таких суспільних явищ та норм:
функціонування Військової (Генеральної) ради, у якій право голосу мала уся „чернь”, тобто все військо;
виборність усіх посадових осіб від сотника до гетьмана;
відсутність жорстких міжстанових розмежувань, що давало змогу міщанам і селянам „покозачитися” і стати частиною привілейованої верстви – козацтва.
поступове обмеження впливу „чорних” рад та витіснення їх старшинською радою;домінування командних методів управління в державному житті;
Українська держава активно діяла на міжнародній арені, про що свідчать численні дипломатичні контакти з Росією, Туреччиною, Кримським ханством, Молдавією, Швецією та іншими державами. Ці питання постійно перебували в центрі дипломатичної діяльності Б. Хмельницького, який усе робив для зміцнення міжнародного становища козацької держави. Отже, в процесі національно-визвольних змагань у світогляді козацької еліти відбулася певна еволюція від ідеї козацької автономії до створення суверенної незалежної держави.
22 Переяславська рада та її наслідкиПереяслáвська рáда 1654 р. — загальна військова рада, скликана гетьманом Богданом Хмельницьким у м. Переяславі (нині Переяслав-Хмельницький) для вирішення питання про взаємовідносини між Військом Запорізьким та Московською державою.
Відповідну ухвалу про це прийняв 1 жовтня 1653 р. Земський собор. 8 (18) січня 1654 р. козацька рада, зібрана в м. Переяслав, ухвалила рішення про прийняття протекції царя. У ході переговорів, що супроводжували Переяславську раду, було узгоджено принципові засади майбутнього договору – антипольський військовий союз України та Росії, протекторат московського царя над Україною, збереження основних прав і вільностей Війська Запорізького, та здійснено усний акт присяги. У березні 1654 року у Москві українська делегація передала на розгляд росіянам проект договору із 23 пунктів, спрямованих на збереження української автономії. Після двотижневих переговорів сторони дійшли компромісу, який увійшов у історію під назвою «Статті Богдана Хмельницького» (т.зв. «березневі статті»). Згідно з цим документом, Україна зберігала республіканську форму правління, територіально-адміністративний поділ, нову систему соціально-економічних відносин, цілковиту незалежність у проведенні внутрішньої політики. Водночас окремі статті обмежували її суверенітет: збір податків з українського населення здійснювався під контролем російської сторони; заборонялися дипломатичні зносини з Варшавою та Стамбулом.
Згідно з Переяславськими домовленостями між гетьманом і царським урядом було укладено Березневі статті 1654. У результаті Переяславської Ради та наступних переговорів між гетьманським та царським урядами було укладено воєнно-політичний союз двох держав — України та Московії. Необхідність виходу з-під польської залежності спонукала Б.Хмельницького піти на визнання протекторату московського царя над Україною. Одночасно було дано царську гарантію щодо збереження державних прав України, яку згодом неодноразово порушували і врешті решт широка автономія українських земель і Запоріжжя звелася протягом 120 років нанівець. 300-у річницю Переяславської Ради широко відзначали в СРСР 1954 року, до цього ювілея було приурочене, зокрема, передачу Кримської області зі складу РРФСР до складу УРСР.