5. Драматичні і прозові твори письменника

Перу В.Самійленка належать п'ять драматичних творів – “Маруся Чурай” (“Чураївна”), “Драма без горілки”, “Дядькова хвороба”, “Химерний батько”, “У Гайхан-бея”, – але жоден з них не став помітним явищем у драматургії. Над трагедією про Марусю Чурай письменник працював (з перервами) понад дев'ять років. Це поетична драма про дівчину-піснярку Марусю Чурай, і це в той час, коли цю тему розробляли багато інших авторів. У “Чураївні” він разом з піснею опоетизував щире людське кохання, відданість батьківщині і гуманістичні концепції народної моралі, що їх свято шанував автор драми.

Створив В.Самійленко й кільканадцять оповідань та глибоких критичних праць, дві статті присвячені мовним питанням (“Дбаймо про фонетичну красу мови” та “Чужомовні слова в українській мові”), активно займався перекладацькою діяльністю.

Не обминув сатирик і літературно-мистецьких проблем, компенсуючи в такий спосіб брак літературної критики. Скільки маємо нарікань на графоманство в листах П.Куліша, Т.Зіньківського, Б.Грінченка, Лесі Українки та інших письменників. Щоб дискредитувати в очах обивателя українське художнє слово цензура охоче підтримувала “віршошкрябів” та “драморобів”. Самійленкове “Горе поета” з посвятою “усім недотепним віршомазам” та музикою Лисенка замінило не один десяток критичних статей у стримуванні графоманства. Цій же меті служили фарси-жарти сатирика “Драма без горілки”, “Дядькова хвороба”, “Химерний батько”. В.Самійленко висміяв поетів, що пишуть “співами” та “білими сонетами”, “ліриків нової школи”, кредо якої робити “тільки враження, більш нічого”.

6. Роль і значення поета в літературному процесі к. XIX – поч. XX століття