6. Повість “Забобон” (1911). Зображення соціальної і суспільної байдужості як ґрунту морального, духовного вироджен­ня людини

В кінці листопада 1911 р. Л.Мартович передав ру­копис повісті для публікації в “Літературно-науковому віснику”. Після уз­годження з М.Грушевським М.Гнатюк вислав рукопис до Києва. Повість майже два місяці невідомо де “блукала” й наприкінці січня 1912 р. потрапила нарешті до адресата – М.Грушевському. В лютому того ж року дирекція Видавничої спілки ухвалила видати повість окремою книжкою. А в березні Л.Мартович уже просить повернути рукопис, намагаючись пояснити причину такого рішен­ня, проте робить не так незграбно, заплутано і завуальовано, то дослідники й понині не можуть розгадати тої загадки. Повість уперше побачила світ 1917 р. накладом Української Видавничої Спілки у Львові з переднім словом В.Гнатюка і мала ве­ликий резонанс у галицькій суспільності, то виявився в численних рецензіях найповажніших критиків України, насамперед В.Гнатю­ка. М.Грушевського, Б.Данчицького, І.Свєнціцького, Л.Мишуги, А.Могилянського, М.Рудницького та ін.

Повість “Забобон”, на думку Ю.Гаморака, монографія галицького політичного життя. Не відкидаючи в принципі жодного з пунктів програми радикальної партії, Л.Мартович показав відірваність радикальної інтелігенції від народу, слабку організацію, невміння підпорядкувати свою волю вимогам цілісності і найголовніше – нездатність радикалів зорганізувати селян та повести їх до свідомого політичного життя.

Та для Л.Мартовича цей ідеал у “Забобоні” зазнав відчутних змін, відповідно до тих, що відбулися в галицькому суспільстві з по­чатку XX століття, а саме: обрання графа Андрія Шептицького (1865 – 1944) на галицький митрополичний престол (1900). З його іменем пов’язані заснування нових чернечих орденів; літургійні ре­форми; ідея заснування українською університету у Львові, на підтримку якої він виступив в австрійській Палаті панів (1910). “Той факт, що греко-католицьку церкву тепер очолювала важлива персона й водночас виразна, яскрава особистість, – зазначає І.Лисяк-Руднииький, – дав українському національному рухові певності у своїх силах”.

У січні 1907 р. було проведено виборчу реформу, в результаті якої більш ніж утроє збільшилось парламентське представництво. 1907 – 1913 роки ознаменувалися політичною боротьбою на реформу крайового статуту, зокрема, закону про вибори до сейму.

У 1908 р. український студент Мирослав Січинський (1887 – 1980) вбив галицького намісника графа Анджея Потоцького.

Кооперативний рух, започаткований у 80-х роках, досяг свого апогею в 1914 році, коли весь край був покритий мережею кредитних спілок, кооперативних магазинів, товариств для продажу сільськогосподарських продуктів, кооперативних молочарень.

Всі ці події знайшли відображення в повісті “Забобон”, названої Ю.Гамораком монографією галицького політичного життя. Не відкидаючи в принципі жодного з пунктів програми радикальної партії, Л.Мартович показав відірваність радикальної інтелігенції від народу, слабку організацію, невміння підпорядкувати свою волю вимогам цілісності і найголовніше – нездатність радикалів зорганізувати селян та повести їх до свідомою політичного життя.

Об’єктом своєї повісті Л.Мартович обрав не дрібні побутові те­ми, а суспільно-значущі явища, що само по собі знаменувало даль­ший розвиток сатири. Повість присвячено гострому розвінчанню антинародної політики австро-угорської монархії, діяння ре­акційних партій, а найбільше – деградації, виродженню української інтелігенції, її псевдопатріотизмові, ду­ховній убогості. Тип такого інтелігента виведено в образі Славка Матчука.

В образі Славка Л.Мартович вивів сотні інтелігентів, які, закін­чивши гімназію, застрягли в болоті сільською життя, без охоти до будь-якої праці, навіть до думки, відрізані від культурного цент­ру, чекали якогось спасіння, якоюсь припадку або просто чуда, що мало їх повести в дальшу життєву мандрівку.

Всі ці події знайшли відображення у повісті – правдива картина важкого життя в галицькому селі напередодні Першої світової війни. Попівське середовище в повісті. На фоні нужденного життя сільської бідноти показане життя священиків. Образ отця Матчука. Він не здатний ні до якої роботи, господарчих справ не розуміє. Все господарство веде дружина, а працюють наймити. Розшукує зачіпки для сварки з підлеглими. Кілька днів не сварився, почав кричати в церкві на святого Миколая за те, що примружив праве око. Вдається до гротеску, літоти. Славко – син, зять – піп Микола Радович та ін.

Панорамність сатиричного змалювання життя, глибина розкрит­тя суперечностей між справжньою суттю персонажів і їхніми пре­тензіями – друге завдання повісті, що відрізняє її від попередниць. “За­бобон” вніс чимало нового і в жанрову структуру великої сатирич­ної прози.