10. Система звертань в укр.М.

Звертання — це слово або словосполучення в реченні, що називає особу, іноді — предмет, до яких звернена мова. У функції звертання виступає іменник у кличному від­мінку Звертання може виражатися як одним словом (непоширене), так і групою слів (поширене): Ой бандуро, рідна сестро, золотії струни!У звертання можуть входити особові займенники ти, ви: Ви, співці славетні наші, Іноді звертання виражається лише одним особовим займенником: Слухай, ти! У діловому стилі при звертанні до осіб вживають означен­ня шановний, вельмишановний, високошановний, високоповажний, високоповажний. У приватному листуванні використову­ють означення дорогий, Розрізняють власне звертання і риторичне звертання. Власне звертання називає конкретну особу чи Осіб, увагу яких привертає мовець до свого висловлювання: Риторичне звертання не розраховане на безпосе­редню реакцію тих, кому воно адресоване. Воно стосується відсутніх осіб, тварин або неживих предметів У вимові перед звертанням паузи звичайно немає, пауза, як правило, робиться після нього. На письмі звертання обо­в'язково виділяється з обох боків комами:

21.Виникнення різних видів письма

ПИСЬМО — знакова система фіксації мови на площині за допомогою умовних графічних елементів двох вимірів для передавання інформації на віддалі й закріплення її в часі. Найперші спроби письмової фіксації думок і повідомлень виникли ще в первіснообщинному сусп-ві (кінець кам’яного віку). Внаслідок культур. розвитку людства П. зазнало еволюції, у ході якої історично склалися чотири його типи залежно від смислового обсягу графіч. знаків: піктографічне, ідеографічне, складове та літерно-звукове. Піктографічне П. — найдавніший тип знакової фіксації мови. За допомогою малюнків (піктограм,) схематично передавався заг. зміст вислову без відображення мовних особливостей тексту. в епоху неоліту (8 — 6 тис. до н. е.). Деякі його елементи збереглися до нашого часу (напр., дорожні знаки). Ідеографічне П. прийшло на зміну піктографії в 4 — 3 тис. до н. е. Воно передавало абстр. поняття, втілені в семантиці слова за допомогою усталеного набору зображень або графіч. символів. Напр., знак, що зображав ногу, міг означати «іти», «ходити», «стояти», З 2 тис. до н. е. почало формуватися складове П., в якому кожен графіч. знак відповідав складові слова. Пізніші системи складового П. виникли з консонантно-звукового П. внаслідок його вокалізації. Найпоширеніші з них системи П. Старод. Індії — брахмі (8 — 7 ст. до н. е.), скоропис кхароштхі (5 ст. до н. е.) та похідне від них складове П., а також ефіопське складове. Літерно-звукове (ін. назви — алфавітне, фонемографічне) П., що виявилося найзручнішим, сформувалося значно пізніше за складове, оскільки його виникнення пов’язане з розвиненим умінням людей розкладати мовлення на найпростіші елементи — звуки (фонеми). У цій системі П. кожен графіч. знак (літера) передає окр. звук (фонему). Літерно-звукове письмо має два різновиди: консонантно-звуковий і вокалізовано-звуковий. Консонантно-звукове письмо, в якому знаками позначалися лише приголосні звуки (консонанти), виникло в 2-й пол. 2 тис. до н. е. Голосні звуки не мали окр. літер, і при читанні їх треба було вгадувати, що утруднювало розуміння написаного. ). Наступним етапом у розвитку літерно-звукового письма було виникнення на поч. 1 тис. до н. е. його вокалізовано-звукового типу, коли на письмі стали позначати як приголосні, так і голосні звуки. Перший крок у створенні вокалізовано-звукового П. зробили старод. греки. Укр. писемність починається з 11 ст., коли в південнорус. пам’ятках стали відбиватися протоукр. діал. Риси. а в кін. 14 — на поч. 15 ст. виникає скоропис, який досяг найбільшого розвитку в 17 ст. Він відрізнявся від рос. та білоруського як різними начерками тих самих літер, так і характером письма в цілому. З 14 ст. для розмежування слів іноді вводили пробіли, які остаточно закріпилися у книгодрукуванні (кін. 16 ст.). Книгодрукування в Україні з кін. 16 і до поч. 18 ст. здійснювалося традиц. кириличним півуставом. Унаслідок реформи письма в Росії 1708 — 10 було спрощено й округлено накреслення більшості літер алфавіту. Кирилицю в традиц. графіці було збережено для" церк. л-ри.

22. Вживання м'якого знака у власне мовних слов.

Пишеться:1. після букв на позначення м’яких (д),(т),(з),(с),(дз),(ц),(л),(н),що закінч. Склад

(заздалегідь,нежить,мазь)

2.після букв на познчення м’яких приг. Перед о (учотирьох,льох)

3.в суфіксах –зьк,-цьк,-ськ (запорізький,козацький, але: боязкий,різкий)

4.у суфіксах –еньк,-есеньк,-оньк,-ісіньк,-юсіньк.(синенький,дівчинонька)

5.після л перед буквами на позначення приг(більший,пральня,АЛЕ: балка-балці,галка-галченя)

6.урод в. множини ім..жін. р.мьякої групи І відміни та ім.. сер р. на –нн(я),-ц(е) ІІвідм.(кілець,сердець)

7.у 3 особі однини і множини дійсного та у 2 особі однини і множини наказового способів дієсл.,а також у стягнених формах інфінітива та зворотної част(дивиться,дивись,дивляться)

не пишеться:

1.після б п в м ф (дріб,степ,кров)

2. після ж ч ш щ (піч.робиш.дощ)

3.після н.перед ж ч ш щ і суфіксом –ств,-ськ(інжир,інший,панщина)

4.після р у кінці складу(перевірте,Харків,гіркий)але: Горький

5.після букв,що познач.мьякі приг,крім л,якщо за ними ідуть інші букви на познач.мьк.приг.(пізнє,танцювати,гордість,АЛЕ:різьбяр,тьмяний)

6.між буквами,що познач подвоєнні м’які приг.(віддячити,осінній,заміжжя)

20.Графічна сист суч укр. Літ мови

Графіка-сукупність усіх засобів данної писемності, сукупність накреслень,якими жива мова передається на письмі:літери,апостроф,знак наголосу,розділові знаки.Під цим терміном розуміють систему співвідношень між буквами і звуками.

В основі укр.. письма лежить алфавіт. Суч алфавіт-відозмінена словьянська азбука(кирилиця).суч. укр.. алфавіт сладає 33 літери:

Транслітерація-передача тексту,записаного за доп. Одного алфавіту,засобами іншої алфавітної ситсеми.Вона використовує графіку данної мови.Переважна кільк. Букв в укр.. м. позначає один звук. Однак в укр.. письмі є випадки порушення графічних вимог. Тобто кільк. Літ і фонем в укр. м різна.

-переважна кільк літ позначає звук(один)(голосні)(приг)

-ь не позначає звук,а передає м’якість попереднього приг.

-я,ю,є,ї перед. 2 звуки.а крім Їпознач(а),(у),(е)і м’якість попереднього приг.

-щ-2 звуки-шч

-дж і дз-один кореневий звук,а при належності д до префікса-2 звуки.

В укр. м. графічною одиницею чит. і письма є склад.