35.Гносеологічний оптимізм та песимізм

Оптимізм – це соціально-філософське поняття, що відображує оцінно-вольову сторону світогляду, яке позитивно визначає навколишній світ, стан і місце людини в ньому і ґрунтується на утвердженні міри життя як найкращого. Песимізм – це соціально-філософське поняття, що відображує оцінно-вольову сторону світогляду, що негативно визначає навколишній світ, стан і місце людини в ньому, ґрунтується на утвердженні міри життя запереченням за допомогою найгіршого, тобто утвердження міри смерті (можливості руйнованості життя).

В оптимізмі центральним принципом є утвердження міри життя як "найкращого". На відміну від оптимізму утвердження міри смерті в песимізмі відбувається через заперечення "найгіршого", того, що руйнує життя. Основними світоглядними елементами є образи, смисли і фантазми.

Родовими ознаками "оптимізму" і "песимізму" є оцінювання і воля, за допомогою яких визначається позитивне – "добро" і негативне – "зло" у відносинах "суб'єкт – об'єкт". Те саме відносяться до понять "добре" і "погано", "краще" і "гірше". А видовими характеристиками оптимізму і песимізму є, по-перше, найвищий ступінь оцінювання ("найкраще" в оптимізмі і "найгірше" у песимізмі), по-друге, граничний ступінь волі у межовій ситуації поліпшення і погіршення, по-третє, оцінювання і волевиявлення з позиції утвердження найкращого – "добра" в оптимізмі, з позиції заперечення найгіршого – "зла" у песимізмі.

Як єдина основа в різних визначеннях оптимізму і песимізму є міра життя, що формує систему цінностей у єдності існування, здійснення (реалізації існування або знаходження душевного і духовного в житті) і реалізації здійснення (справдження душевного і духовного в дійсність). Воля в цьому взаємозв'язку забезпечує взаємодію оптимізму і песимізму у дієвості суб'єкта.

Узгодженість цінностей існування, здійснення і реалізації життя в сприйнятті, пізнанні, оцінюванні і дії дозволяє сформулювати змістовний (наповнений) оптимізм, що стверджує буття і необхідність узгодженості як "найкращого", і змістовний (наповнений) песимізм, що заперечує буття і необхідність руйнуючої неузгодженості як "найгіршого". Поряд зі змістовним, визначено також відносний оптимізм і песимізм, а також оптимізм і песимізм на помилкових основах. Відносний оптимізм і песимізм, по суті, є неповним чи незрілим змістовним оптимізмом і песимізмом. Оптимізм і песимізм на помилкових основах ґрунтується на цінностях, що руйнують життя, які стверджують насильницьку смерть стосовно існування, руйнують душу і натхнення, блокують здійснення духу.

36.Діалектика та її антиподи. Софістика, еклектика, метафізика.

Діалектика є сучасною загальною теорією розвитку всього сутнього, яка

адекватно відображає його еволюцію у своїх законах, категоріях та

принципах. І це стосується не лише розвитку "абсолютної ідеї", як у

Гегеля, а й матеріального світу. Тобто діалектика поширюється на всю

навколишню дійсність і є теоретичним відображенням розвитку як "духу",

так і матерії, свідомості, пізнання.

Що ж таке розвиток? Як це поняття трактується у філософії? Розвиток — це

незворотна, спрямована, необхідна зміна матеріальних та ідеальних

об'єктів. У результаті розвитку виникає нова якість. Це — загальна

властивість матерії, її найважливіша ознака.

Розвиток — це насамперед зміна, рух, але не будь-яка зміна, рух є

розвитком. В процесі руху як розвитку створюється нове, необхідне,

здатне до саморуху, самовідтворення.

Діалектика як філософська теорія розвитку спирається на такі

фундаментальні поняття, як зв'язок, взаємодія, відношення.

Діалектика спирається на три основні, універсальні закони: закон

взаємного переходу кількісних змін у якісні, закон єдності та боротьби

протилежностей і закон заперечення заперечення.

Еклектика (з грецької - вибираю) - це алогічна концепція, яка будується на свавільному виборі координат; на випадковому об'єднання різних сторін речей; на ігноруванні їх істотних відмінностей; на суб'єктивістською об'єднанні елементів, положень різних вчень, концепцій, шкіл, поглядів і т.п ..

Софістика - свідоме застосування в спорі або в доказах неправильних доводів, так званих софізмів - усякого роду хитрощів, замаскованих зовнішньої, формальної правильністю. Характерними прийомами софістики є виривання подій з їх зв'язку з іншими, застосування закономірностей однієї групи явищ до явищ іншої групи, однієї історичної епохи до подій іншої епохи і т.д.

Метафізика - наука про надчуттєвих принципах і засадах буття. Вживається і як цілком сучасний синонім "філософії". В Античності і в епоху Середньовіччя метафізика насамперед розглядала питання буття. Як самостійний метод метафізика з'являється у Платона. Це тип знання, висхідний від емпіричної реальності до безтілесним сутностей (ідеям).