- •1.Первіснообщинний лад на території України. Трипільська культура. Перші державні утворення.
- •2. Розселення слов’ян у Східній Європі. Проблема походження, соціально-політичний устрій.
- •4. Розквіт Київської держави. Її соціально-економічний і політичний устрій х-хіі ст.
- •Роль хритсиянства
- •7. Поглиблення процесів феодалізації українського суспільства. Розпад Старокиївської держави.
- •8. Піднесення Галицько-Волинського князівства і його роль в українській історії. Формування моноетнічної державності
- •9. Татаро-монгольська навала і боротьба українського народу проти золотоординського ярма. Державотворча діяльність Данила Галицького.
- •10. Українська державність хііі - XIV ст. У європейському політичному просторі. Перехід українських земель під владу Литовської держави
- •11. Суспільно-політичні процеси в Україні у складі Великого князівства Литовського
- •12. Магнати і шляхта, їх місце в державно-політичних структурах Литовської держави в контексті польсько-литовського суперництва.
- •13. Українські міста і магдебурзьке право. Становище селянства (XIV-XVI ст.)
- •14.Релігійне життя в Україні у XIV-XVI ст. Реформація і контрреформація в Європі, їх відгомін в Україні
- •15. Культурно-національне піднесення наприкінці XVI - поч. XVII ст. Острозька академія. Заснування Києво-Могилянського колегіуму.
- •16. Виникнення козацтва. Запорізька Січ: соціальний устрій та господарство.
- •17. Люблінська унія. Її соціально-економічні і політичні наслідки. Формування легальної української опозиції в Речі Посполитій (княжа аристократія, православна шляхта, братства).
- •18. Зростання воєнно-політичної ролі козацтва. Козацтво у боротьбі з турецько-татарською агресією. Гетьман Павло Сагайдачний.
- •19. Козацько-селянські повстання у першій половині XVII ст.
- •20. Передумови національно-визвольної війни українського народу під проводом б.Хмельницького. Події 1648-1657 рр. В контексті англійської та голландської революції.
- •21. Утворення і розвиток української козацької держави (1648-1657).
- •23. Україна в останні роки гетьманування б.Хмельницького (1654-1657).
- •24. Історична роль б.Хмельницького. Його оцінка в історичній літературі
- •25. Гетьманування Івана Виговського. Гадяцька унія. Битва під Конотопом.
- •26. Юрій Хмельницький. Чуднівська кампанія. Тетеря і Брюховецький
- •Гетьман павло тетеря, його діяльність (1663-1665 рр.)
- •27. Андрусівське перемир’я 1667 р. Поділ Української Козацької держави. Державотворча діяльність Петра Дорошенка. Андрусівський договір
- •Здебільшого Андрусівський договір, який стосувався України, був укладений таємно, без погодження з українською стороною.
- •30. Політичні портрети гетьмана і.Мазепи та п.Орлика
- •31. Соціально-економічний і політичний розвиток Гетьманщини у і пол. XVIII ст.
- •32. Розквіт української культури у другій половині хvіі ст.
- •33. Діяльність Києво-Могилянської Академії. Меценатство гетьманів і козацької старшини (кінець хvіі – початок хvііі ст.)
- •35. Ліквідація політичної автономії України і проблеми її культурного розвитку
- •36. Гайдамацькі рухи. Коліївщина, її наслідки, оцінка в історичній літературі.
- •Перший поділ
- •Другий поділ
- •Третій поділ
- •38. Українська культура у XVIII ст.
- •39. Північна війна і боротьба України за незалежність
- •40. Перша українська політична еміграція. Діяльність Пилипа і Григорія Орликів
- •Перша хвиля
- •42. Кирило Розумовський і основні напрямки його діяльності
- •43. Українська проблема у міжнародних відносинах наприкінці XVIII - поч. Xіх ст.
- •44. Політичне становище українських земель на початку хіх ст.
- •45. Суспільно-політичні рухи в Європі і Україна. Поширення масонства, декабристський рух, вільнолюбні ідеї в освітніх закладах.
7. Поглиблення процесів феодалізації українського суспільства. Розпад Старокиївської держави.
Хоча процес утвердження феодальних відносин у Київській Русі в цілому збігався із загальноєвропейськими тенденціями, він мав і свої особливості. По-перше, у Давньоруській державі феодалізм зароджувався на основі первіснообщинного ладу, східнослов’янське суспільство перескочило через рабовласницький етап розвитку. По-друге, на Русі темпи феодалізації були уповільненими порівняно з Європою, де ще з античних часів прижилися традиції приватної власності; по-третє, виникнення та становлення великого землеволодіння не призвело до масового обезземелення селян, оскільки в межах державної території існувала значна кількість незаселеної, господарськи неосвоєної землі. У X–XIII ст. з поглибленням процесів феодалізації на Русі ускладнювалася ієрархічна структура панівного класу, основними категоріями якого були князі, бояри та дружинники. Активно йшов процес диференціації серед феодально залежного населення. Основними його верствами були:
– смерди – більша частина селян, що мали приватне господарство, житло, земельні наділи, платили данину князю і були відносно вільними;
– закупи – люди, що через різні причини втрачали власне господарство і змушені були йти в кабалу до феодала за купу (грошову позичку);
– рядовичі – селяни, що уклали з феодалом ряд (договір), на підставі якого визнавали свою залежність від нього і змушені були працювати за частку виробленої продукції; – челядь – особи, що втратили своє господарство і працювали на феодала, їх продавали, дарували, передавали у спадщину;
–холопи–населення, що перебувало у повній власності феодала. За феодалізму земля була основним засобом виробництва. Право володіння нею стало юридичним підґрунтям, економічною основою отримання феодалами земельної ренти від залежних селян. Прогресуюче відокремлення ремесла від землеробства, диференціація ремісничих спеціальностей, концентрація та організація ремісників зумовили піднесення торгівлі та зростання міст. Розквіту Київської Русі сприяло й те, що її територія була вкрита мережею важливих міжнародних торговельних шляхів. Одним із найдавніших і освоєних був „грецький“ шлях („із варяг у греки“), що через Дніпро зв’язував Прибалтику та Причорномор’я. „Шовковий“ шлях, який пролягав через Наддніпрянщину, з’єднував Центральну Європу з Середньою Азією та Китаєм. „Соляний“ та „Залізний“ були сполучною ланкою між Кавказом та Прикарпаттям.
РОЗПАД
Київська держава, подібно до інших ранньосередньовічних держав, існувала недовгий час. Протягом двох століть (за життя Володимира до 1015 року) відокремилося Полоцьке князівство; в середині XII ст. відійшли під проводом своїх династій останні землі, що входили як складові частини України-Руси. З величезної держави Володимира та Ярослава залишилася тільки Київщина з ії пригородами. Деякий час існував титул Великого князя, але він щораз більше перетворювався на номінальний; фактичної влади Великий князь не мав. Дуже показове щодо цього «співіснування» двох великих князів: Святослава III, власне князя Києва, і Рюрика, князя над пригородами. Час від часу з'являлися видатні особистості, які намагалися піднести авторитет Великого князя, як то робили Ізяслав II, Ростислав 1, але авторитет їх спирався на особистих відносинах з князями, на пошані до них. Ні екзекутиви, ні реальної сили Великий князь не мав; не мав війська, не мав можливости примусити князів виконувати свою волю, як це міг робити Володимир Мономах і навіть Мстислав І, що позбавляли непокірних князів князівства і навіть засилали їх до Візантії. озпад Київської Русі був закономірним результатом їїекономічного і політичного розвитку. Його причини корінилися утогочасних виробничих та суспільних відносинах, які розвивалися набазі піднесення продуктивних сил у сільському господарстві йремеслі. Замкнутий характер натурального господарства вів дозміцнення самостійності окремих князівств, а звідси і до зміниїхньої політичної орієнтації на відокремлення.